Вірменські традиції Різдва у місті святого Миколая
Як сміливі воїни, талановиті ремісники та успішні торгівці вірмени згадуються на сторінках історії давньогрецького полісу Ольвії, турецького міста-фортеці Ачі-Кале (нині Очаків), у добу колонізації Півдня України Російською імперією. Власне, історія вірменської діаспори в Миколаївській області починається у другій половині XX ст. Вона пов'язана з міграційними процесами у післявоєнному Радянському Союзі. У 1980-90-х році природна катастрофа – землетрус у вірменському Спітаці, військові конфлікти на Кавказі та економічні проблеми змушують людей шукати новий дім. За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року, чисельність вірмен на території області становила 4,2 тис. осіб. Сьогодні ця цифра, за неофіційними відомостями, майже у два рази більше. Вірменська діаспора – одна з найбільш консолідованих національних меншин Миколаївщини. Від початку проблемами духовної єдності громади, збереження та примноження культурних і релігійних надбань опікувалося обласне товариство вірменської культури ім. Месропа Маштоца. За ініціативою його членів була створена й офіційно зареєстрована 23 січня 1995 року релігійна організація Української єпархії Вірменської Апостольської Церкви. Цьогоріч общині виповнюється двадцять років.
Як відомо, сакральним центром духовного життя християнських народів виступає храм – місце невидимої присутності Бога серед молитовного зібрання віруючих, символ Божого благословення та заступництва. Миколаївська святиня зведена коштом представників вірменської діаспори зі всієї України. Церква названа на честь Святого великомученика Георгія Переможця, оскільки фундамент було закладено у день вшанування святого, 29 вересня 2008 року. Вірменською назва храму звучить «Сурб Геворг Зоравар». Дотримуючись канонів вірменського сакрального зодчества, проект культової споруди розробив відомий миколаївський архітектор Вадим Попов. Церква Сурб Геворг має автентичний вигляд, за стилем нагадує стародавній Ечміадзинський кафедральний собор – головний храм Вірменської Апостольської Церкви, святиню всього християнського світу – та церкву Сурб Шокагат, що входять до єдиного монастирського комплексу. Урочисте відкриття храму відбулося 10 листопада 2012 року за участю українських високопосадовців та Надзвичайного і Повноважного посла Республіки Вірменія Андраніка Манукяна. Освятив храм архиєпископ Григоріс Буніатян, голова Української єпархії Вірменської Апостольської Церкви. Настоятелем церкви є Тер Вараг Япарян.
Вірменська Апостольська Церква – одна з найдавніших східних християнських Церков. Прийнято вважати, що євангельську звістку на землі Вірменії ще у другій половині I ст. принесли святі апостоли Фадей та Варфоломій. З постатями цих учнів Христа пов’язують заснування Вірменської Апостольської Церкви та традицію відзначати в один день Різдво і Хрещення Христа як свято Богоявлення. Як роз'яснював на початку XX ст. вірменський Патріарх Константинопольський, архиєпископ Магакія Орманян, свято Феофаніі – це синтез всіх таїнств, що передують євангельському служінню Христа. Від початку свято Богоявлення об'єднувало вшанування перших подій земного життя Ісуса Христа: Благовіщеня, Різдва, Поклоніння волхвів, Хрещення й Одкровення в Йорданській пустелі. До V ст. празник Богоявлення відзначали всі християнські Церкви. Згодом кожній події стало відповідати окреме свято. Вірменська Церква зберегла стародавню традицію, поклоняючись явленню Господа Бога у святі Різдва і Хрещення. Нині Вірменська Церква відзначає: Надвечір'я Богоявлення – 5 січня; Богоявлення (Різдво і Хрещення Господнє) – 6 січня; різдвяні дні (6 днів) – 7-12 січня.
Надвечір'я Богоявлення. Передує святу різдвяний піст, який триває сім днів: з 30 грудня до вечора 5 січня. Свято починається 5-го січня, о 17 годині. Надвечір’я Богоявлення іменується вірменською «Чрагалуйц», що в перекладі означає «запалення лампад». Існує давній звичай на це свято приносити з храму додому засвічені лампадки та свічки. Під час відправи вечірньої Св. Літургії церковний хор виконує гімн-шаракан «Велике таїнство», назва вірменською «Хорурд Хорін», створений у V столітті єпископом Мовсесом Хоренаці. Читання біблійних книг занурює віруючих у події священної історії: від створення світу та людини, гріхопадіння до благої новини про народження Спасителя. «Бо сьогодні в Давидовім місті народився для вас Спаситель, Який є Христос Господь» (Лк.2:11). Сповіщає громаді про Різдво Христове й духовний пастир: «Христос народився і нам явився. Вам і нам блага вість». Засвічені лампади та запалені свічі у храмі символізують дороговказне світло Вифлеємської зірки. Після закінчення служби всі парафіяни запалюють свої свічки та лампадки від головного вівтарного світоча та несуть різдвяний вогонь додому. Цей вогонь символізує Божественне світло та благословення церкви. Святковий вечір завершується в родинному колі пісною вечерею та відвідуванням близьких. Прийнято вітати один одного зі святом, висловлювати добрі побажання.
Богоявлення (Різдво і Хрещення Господнє). У вірменській традиції свято Богоявлення називають «малою Пасхою». Літургія Святого Різдва починається вранці 6-го січня. У ході богослужіння наголошується на пророцтвах про народження Спасителя, Його місії: «спасе Він людей Своїх від їхніх гріхів» (Мт. 1:21). Підкреслюється, що під час Хрещення Господнього відбулося Боже Одкровення: «Це Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав» (Мт.3:17). Різдво і Хрещення Христа, таким чином, розглядаються як подвійне Богоявлення. Далі віруючі вітають один одного поцілунками та словами: «Христос народився і нам явився!». У відповідь говорять: «Благословенне явлення Христа!». Хор співає: «ворожнеча зникла, а любов, на всіх зійшовши, пролилась».
Одразу після різдвяної літургії проводиться обряд освячення води. Вірменською мовою він називається «Джрорнерк». Символізує хрещення Ісуса Христа у водах Йордану. У купіль для освячення води священик занурює Святий Хрест – символ Ісуса Христа та залишає його там до кінця церемонії. Далі тричі освячує воду ручним хрестом. Потім додає в неї Святе Миро з мироносиці у вигляді голуба, що символізує сходження Святого Духа на Сина Божого, та читає молитву. Після завершення обряду настоятель храму передає Святий Хрест хресному батькові, який обраний з доброчесних парафіян. Той забирає Хрест додому, а через 40 днів повертає його назад до церкви. Весь рік хресний батько буде дбати про життя громади вірних.
Після освячення вода набуває особливих благодатних властивостей. Подібно до православної і греко-католицької традицій її називають хрещенською. Парафіяни приносять хрещенську воду додому, ставляться до неї як до великої святині, використовують для зцілення душевних і тілесних хвороб.
Священик, починаючи з 6 січня, з благою звісткою відвідує оселі своїх парафіян та здійснює їх освячення. Він благословляє дім, хліб, воду і сіль. Як символ постійності благословення та достатку передає членам родини проскуру, яку слід зберігати у святості ( в муці або солі). Різдво Христове у Вірменії, як у більшості християн, вважається сімейним святом. Після участі у Св. Літургії родина збирається за святковим столом. Потому молодші члени сім’ї відвідують старших родичів.
Наприкінці зауважмо, на прикладі різдвяних свят долучаємося до глибокої древньої духовної традиції Вірменської Апостольської Церкви, яка є невичерпною для пізнання, важливою для розуміння вітчизняної релігійної культури та побудови гармонійних міжконфесійних і міжетнічних відносин в українському суспільстві.
