У Ватикані наголосили на нерозривності подружжя і пояснили що робити розлученим

Подружжя є нерозривною Святою Тайною, а тому розлучені, які створили нові сім’ї, не можуться приступати до Святого Причастя. Однак, Церква не залишає їх, стараючись супроводжувати їх на життєвій дорозі. Про це ще раз пригадав архиєпископ Ґерхард Мюллер, Префект Конгрегації Віровчення, у статті опублікованій ватиканською газетою «L’Osservatore Romano».

Ці роздуми зродились внаслідок різних публікацій, присвячених цій темі, які вийшли після того, як Папа оголосив про скликання надзвичайного Синоду на тему сім’ї.

У своїй статті архиєпископ Мюллер зазначає, що подружжя між охрищеними чоловіком та жінкою є Святим Таїнством, яке заторкує особисту, суспільну та історичну дійсність людини. Виклад церковного вчення у цій сфері він розпочинає від Євангелій Марка, Матея та Луки, які вказують на те, що союз, який глибоко та взаємно єднає членів подружжя, є встановлений Самим Богом. Він є знаком завіту між Христом та Його Церквою. Отці Церкви, а згодом Тридентський собор відкинули можливість розлучення та повторного подружжя, виключаючи можливість приступати до Святих Тайн для розлучених, які наново одружилися.

Префект Конгрегації Віровчення також зазначив, що каноністи завжди звертали увагу на «незаконну практику», коли йшла мова про нез’єднані з Римським Престолом Церкви Сходу, які з мотивів «душпастирської поблажливості» у важких індивідуальних випадках допускають розлучення та відкривають шлях до другого чи навіть третього подружжя. За його словами, тут йдеться про «екуменічне питання, якого не можна недооцінювати». А Другий Ватиканський Собор, у свою чергу, через Конституцію Gaudium et Spes наголошує, що подружжя є «непорушною інституцією, заснованою Божим правом і не залежить від судження людини», і саме через Святе Таїнство його нерозривність стає «образом любові Бога до свого люду та невідкличної вірності Христа Своїй Церкві».

У наш час вистачить згадати про Апостольські Напоумлення Familiaris Consortio, опубліковане Іваном Павлом ІІ 1981 року та Sacramentum Caritatis, оприлюднене Венедиктом XVI 2007 року, як також лист Конгрегації Віровчення від 1994 року чи Підсумкове послання Синоду 2012 року про нову євангелізацію, які ще раз наголошують на тому, що розлучені та наново одружені не можуть приступати до Пресвятої Євхаристії, тому що їхній стан суперечить єдності між Христом та Церквою, запечатаній самим же Євхаристійним актом. Одночасно, іншим важливим моментом, спільним для всіх цих документів, – звертає увагу архиєпископ Мюллер, – є заклик до душпастирського супроводу цих людей, допомагаючи їм зрозуміти, що таке ставлення не є жодним проявом дискримінації щодо них, але абсолютною вірністю Христовій волі.

Далі Префект Конгрегації Віровчення підкреслює, що перевірка того, чи подружжя є дійсним, є дуже важливим аспектом нашої епохи, яка часто заперечує християнське розуміння цієї Святої Тайни. Але у випадку, коли неможливо підтвердити недійсність попереднього подружжя, особи, які вступили у другий союз, можуть отримати розрішення та приступати до Причастя тільки тоді, коли живуть «як брат і сестра». Але слід уникати благословення неврегульованих зв’язків.

Архиєпископ Мюллер також пише про те, що тривалі та постійні взаємини у подружжі відповідають духовній та моральній природі людини. Тому, нерозривне подружжя має антропологічну цінність: воно визволяє подругів із свавілля почуттів та настроїв, допомагає долати особисті труднощі і переживати болісні досвіди, захищає, насамперед, дітей, які найбільше страждають з приводу руйнування подружжя.

Очевидно, що існують ситуації, в яких «подружнє співжиття стає практично неможливим», зокрема, у випадку фізичного чи психічного насильства. У таких ситуаціях Церква дозволяє, щоб жити окремо, пам’ятаючи, однак, про те, що подружній вузол «залишається незмінним перед Богом», а тому жодна зі сторін не може встановити нового подружжя, поки один з подругів є живим.

Стаття Префекта Конгрегації Віровчення дає відповіді також і тим, хто пропонує сумнівні варіанти розв’язки такої ситуації, як, наприклад, залишити на розсуд особистого сумління розлучених та поновно одружених вирішувати про можливість приступати до Пресвятої Євхаристії. Як пояснює архиєпископ Мюллер, навіть якщо розлучені особи переконані у недійсності попереднього подружнього вузла, це має бути об’єктивно підтверджене відповідною церковною судовою владою. А тим, хто апелює до Божого милосердя, автор пояснює, що «Боже милосердя не є звільнення від Його заповідей та від вказівок Церкви», адже до таїнства Божого буття належать також святість та справедливість, і не слід забувати про ці атрибути.

Врешті, щодо питань душпастирства розлучених, які уклали друге подружжя, то Префект Конгрегації Віровчення наголошує на тому, що це питання не повинно зводитися до можливості чи ні прийняти Святе Причастя. Адже існує багато інших можливостей для того, щоб увійти у спільність з Богом, якими є віра, надія, любов, покута та молитва. «Бог може дарувати людям Свою близькість та спасіння різними шляхами, навіть якщо вони живуть у суперечливих ситуаціях. А душпастирське дбання, що ґрунтується на істині та любові, завжди знайде відповідні стежки та форми», – підсумовує автор. Про це повідомляє Радіо Ватикан.