Успіння святої Анни вшановують сьогодні

Про життя св. Анни, матері Богородиці, дізнаємося з апокрифічного “Протоєвангелія Якова” (сер. ІІ ст.). Сама назва твору вказує на те, що він розповідатиме про події, які передували євангельським. І хоч він не належить до канону Святого Письма, нічим йому не суперечить, а доповнює. Початок розповіді в ньому стосується праведного і дуже багатого чоловіка Йоакима, котрий приносив Богові подвійні дари. Одного разу йому заборонили це зробити, бо він “не створив потомства Ізраїлю”. Бездітність у ті часи вважалася прокляттям, адже неплідна пара не могла привести у світ обіцяного пророками Месію.

Зажурений Йоаким на знайшов розради і в Писаннях, помітивши, що праведники на їхніх сторінках завжди давали потомство. Він віддалився у пустелю на сорок днів і ночей, де молився, постив та очікував, “аж поки не зійде до нього Господь”.

Його дружина Анна тим часом теж побивалася і через відсутність дітей, і через зникнення чоловіка, і через гіркі слова служниці. На додачу вона помітила в саду на лавровому дереві гніздо горобця. Це стало поштовхом до молитви та виливання у ній свого горя Богові: “Я стала прокляттям у Ізраїлевих синів, і з осміянням мене відлучили від храму. Горе мені, кому я подібна? Не подібна я до птахів небесних, бо й птахи небесні мають потомство у Тебе, Господи”.

Коли Анна ще скаржилася перед Богом на свою відкинутість, їй з’явився ангел і сказав: “Господь прислухався до молитви твоєї, ти зачнеш і народиш, і про потомство твоє говоритимуть у всьому світі”. Анна втішилась, прославила Бога і вийшла назустріч своєму чоловікові, котрий під час усамітнення також отримав видіння і повертався зі своїми стадами до Єрусалиму. Зустріч Йоакима і Анни перед брамою міста є одним з найпоширеніших іконографічних сюжетів з їхнього життя.

Святе подружжя, отримавши обіцянку потомства, зі свого боку також пообіцяло Богові віддати йому на служіння того чи ту, хто народиться – чи сина, чи доньку. Через дев’ять місяців Анна народила доньку і назвала її Марією. А ще через три роки батьки віддали Марію на виховання до Єрусалимського Храму, спомин про що святкуємо у празнику Введення у храм Пресвятої Богородиці. Так Йоаким і Анна віддячили й виконали свою обітницю Господу.

Усне Передання також розповідає, що незадовго після цього Йоаким помер у вісімдесятилітньому віці. Анна ще кілька років жила при Храмі, опікувалася донькою і на 79-му році у мирі також відійшла до Бога. В VI ст. імператор Юстиніан побудував у Девтері храм на честь св. Анни. Майже через півтора століття Юстиніан ІІ оновив цей храм і переніс мощі матері Богородиці до Константинополя.

Гімнографія 25 липня, як це випливає з назви свята, оспівує блаженну кончину св. Анни, її прославу серед небесних чинів, передумовою чому стало її праведне життя на землі. Вечірня свята починається стихирою: “Зберігаючи бездоганно Божі закони і непорочно слугуючи Богові вседержителеві, ти, Анно, сподобилася бути матір’ю тієї, що стала Матір’ю воплоченого Христа, – Пречистої Божої Діви”.

Спасительний ланцюжок неодноразово простежуватиметься у літургійних текстах свята: через Анну прийшла у світ Богородиця, а через Богородицю – Спаситель.

Як і належить, у пам’яті святих слід прославляти самого Христа, завдяки котрому вони цю святість осягнули. У цьому святі прослава відбувається за посередництвом Богородиці, щедро обдаровуючи її біблійними поетичними титулами: Небесна Брама, Гора Божественна, Храм, Палата (Світлиця), Свята Земля, Манна Божественна, Благоцвітний Жезл тощо.

Праведним життям, молитвою, терпеливістю Анна відкрилася на надзвичайний Божий дар, прийняла його, реалізувала. Ним вона прославила Бога на землі, за що Він прославив її у Небі. Анна, “породивши палату Життя, переставилася до правдиво нетлінного життя і з’єдналася з хорами праведників, що втішаються повнотою Божої радости”, “зродивши Небесну Браму, у славі вступила до небесної оселі та втішається нині божественною славою” (стихири Вечірні).

Публікація вийшла у рамках проєкту РІСУ "Свята Літургійного року".

МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проєкт.