У Софії Київській розпочав роботу круглий стіл «Від розвіювання міфів до пошуку спільного блага»
Про це повідомляє Духовний фронт України.
У роботі круглого столу беруть участь члени Братства, а також науковці, релігієзнавці, публіцисти й журналісти, що спеціалізуються на релігійній тематиці.
Подія розпочалася молебнем у Теплій Софії та вітальною кавою.
Перший блок відкрив голова правління Братства Олександр Сорокін; модераторкою виступила Марина Бурдейна, керівниця видавничих проектів Ставропігії Вселенського Патріархату в Україні. Доповідачі: Тетяна Деркач, релігійна публіцистка; Ілона Соколовська, головна редакторка YouTube-каналу «Віче»; Геннадій Христокін, доктор філософських наук, професор Державного університету «Київський авіаційний інститут».
Головні акценти першого блоку круглого столу:
Тетяна Деркач наголосила, що проект «Руйнування міфів» вчить виходити із «зони комфорту». Коли люди пишуть про власний біль і сумніви, з’являється простір для емпатії: полярні табори менше змагаються у взаємних підозрах і більше — у здатності зрозуміти мотиви іншого. Формат осмисленого тексту сповільнює темп, дає читачеві час «відстояти емоції» та переводить дискусію від швидких реакцій до виважених суджень. У таких умовах «ярлики» поступово замінюються аргументами, а потреба «виграти суперечку» — бажанням прояснити позиції. Окрема цінність — рефлексивні колонки («думки вголос»): вони нормалізують визнання власних помилок і пом’якшують тон обговорень. Аудиторія дедалі частіше сприймає інакшість як ресурс для спільного розуміння складних тем.
Ілона Соколовська (YouTube-канал «Віче») підкреслила, що якісна модерація й уважний тон розмови змінюють культуру коментування. Там, де раніше лунали емоційні виплески, дедалі частіше з’являються уточнювальні запитання, посилання на джерела і спроби коректно підсумувати позицію співрозмовника. «Віче» стало майданчиком зустрічі різних церковних середовищ, де спільними правилами гри є ввічливість, доброзичливість і чесна аргументація. Аудиторія дедалі більше очікує не «гостроти», а змісту: довші бесіди з послідовною логікою пояснення сприймаються як норма, а не «нудний виняток». Це знижує градус конфліктності: людей приваблює можливість «почути до кінця», а не зреагувати на фрагмент. У підсумку формується запит на розмову, а не на «битву», і це поступово переноситься у ширші церковні та громадські дискусії.
Геннадій Христокін запропонував бачити «спільне благо» як горизонт, що допомагає вийти з конкуренції ідентичностей до простору спільної відповідальності. Його оптика — не «хто має рацію», а «як нам жити разом», де критеріями виступають гідність, свобода, захист прав людини, взаємне прощення й відповідальність за історію. У цьому контексті він згадав працю митрополита Григорія (Папатомаса) «Канонічні аморфеми» як інструмент розпізнавання деформацій церковно-правового мислення — там, де канонічна риторика підміняє євангельський зміст або стає інструментом маніпуляції. Такий аналіз розчищає поле для чесної розмови про єдність. Водночас доповідач наголосив на необхідності орієнтуватися на еклезіологію Вселенського Патріархату як методологічний дороговказ: пріоритет соборності, відновлення євхаристійного спілкування та дотримання канонічного порядку можуть стати спільною мовою для подолання взаємних підозр. На цьому тлі автокефалія постає не «власністю» інституції, а простором єднання, у якому різні середовища вчаться співжити, не втрачаючи власної ідентичності.
Дискусія та реакції першого блоку круглого столу:
У запитаннях і відповідях учасники уточнили: «єдність» не означає швидке інституційне злиття. Йдеться про довгу роботу «знизу» — через локальні ініціативи, розмови та спільні справи. Окремо наголошувалося, що автокефалія розуміється як простір зустрічі всієї повноти українського православ’я, а не «власність» однієї юрисдикції; перспективи зближення варто шукати в еклезіології Вселенського Патріархату та культурі діалогу, а не в адміністративних рішеннях «згори».
Окремою темою стала історія як поле примирення. Від аудиторії пролунала пропозиція спільно створити сучасну, максимально неідеологізовану історію Київської митрополії — як інструмент зняття маніпуляцій і відновлення довіри між різними середовищами українського православ’я. Доповідачі підтримали ідею: історію часто використовують як продовження ідеології, тож їй потрібно повернути наукову рамку та об’єднавчий сенс.
Обговорили також, для кого працюють ініціативи Братства. Попри активність діаспори, більшість аудиторії — в Україні; трапляються спроби бот-атак, але модерація та «ідентифікований формат» участі знижують їхній вплив. Неочікувано активною виявилася сільська публіка — вечірній онлайн-діалог для багатьох став зручною формою долучення.
За підсумками обміну думками медійники відзначили зміну тональності обговорень: від взаємних ярликів — до прагнення аргументувати та шукати спільні рішення. У кількох циклах дискусій аудиторії різних переконань сходилися, зокрема, у відкиненні ідеології «русского мира». Команда наголосила: їхній курс — не гонитва за переглядами, а якість розмови, що знижує конфліктність і навчає відрізняти факти від маніпуляцій.
На практичному рівні пролунала пропозиція переходити від простого «мережування знайомих» до координації спільних дій: об’єднувати розрізнені майданчики, розподіляти конкретні завдання, залучати церковні середовища до ширших суспільних стратегій післявоєнного відновлення. Ідея синергії світських і церковних команд, на думку учасників, має значний потенціал.
