Людина і світ. — 2001. — №9. — С.51-52
Минуле іноді в дивний спосіб озивається до нас. Раптом у наші монотонні будні вплітаються яскраві події і явища, значення яких нам ще належить осмислювати, адже нічого випадкового в цьому житті не буває...
Не так давно волиняни були свідками віднайдення чудотворної ікони Холмської Божої Матері (ХІ-ХІІ ст.) — однієї з найшанованіших ікон в усьому слов’янському світі. Нині доля дарувала нам ще одне диво — у Миколаївській церкві Милецького монастиря знайдено фреску XVI ст. із зображенням Божої Матері.
Свято-Миколаївський чоловічий монастир, що відновив свою діяльність у 1994 р., вже відомий багатьом віруючим не тільки на Волині, але й далеко за її межами. Після тривалого небуття в цій святині північно-західного волинського Полісся знову запалено свічку православної віри. Дерев’яна обитель документально відома ще до XVI ст. З XVII ст. вона вже знана як значний і впливовий монастир зі своєю школою. Архітектурний монастирський комплекс, який дійшов до наших днів, формувався протягом ХVІ-ХІХ ст. До нього входять Миколаївський і Преображенський храми, келії з трапезною, дзвіниця, будинок настоятеля та господарські будівлі.
Упродовж свого існування монастир неодноразово перебудовувався, добудовувався, пристосовувався до потреб його власників. Особливо масштабні будівельні роботи здійснювалися від початку XVIII ст. до 1832 р. У цей час з’явилися кам’яний будинок настоятеля та монастирські келії. У 1848 р. всі будівлі було капітально відремонтовано. У кінці XIX — на початку XX ст. дзвіниця, будинок настоятеля, келії з трапезною та церквою перебудовуються, зводиться лікарня й церковнопарафіяльна школа.
Найбільшою художньою та архітектурною цінністю ансамблю є Миколаївська церква (1542 р.), найдавніша споруда монастиря. Саме там у вівтарній частині було знайдено фреску із зображенням Богородиці. Ймовірно, що фресковий живопис колись вкривав усі стіни всередині церкви. Та оскільки монастир не раз перебудовувався й ремонтувався, напевно під час якогось ремонту фрески були знищені.
За матеріалами урядової археологічної комісії 1849 р. старовинного церковного живопису у будівлях монастиря на той час вже не було. Особливо нищівне втручання в архітектуру церкви було здійснено в 50-60-х рр. XX ст., коли там влаштували кухню та їдальню місцевого інтернату для інвалідів і перестарілих. Купол і портик на головному фасаді було розібрано, замуровано вівтар, внутрішній простір розділено на два поверхи. У такому спотвореному вигляді церква проіснувала до кінця 90-х рр.
З ініціативи облдержадміністрації і обласної Ради ця будівля, як і весь архітектурний комплекс, поступово повернуті віруючим. Нечисленна братія монастиря разом з вірними, що вже відремонтували келії, будинок архимандрита та дзвіницю, взялися до відновлювальних робіт у Миколаївській церкві. Під час видалення більш пізньої суцільної цегляної кладки на фронтальній площині ніші у вівтарній частині храму й було виявлено фреску, хоч вона при цьому трохи постраждала. Це було справжнє диво.
На фресці зображено Богоматір на троні з немовлям на колінах. Кольорова гама витримана в теплих червоно-жовто-вохристих тонах з доданням чорного й білого. Візуально за стилістичними та техніко-технологічними ознаками фреска належить до першої половини XVI ст., тобто створювалася під час будівництва храму і є «рідною» для нього. Лики та крила ангелів, що, напевно, були зображені на бокових площинах ніші, не збереглися.
Для більш детального обстеження пам’ятки з ініціативи відділу у справах національностей, міграції та релігій Волинської облдержадміністрації було створено комісію, до складу якої увійшли фахові реставратори з Луцька та Києва.
Комісія на місці підтвердила оригінальність й автентичність живопису, визнавши виняткове значення фрески як пам’ятки давньої історії православ’я: Україні, як християнської святині сьогодення та прийдешніх часів, як видатного твору мистецтва. Унікальність фрески полягає ще й у тому, що на Волині більше немає аналогічних творів, які б датувалися XVI ст.
Комісія також дійшла висновку, що попри досить добрий стан збереження фреска потребує кваліфікованої реставрації та консервації, а також особливих умов зберігання. Для цього необхідне відповідне обладнання, устатковане підсвіткою, касетами з силікагелем, приладом контролю відносної вологості повітря.
Звичайно, все це потребує певних коштів. Просимо прилучитись до справи збереження унікальної пам’ятки всіх небайдужих людей. Доля подарувала нам диво — і наш обов’язок з вдячністю прийняти цей дар, зберегти й передати нашим нащадкам.