Чиє царство, того релігія. Яка релігія, таке і царство
Одна з перших проблем для розуміння ставлення українців до Ватикану є та, що досі у нас, в школах та на рівні державних інституцій, панують нерозуміння, брак інформації та викривлена промосковська версія інтерпретації відносин України та Ватикану, яка завжди бажала нівелювати роль Папського престолу для України.
На щастя, минуло майже 30 років, але Україна все ж зуміла побудувати та відновити прямі відносини з Константинополем, що допомогло для нового розвитку релігійного життя в Україні. А яка співпраця з Ватиканом? Яка стратегія, партнерство та концепція?
ПЕРЕДУМОВИ
Україна мала і має довголітню історію відносин з Святим Престолом, згодом – з Папською державою, пізніше – з Ватиканом. Фактично, мова йде лише про зміну назви. Ще з першого століття на території сучасної України були християни, і в перших століттях були папи на території України (папа Климент був мучеником на території України). Довший період не було розділення на обряди та конфесії: все це формувалося майже до 9 століття і згодом мало свою еволюцію, тому що змінювалися соціальні, економічні та політичні умови кожного народу та держав.
Ватикан ініціював створення граматики для слов’янських народів. Кирило і Методій отримали благословення від Папи Адріана ІІ і, згодом, від Папи Івана VIII. Ватикан фінансував місії, що торкались навчанню слов’ян, створення кирилиці, заснуванню багатьох духовних і освітніх інституцій.
У 988 та 991 роках папа Іоанн ХV направляв свої посольства до князя Володимира. Пізніше, у 1001 році посольство князя Володимира було направлене до Риму, до папи Сильвестра ІІ.
Основна причина, чому було прийняте християнство з Константинополя, тому що візантійська модель управління була та, що князь вибирав та міг змінити єпископа з власної ініціативи, а в латинській моделі вирішував Папа.
Київ був хрещений в 988 році. Тоді не було розколу ще між Сходом і Заходом, і главою Церкви був Папа. На практиці, церковні центри були в тогочасних політичних столицях імперій того часу.
Києво-Печерська Лавра була заснована в 1051, на місці варязьких печер. Одні кажуть, що там жили варяги-латиняни. Але печери були вже досить давно. Під час розкопок там знайшли латинські посудини для католицького богослужіння. Це було перед Антонієм. На це вказують історики, що цей посуд могли принести варяги-іноземці в той час, які були католиками (латинниками) в теперішньому розумінні.
Тогочасний «розкол» між Римом і Константинополем трапився в 1054 році.
Негативне відношення до Ватикану було сформовано протягом століть з кількох причин:
Внутрішньо – українські трактування
Українці часто помилково сприймали вплив Ватикану через Польщу (Річ Посполиту), що є помилкою. Латинізацією українців займався польський уряд в середньовіччі, маючи на мету – полонізацію, а не сам Ватикан. Так само і Угорщина, яка «мадяразувала» Закарпаття (створивши навіть клона – «Угорська греко-католицька церква» замість «Українська греко-католицька церква»). Це були переважно впливи сусідніх держав, а не Ватикану як державної та релігійної інституції. На протязі багатьох століть лише кілька пап активно підтримували латинізацію (це видно по декретах та документах та фінансуванню).
Коли Київська Церква прийняла Берестейську унію з Римом в 1596 році (відновила союз з Римом, як трактує багато-хто) через дуже важкі соціально-економічні та політичні умови того часу, то її прийняли українці і єпископи півночі, центру та сходу України (лише три єпископи на заході в Перемишлі, Львові і Луцьку не прийняли унії). В той час унія – це стати членом Європейського Союзу на чолі з Папським престолом. Бо першим прийняв унію сам Константинополь в Флорентійському соборі в 1439 р.. Хоча згодом турки не дозволили організувати реальне об’єднання Константинополя з Римом.
На початку унія Київської Церкви з Ватиканом сприйнялася козаками як загрозу. Тому і була боротьба проти уніатів. Але, згодом, козацька старшина, утікаючи від москви після воєн, ставали греко-католицькими священиками і дали нове натхнення для боротьби за свободу (Войнаровський Тит, нащадок славних козаків, який відбудував економіку Галичини разом з митрополитом Андреєм Шептицьким).
Царський уряд фізично знищував католиків і греко-католиків відповідно до окупації в центрі, півночі, сході України. До середини 19 століття були знищені греко-католики на Волині. Бо церковний зв’язок українців з Римом передбачав політичну державотворчість, це бути «європейцями», а це руйнувало політичні впливи москви.
Поступово греко-католики залишились тільки в Галичині і Закарпатті, які були включена в Австро-Угорську імперію. Але і там кілька греко-католицьких єпархій зуміли організувати національне українське відродження, і три рази офіційно проголосити незалежність України:
Висновок: ми можемо визнати факт, що немає в історії жодного факту, щоб окупований народ, будучи під окупацією, проголосив незалежність завдяки Церкві (хіба згадати Мойсея). По-друге, якщо хтось хоче закинути співпрацю з Гітлером, то є два факти: якщо була б співпраця, то не було б розстрілів і арештів в концтабори, по-друге, нехай ті країни подивляться на себе і на те, як вони співпрацювали з Гітлером: просто багато-хто не зробив проти окупованих народів того, що робив Гітлер, лише з причини, що не мали такої сили, як Гітлер. Карпатська Україна є тому приклад. Сьогодні ми бачимо, як багато друзів «Путіна та путінолоїдів» є в світі: просто вони ще чекають свого часу. Як багато є тих шовіністів, хто плекає надію, що Україна програє і можна поділити її територію.
Як говорив Андрей Шептицький, успіх народу є тоді, коли всі його інституції співпрацюють між собою. А це: духовні структури, політичні організації, економічні капітали, культурні осередки, освіта.
Цікавими були факти, що Ватикан завжди приймав і визнавав делегації ЗУНР, УНР, карпатської України. Навіть незважаючи на те, коли сусідні держави (Угорщина, Польща, Німеччина) воювали в той час проти незалежності українців. Бо наука Христа, соціальна доктрина Церкви навчає гідності людської особи, поваги, пошуку істини і веде до свободи (політичної теж).
Чому була корисна співпраця з Ватиканом?
Про що це говорить? Що історично Ватикан з повагою і гідністю відносився до інших народів, їхніх звичаїв та культури. Якщо московська рашистська церква при підтримці війська все знищувала, намагалась підпорядкувати, то Ватикан зберігав різноманіття і давав свободу. Наприклад, українські греко-католики (українські православні, які відновили унію-союз з Папою в 1596 році,), досі зберегли українську мову/культуру навіть в Аргентині та Бразилії (в містах Прудентонаполіс і Куритиба в Бразилії половина мешканців спілкуються українською мовою) завдяки патронату Ватикану, який захищав право народів зберігати свою ідентичність.
В історії України вартувало б уникати «ярликів», що ось Ватикан займався «латинізацією» України та ідеалізувати інші духовні центри. В період з 988 року протягом кількох століть, єпископами в Київській Церкві були греки, які приносили «політичну візантійщину» та трактували місцеві звичаї та традиції як відсталими та намагались викорінити історичну пам’ять та вносили чвари між князями. Лише, згодом, щедрівки, колядки, писанки та інші місцеві обряди стали частиною церковного життя українців.
Особлива роль Папського Престолу була в формуванні ефективної системи освіти, починаючи ще з 11 століття: від дитячих садків/гімназій до університетів. Багато в чому були запозичення ще з досягнень римської імперії/грецького періоду. Але удосконалена освітня система позволяла протягом віків формувати інтелектуальну, політичну та соціальну еліту та аристократію Європи, а, згодом, і Америки. І дана модель поки-що є основною у світі. Жодна інша країна з іншими домінуючими релігіями не має настільки ефективної системи освіти, а, навпаки, еліта з іншими релігійними віровченнями посилає навчатися своїх дітей до університетів, заснованих Папським Престолом, священиками, теологами інших християнських конфесій (від Сорбони до Гарварду).
Більшість сучасних українських університетів мають в історії те, що вони були засновані на базі католицьких ліцеїв, гімназій, шкіл (від Львівського університету Івана Франка до Одеського університету).
Католицька церква в Україні заснувала майже в кожному селі школу для народу при своїх церквах і утримувала її. Московська церква або забирала від католиків, або максимум, що робила, це курси для дяків. Період темного російського кріпацтва важко уявити без ролі московської церкви, яка ідеалізувала роль царя, а вірні були «вівці і раби». Якщо католики мали університети від 11 століття, то Києво-Могилянська Академія була заснована тільки в 16 столітті, яка взяла єзуїтську систему освіти. Але згодом Москва забрала від української православної церкви і інституції католиків.
Ідеологічні сучасні проблеми
Кілька причин: пост-комуністична номенклатура, яка зайняла керівні місця в держміністерствах на початку 90-тих, не сприймала католиків, уніатів та Ватикан, а національні лідери, серед них, навіть, В’ячеслав Чорновіл, до останнього моменту не дуже бажав підтримувати греко—католиків та католиків. І тут був парадокс: за Чорновола найбільше голосували регіони, де більшість були греко-католики та мішані православно-католицькі родини, але він не підтримував і не бачив ролі католицизму в державотворенні України.
Наприклад, посольство України при Ватикані було створене в 2000 році, а Ватикан відкрив свою нунціатуру в Україні вже в лютому 1992 році. Тобто, Ватикан зразу ж розумів роль України для світу, а у нас запізнення на десятиліття.
Чому важливо саме під час війни партнерство між Україною та Ватиканом?
З 754 по 1870 роки, Ватикан, спершу як Папська держава, відігравав важливу роль у формуванні принципів етики, культури та форми розвитку європейської та світової цивілізації. Україна була хрещена в 988 році, коли главою християнства був Папа (розкол на Схід і Захід був в 1054 році). Українські князі мали довголітню співпрацю з папською державою, деякі отримували корону (отримати корону від Папи – це стати членом тогочасного європейського союзу в той час). Козацтво часто, особливо в період воєн та переслідувань з боку російського уряду, намагалось організувати співпрацю з Папською державою (листування та місії гетьманів).
Згодом, керівництва ЗУНР та УНР в 20 столітті організовували місії до Ватикану для переговорів та допомоги у визнанні незалежності. Під час періоду радянського режиму Ватикан був єдиною державою, яка провадила переговори з радянськими урядами щодо звільнення українських провідників з ГУЛАгів (Кеннеді – Хрущов – Папа Іван ХХІІІ – Йосиф Сліпий) та піднімав мову про голодомор.
Ватикан ще з 17 століття надав українській Церкві готель, віллу, монастир, церкву, семінарію в Римі. Додатково, видавництво, релігійні центри, монастирі, які знаходяться зразу ж біля Колізею та площі Венеція, імператорського палацу. Ватикан зберіг унікальні історичні документи, які торкаються розвитку українського народу та державності ще з княжих та козацьких часів. Фонди «Archivi segreti Vaticani» досі мають багато недосліджених матеріалів про Україну.
На жаль, переважно важливість теми щодо партнерства України та Ватикану в історії та сучасності ще не донесена відповідно для громадян і для політиків. Додатково: Україна з 1991 року мала слабку дипломатичну місію та лобі, недооцінювала ролі Ватикану для Європи. Лише війна показала, як важливо, щоб моральні і духовні лідери були на стороні України, а для цього треба працювати і працювати. Бо часто слово духовного лідера приносить мільярдні допомоги, переконує політиків допомагати Україні, формує юридичні закони. А для цього потрібна не критика Ватикану, а професійне формування інтелектуальних українських лобістів. Автору статті друзі у Римі показували формально/неформальний список та перелік російських лобістів росіян і італійців (агентури).
Які сфери важливі у партнерстві Україна-ВАТИКАН?
Україна має різноманітні конфесії та релігійні групи, і співпраця з Ватиканом може сприяти діалогу між ними, сприяти вирішенню релігійних питань та підтримувати релігійну терпимість.
Чому важлива Україна для Ватикану?
Сьогодні війна відкрила багато проблем всередині ЄС, в міжнародній політиці та релігійній сфері. І в Ватикані теж. Є потреба ефективних рішень. А рішення формуються на основі цінностей, пріоритетів та запитів завдяки взаємній дискусії. Для промоції практичних реформ є потреба показувати цінності і приклади людей, їхньої незламності та жаги до перемоги. Показати, що Україна зараз переживає не лише свою Голгофу, але й крокує до перемоги. Приклади незламності України допоможуть показати духовні цінності людей, а дані цінності сформують нові юридичні закони.
Ватикан в історії навчав на прикладі мучеників, які не зраджували своїй вірі і принципам. Таким чином, мучеництво переходило від страждання до героїзму. Бо дані особи-герої вже формували майбутнє, бо на їхніх принципах виховувались покоління лідерів.
Сучасність потребує героїв і переможців. Промоція їхніх історій допоможе відновити дух епохи. Відродження духовних центрів Європи сприяє віднови ролі Ватикану для Європи і світу.
Золотий час Європи (1960-1990 рр.) якраз був періодом, коли Ватикан мав потужний вплив на політиці Європи через християнських демократів та інформаційній політиці, освітній сфері та етиці. Сучасність потребує приклади героїв. Без них немає натхнення для ефективних реформ. Ватикан теж потребує нового партнерства для підтримки своєї репутації та впливу.
Без морального закону державний устрій зникає… як говорили Платон і Аристотель. Для співпраці нам потрібна спільна позиція та співпраця Константинополя, Ватикану та Києва. Це дасть поштовх не тільки до перемоги над Москвою, але до нового виміру співпраці між християнами, до формування нових геополітичних союзів церков та держав.
І тут, як Ватикан потрібен Україні, так і Україна потрібна Ватикану…бо, інакше, без духовного центру та моральних лідерів можна виграти битви, але програти війну. Бо ми не скористаємось результатами перемоги.