У Ватикані вирішили, що хрест у Колізеї нестимуть українка і росіянка
За повідомленням Радіо Ватикану, Папа Франциск попросив сім’ї підготувати роздуми на Хресну Дорогу, яку він очолить у Римському Колізеї у Велику П’ятницю, 15 квітня 2022 року. За задумом у Ватикані, своїм життєвим досвідом і свідченням віри діляться молода подружня пара, родина місіонерів, бездітна літня пара, багатодітна сім’я, родина, що має дитину з інвалідністю, сім’я, що провадить дитячий будинок сімейного типу, родина, що опікується хворою матір’ю, прийомна сім’я, вдова з дітьми, сім’я, що втратила дитину, сім’я, що виростила богопосвячених осіб.
Тема жахіть війни буде представлена під час ХІІІ стояння, присвяченого роздумам про смерть Ісуса на хресті. Хрест триматимуть сім’ї українки та росіянки, що разом працюють у госпісі.
Сім’я мігрантів буде представлена у заключній XIV зупинці.
«Навколо – смерть. Здається, що життя втрачає цінність. Все змінюється через лічені секунди. Існування, перебіг днів, безтурботний зимовий сніг, забирання дітей зі школи, робота, обійми, дружба… все. Несподівано все втрачає цінність. “Де Ти, Господи? Де Ти сховався? Ми хочемо свого колишнього життя. Чому все це? Якою є наша провина? Чому Ти нас покинув? Чому Ти покинув наші народи? Чому Ти в такий спосіб розділив наші сім’ї? Чому ми втратили бажання мріяти та жити? Чому наші землі стали такими ж темними, як Голгота?”. У нас не залишилося сліз. Гнів поступився місцем зневірі. Ми знаємо, що Ти нас любиш, Господи, але ми не відчуваємо цієї любові, й це доводить нас до відчаю. Прокидаємося вранці й протягом кількох секунд почуваємося щасливими, але відразу згадуємо про те, наскільки важко буде примиритися. Господи, де Ти? Промов серед мовчання смерті та поділів і навчи нас творити мир, бути братами й сестри, відбудувати те, що бомби хотіли би знищити».
Чому саме Ірина та Альбіна і чому разом несуть хрест? Пояснення наступне:
"Саме під час цих роздумів-молитви хрест буде в руках Ірини та Альбіни, які будуть під ним разом зі своїми сім’ями. Вони прибули до Італії два десятиліття тому, а сьогодні працюють у відділенні паліативної опіки, служачи пацієнтам, які перебувають на важких стадіях хвороби, на термінальній стадії життя, і яким, на перший погляд, вже нічим не можна допомогти. Однак, це не так: можна полегшувати біль, повертаючи гідність людській особі. Сьогодні їхні голоси, кожного дня близькі зі страждаючими, виражають сподівання на мир".
