Львівський Музей книги: експозиції, проблеми, легенди

04.10.2010, 17:41
Львівський Музей книги: експозиції, проблеми, легенди - фото 1
Лівобіч від розкішного львівського палацу Потоцьких сіріє непоказна цегляна двоповерхова будівля — Музей книги, де містяться унікальні експонати: рукописи та першодруки, гравюри, коштовні оклади (тобто, обкладинки) напрестольних Євангелій.

Лівобіч від розкішного львівського палацу Потоцьких сіріє непоказна цегляна двоповерхова будівля — Музей книги, де містяться унікальні експонати: рукописи та першодруки, гравюри, коштовні оклади (тобто, обкладинки) напрестольних Євангелій. Серед експонатів можна оглянути дофедорівський кириличний друк — вузькошрифтне Євангеліє, а також Апостол, Буквар та Острозьку Біблію Івана Федорова, Требник Петра Могили та багато іншого. Усе це зберігається у сирості, поволі нищиться, а відвідувачам загрожує... обвал штукатурки на голову.

Львівський музей стародавньої книги

«Колись у Львові хотіли будувати метро, і оцей будиночок був бараком для робітників, — розповідає молодший науковий працівник музею Жанна Спиридонова. — На першому поверсі були й душові. Коли Онуфріївський монастир повернули отцям-василіянам, треба було кудись перемістити Музей Івана Федорова, який існував там із 1977 р. Ось його — це мало бути тимчасово — й перевели сюди, уже як Музей давньої книги. Ми стали філіалом Львівської галереї мистецтв, а оте «тимчасово» триває понині».

Львівський музей стародавньої книги

Перші два зали експозиції охоплюють період від рукописної книги XV ст. до друкованої — кінця ХІХ ст. При вході вас зустрічають св. Кирило і Мефодій. Невисокі дерев’яні скульптури з відбитими руками — одні з тих народних витворів, яким пощастило вціліти і які Борис Возницький невтомно відшукував по українських церквах. Одразу ж на другій вітрині — розкішне павине перо, яким підписувались вельможі (для частішого використання дуже незручне) і пом’яники — книжечки, які колись були у кожній українській родині. Туди вписували прізвища померлих і віддавали до церкви на Службу Божу. Одна вітрина присвячена першодрукарю Івану Федорову. Взагалі у Львові друкували й раніше: у міських архівах є згадка, що 1460 року Степан Дропан подарував Онуфріївському монастирю друкарню. Але книги з цієї друкарні не збереглися, а історія може базуватися лише на конкретних речах. Тому першодрукарем вважається Іван Федоров, який приїхав у Львів майже сторіччям пізніше.

Львівський музей стародавньої книги

На стінах музею — давні гравюри. На одній з них, відомій як Leopolis, ви можете відшукати села, невеличкі хутори й передмістя Львова такими, якими вони існували на початку XVII століття. Ця гравюра належить Пассаротті; вона входила до путівника Львова, виданого 1618 року. Цікавою є й карта Галичини, Лодомерії і Буковини, яка була зроблена на замовлення цісарської родини, і робота над якою тривала 20 років (1772-1792 рр.). «Відвідувачі знаходять тут свої села і містечка. А ще ця карта цінна тим. що тут є ті населені пункти, які уже давно не існують. Щоправда, відвідувачі бачать копію — карта не у такому стані, щоб виставляти її», — розповідає Жанна Спиридонова.

Львівський музей стародавньої книги

Зайве говорити, якими дорогими були перші друковані книги. Так, за одну можна було віддати невеличке село. Тому купували їх лише справді заможні люди або монастирі. Дуже коштовними були й так звані оклади — аналоги сьогоднішніх палітурок. «Бралися дві дерев’яні дошки, обтягувалися шовком, шкірою чи оксамитом, а тоді їх прикрашали перлами, золотом тощо, — розповідає музейний працівник. — На першій сторінці Біблії писалось, яка кара очікує того, хто наважиться викрасти священну книгу. Однак злодії були переважно неписьменні, тому книги часто викрадали». За словами Жанни Спиридонової, тогочасні люди були набагато духовніші і більше дбали про свою добру пам’ять серед нащадків. «Вони провадили записи — на перших чи останніх сторінках, на полях — де було місце. І ось що вони писали: я купив цю книгу, у такому ось окладі й у такого-то священика, і дарую її своїй родині, щоб передавали її з роду в рід і шанували. Записувались там і імена тих, хто народився, помер, одружився. У людей був зовсім інший світогляд, більше закорінений у вічність». А ось студенти завжди були студентами — про це свідчить шпаргалка із XVII століття, виставлена на одній із вітрин.

Львівський музей стародавньої книги

Львівський музей стародавньої книгиУ третьому залі експозиції ви потрапите у середньовічну друкарню з унікальними машинами — давнім друкарським верстатом і палітурним пресом, який пресував готову книгу або розправляв папір, що його привозили сувоями у бочечках з-за кордону. Ці поліграфічні верстати першої половини XVII ст. — єдині, що збереглися в Україні.

... Коли Жанна Спиридонова розповідала мені біля однієї з вітрин про музейні експонати, до нас підійшли дві старші жінки, трохи послухали її, а тоді спитали — чи поховали вже тлінні останки Івана Федорова? У пресі час від часу з’являються звістки про те, що у музеї книги його дух дає про себе чути, «страшить». Хтось із сторожів чув уночі чиїсь кроки, хтось — зітхання. «А оце вже — справжня історія, — розповідає Жанна Спиридонова. — Одного разу завідуюча музеєм, Л. Спаська, працювала у фондах. З полиці, цілком сама по собі, впала невелика книга і розкрилася на чині похорону. Ми це потрактували як прохання про поховання».

Львівський музей стародавньої книгиЙдеться про давню історію, що стосується поховання Івана Федорова. Ще у 70-их рр. минулого сторіччя почали шукати тлінні останки першодрукаря: в Онуфріївському монастирі, де він був похований, не збереглася надгробна плита. Вона існувала ще десь у XVIII ст., бо тоді був зроблений її гіпсовий зліпок (на його основі й зроблено прототип надгробної плити, що є на зовнішній стіні музею, надворі). Потім плита розкришилась, а місце поховання — загублене. На тому місці у церкві, де приблизно мав бути похований Федоров, і почали шукати. Знайшли кістки літньої людини. Начебто усе сходилось, але ... не було у рештках свинцю. «Вирішили: можливо, Іван Федоров сам не друкував, раз він був власником друкарні, — розповідає Ж. Спаська. — Хотіли додаткових досліджень, і рештки не поховали. Не так давно приїздив із Москви антрополог і дійшов до висновку: це рештки не однієї, а трьох людей. Знову потрібні дослідження, причому за кордоном, бо тут немає належного устаткування, а це все — гроші. Ось так і лежать чиїсь тлінні останки у нас у приміщенні, у фондах на першому поверсі, належно не поховані».

Тому працівники музею дуже сподіваються на спонсорів: можливо, знайдуться такі, які допоможуть і з ремонтом, і з дослідженнями тлінних решток — щоб зберегти для комп’ютеризованих нащадків безцінні аркуші і книги, а тлінні рештки — віддати землі за християнським звичаєм.

Львівський музей стародавньої книги

Світлини автора

Катерина Лабінська