Інтерв’ю Ігоря СТОЛЯРОВА з монахом Ілеозаром про Манявський скит.
Братський колектив (монахи і послушники) з десяти осіб відроджують нині Манявський скит. Це справжній Український Афон, з великими святинями... Тут підтримку і порятунок знайде кожен християнин, паломник...
Ігор Столяров: Цікаво було б почути про історію православної святині – Манявського скиту.
Монах Ілеозар: Цей древній монастир заснований у 1608 році, але бере свій початок від 1240 року. Це часи, коли була зруйнована Києво-Печерська лавра і два її ченці (Іоникій і Пахомій) узявши з собою святу воду пішли шукати рівне за силою джерело. Таке джерело вони знайшли тут – у Маняві – на Блаженному камені. Це на відстані приблизно 830 метрів від монастиря. І саме там капає цілюща вода.
В 1608 році Іов Княгинецький, який є уродженцем міста Тисма, Івано-Франківської області – був на древньому Афоні у Греції. Після 12 років перебування на Святій Горі, прийнявши монаший постриг, прийшов Він в Україну і поселився на території колишнього лісництва. Відвідуючи Горницьку обитель Він сказав: „Я саме знайшов таке місце недоступне людям, худобі”.
Заснував цей монастир разом зі своїм співпобратимом Феодосієм.
Вже у 1625 році цьому монастирю підпорядковувалося 550 монастирів. Це були всі основні монастирі Молдови, Румунії – твердиня Православ’я.
1785 рік – Австроугорською імперією монастир було зруйнованою. Тоді у імперії панували антиправославні настрої. У ті часи на території монастря були підземні ходи. Один з них – виводив на гору Вознесінку – близько кілометра від монастиря. Семе там був у ті часи храм Вознесіння Христового. Тривалий час на цій землі не було монахів...
Ігор Столяров: А як було у сумновідомі часи атеїзму?
Монах Ілеозар: Від 1970 тут організували реставрацію монастиря як музею. Десять років тривали роботи. У цей час на території монастиря проводили гучні дискотеки, фестивалі. У Церкві Благовіщення Пресвятої Богородиці п’ять років був ресторан.
Монах Ілеозар: У 1998 році, згідно з рішенням Голови облдержадміністрації Михайла Вишиванюка, цю територію було повністю передано Українській Православній Церкві Київського Патріархату. Завдяки жертводавцям нашої древньої святині 20 жовтня 2002 року освячений центральний Собор Воздвиження Чесного Хреста.
Наш монастир тоді відвідали понад 35 тисяч православних християн. У монастирі і досі височіє вежа. Є дзвіниця, на якій зображені старовинні ікони Антонія і Феодосія Києво-Печерських, Іова і Феодосія Манявських. На території монастиря є і свіже захоронення, де похований ігумен Іоанн. Він помер 25 березня 2002 року у молодому віці – 37 років. Своїми молитвами до Господа він зцілив чимало людей.
Неодноразово Манявський скит відвідував і Президент України Леонід Кучма. Тут був і Борис Єльцин. Ми вдячні всім жертводавцям і сподіваємося на відродження святині.
Ігор Столяров: Розкажіть про Блаженний камінь...
Монах Ілеозар: Коли в 1785 році Австроугорська імперія закрила наш монастир – з Блаженного каменя повністю припинила капати вода. До 1998 року вона капала лише один раз на рік, 7 липня, – на свято Іоанна Предтечі. Від 1998 році, коли до монастиря повернулися монахи, ми маємо два – три літри води на добу. Вода, зцілює очі. Люди спасаються...
Монах Ілеозар: Ця ікона – надзвичайна святиня. Вона написана у 1788 році на древньому Афоні у Греції і потім передана на Новий Афон на Кавказ і вже з тих країв ікона була благославлена в Україну – до Христо-Воздвиженського Манявського чоловічого монастиря.
25 червня 2003 року ікону передав нам монах, вихованець гори Афон, – якому 95 років. Саме цьому монаху з’явилася Божа Мати і веліла передати „в Український Афон”. Це було у 1997 році. Він запитав у Матері Божої: „Де ж є той Український Афон? Я такого не знаю...”
Коли він у 1997 році побував у Манявському скиту – побачивши майже повне спустошення відмовився від наміру залишити тут ікону.
Але, Мати Божа з’явилася до нього вдруге і повеліла віддати Ікону в Український Афон протягом трьох днів. Це було зроблено. До цієї ікони люди линуть не лише з різних куточків України, але і з різних далеких країн світу. Вони отримують від ікони зцілення...
Липень, 2004