Українці Польщі відсвяткували 45-ту річницю відновлення богослужінь у храмах ПАПЦ
“Якби не церква у Запалові, українського сліду на Ярославщині вже би не було”, — такими словами 10 липня 2011 року розпочав свою проповідь владика Адам, архиєпископ Перемишльський і Новосанчівський Автокефальної Православної Церкви у Польщі (ПАПЦ), присвячену 45-літтю відновлення богослужінь в українському храмі свв. безсрібників Косьми і Даміана в с. Запалові біля Ярослава.
“Якби не церква у Запалові, українського сліду на Ярославщині вже би не було”, — такими словами 10 липня 2011 року розпочав свою проповідь владика Адам, архиєпископ Перемишльський і Новосанчівський Автокефальної Православної Церкви у Польщі (ПАПЦ), присвячену 45-літтю відновлення богослужінь в українському храмі свв. безсрібників Косьми і Даміана в с. Запалові біля Ярослава. Повідомив РІСУ Юрій Федів.
Тяжка доля, яка спіткала українців у Польщі у 1940-х роках, не оминула і запалівську парафію. Церкву, яку розпочали будувати у 1926 році, так і не закінчили – розпочалася акція «Вісла» (1947). Ті, хто якось хотів урятуватися від депортації, переносили метрики до костелу й називали себе поляками.
По декількох днях сумнозвісного 1947 року церква свв. Косьми і Даміана, здавалося, зачинила двері навіки, замовк і старий дзвін. Та віра у серцях людей жила, як і стремління повернутися у рідний край. У 1956 році уряд «крізь пальці» дозволив відчиняти українські парафії у юрисдикції ПАПЦ. Мешканці Запалова розуміли, що якщо не будуть мати церкви, то не зможуть зберегти себе, бо крім віри, є ще культура і мова.
У першій половині 1960-х років дозволу на повернення добилися декілька родин. Саме тоді, ще в 1966 році, невеличка делегація українців приїхала до с. Кальникова, найближчої і єдиної тоді чинної української парафії на прикордонні, де настоятелем був о. Олександр Дубець (сьогодні владика Адам), з проханням відновити богослужіння.
Із сльозами на очах згадувалася та перша Літургія, бо, як виявилося пізніше, це була спланована провокація, призначена для вичислення населення, яке ще себе ідентифікує як українців. Загадкою ця історія залишилася до сьогодні, бо результат був несподіваний – наступні богослужіння уже не служили. Проте, знайшлися люди, які взяли цей тяжкий хрест і вистояли у вірі, зберегли церкву і водночас український дух. «Якби ви тоді не взяли цю ношу на себе, то сьогодні не було б тут святині, не було б навіть чути українського слова чи української пісні. Щороку стає менше тих людей, які в 1966 році стояли разом тут зі мною. Низький Вам усім поклін», — такими словами звернувся владика Адам до парафіян перед врученням пам’ятних і подячних грамот.
Цієї неділі було багато символічного. Літургію очолив священнослужитель, який у 1966 році вперше зносив молитви у напівзруйнованому храмі; співав хор тієї ж самої церки Успіння Богородиці зі с. Кальникова, а служило духовенство – представники усього Закерзоння: Лемківщини, Надсяння, Холмщини та Підляшшя.
Хлібом і сіллю та рідною українською мовою 10 липня 2011 року зустрічала владик молодь парафії свв. Косьми і Даміяна с. Запалова.
Літургію служили архиєпископ Перемишльський-Новочанчівський Адам, архиєпископ Люблінський і Холмський Авель, єпископ Горлицький Паїсій та всі священики Перемишльського деканату, вірні з Підкарпаття та України. Прибули також представники гміни. З повчальним словом до присутніх звернувся архиєпископ Люблінський і Холмський Авель.
Завешилися урочистості подякою настоятеля церкви о. Івана Плеви духовенству та вірним, що прибули на урочистість. Під мелодійний звук дзвонів відбувся хресний хід довкола храму з читанням святого Євангелія та урочистим козацьким і галицьким многоліттям.