Серед об’єктів духовно-матеріальної скарбниці України є декілька пам'яток історії, культури та релігії, подальша доля яких сьогодні залежить не просто від підтримки та реставрації держави. Ці пам'ятки є монастирями, в яких безбожна радянська влада розмістила тюрми.
В келіях, де раніше жили та молились монахи, посадили в'язнів. В підвалах монастирів, де зберігали продукти, стали розстрілювати засуджених.
Але найгірша правда полягає в тому, що при незалежній Україні ці колишні монастирі не змінили своєї долі. Вони продовжують бути тюрмами, в келіях продовжують перебувати ув'язнені. А монастирські ансамблі, які могли б стати духовними орієнтирами та привабити туристів України і світу, продовжують руйнуватися через неадекватне їх використання пенітенціарною системою. Перелічимо ж цих архітектурно-релігійних в'язнів.
* * *
м. Львів, вул. Городоцька, 20
Споруда, у якій розміщується Львівський слідчий ізолятор, збудована у 1614 р. як монастир Святої Бригіди, для дівчат з благородних сімей. У внутрішньому дворі монастиря знаходився костел-каплиця Святого Апостола Петра з вівтарем у стилі бароко.
У 1782 р. австрійська влада ліквідувала монастир, де на той час перебували 30 черниць. У 1786 р. монастир переобладнали під в'язницю, яка дістала назву "В'язниця Бригідки". У середині XIX ст. весь комплекс в'язниці перебудували у стилі ампір.
Костел при в'язниці залишався діючим для ув'язнених до 1939 р. Наприкінці XIX ст. у "Бригідках" перебувало в середньому 1 500 ув'язнених. Під час польської влади (1918-1939) це була одна з найбільших тюрем краю. У ній навіть діяла школа.
Окупаційна радянська влада продовжила використовувати приміщення під назвою "Тюрма 4". 10 червня 1941 р. при відступі зі Львова радянської армії тюрма була підпалена, а ув'язнених, 324 особи, було розстріляно без суду (серед них більшість були політичними в’язнями). Німцями приміщення не використовувалось.
З 1946 р. продовжує функціонувати як тюрма, а також як місце виконання смертних вироків (до 1980-х років). Підпорядковане МВС СРСР, потім МВС України.
* * *
Львівська область, Сокальський р-н, смт. Жвирка
Колонія максимального рівня безпеки для тримання чоловіків, засуджених до позбавлення волі на певний строк та до довічного позбавлення волі. Галузь виробництва – машинобудування.
Колонія розташована у колишньому римо-католицькому монастирі бернардинів у селищі міського типу Жвирка, що межує з Сокалем. Закладення монастиря відбулося у 1604 р., будівництво тривало до 1630 р. на пожертви князя Яна Острозького. Монастир оборонного типу за всю історію свого існування жодного разу не був захоплений силою.
На головній дзвіниці у 1748 р. був встановлений годинник. Під костелом розташована велика крипта, в якій ховали братів-бернардинів та місцеву шляхту.
Монастир був місцем паломництва прочан до чудотворної ікони Сокальської Божої Матері, що у 1724 р. була коронована. У 1843 р. монастир пережив страшну пожежу, в якій знищене убранство костелу та сама ікона. Відреставровані та відновлені монастир та ікона вже у 1848 р.
У 1870 р. монастир знову горів, але у 1872 р. був знову відновлений. Постраждав монастир і від воєн, особливо в період Першої світової війни, але кожен раз відбудовувався.
У 1951 р. село Жвирка стало частиною УРСР. Тоді монахів вигнали, розмістивши було тут будинок для престарілих («Будинок інвалідів»). Та вже з 1958 р. розмістили виправну колонію.
Зараз колонія є виробником продукції для потреб сільського господарства Львівської області. Тут перебувають і засуджені на довічне ув'язнення. Сокальська зона – одна з дев'яти установ у Україні, де є сектор для таких в'язнів.
27 березня 2012 року на території колонії сталася велика пожежа.
В результаті згоріли купол головної дзвіниці та дах костелу Діви Марії.
Ніхто з 612 ув'язнених не постраждав та не втік. Про це з гордістю розповідає в одному з інтерв’ю начальник колонії. Ну а будівля монастиря... Збитки досі уточнюються.
* * *
Хмельницька область, м. Ізяслав, вул. Гагаріна
Установа створена у 1960 р., розташована в будівлі пам'ятки архітектури XVII ст. – монастирі бернардинів. Монастир заснований у 1602 р. князем Янушем Заславським, представником молодшої гілки князів Острозьких. Побудований над річкою Горинь, обведений оборонною кам'яною стіною. Ймовірно, перероблений з давнього замку князів Острозьких.
У монастирі зберігалась чудотворна Заславська ікона Пресвятої Богородиці, родова святиня князів Заславських. У 1648 р. монастир був зруйнований козаками Богдана Хмельницького. Відбудований у 1672 р. новим власником Заславля князем Павлом Сангушком. Зусиллями нового власника монастир став одним з найбагатших на Волині. Навіть під час російськогопанування на Волині у XVIII-XIX ст. монастир продовжував діяти, хоча і не був вже таким впливовим. Мав усього 18 ченців. у монастирі була портретна галерея та бібліотека з 5 тис. томів та давніх рукописів.
У 1921 р. монастир закрито більшовиками. Тут розміщено дитячу трудову колонію на 200 підлітків, що проіснувала до 1960 р.
У 1960-1963 рр. здійснювалась підготовка будівель та споруд для тримання особливо небезпечних рецидивістів. Ліміт наповнення – 650 осіб.
Основний виробничий профіль колонії – деревообробка. З 1963 р. здійснюється перепрофілювання виробництва із деревообробного на металообробне.
У 2003 р. будується сектор максимального рівня безпеки для тримання чоловіків, засуджених до довічного позбавлення волі.
З 2004 р. розпочато випуск швейних виробів. Організована робота дільниці з ремонту легкових і вантажених автомашин, тракторів.
Розширено сектор для довічного ув'язнення з плановим наповненням 110 чоловік.
* * *
Тернопільська область, м. Бережани, вул. В. Чорновола, 8
Виховна колонія розміщена у колишньому монастирі бернардинів. Монастир розташований на самому вершечку пагорба Сторожисько, що є домінантою міста Бережани.
Костел побудований у 1630-1683 рр. за ініціативою Адама Єроніма Сенявського, тодішнього держателя міста, та його невістки Урсули. Келії споруджені у 1716-1742 рр. Завершення будівництва комплексу тривалий час відкладалося. Офіційною датою завершення як костелу, так і кляштору (монастиря) бернардинів вважається 21 липня 1683 р.
Центральна споруда монастиря храм Святого Миколая з прибудованими до нього келіями, спочатку мав аскетичний вигляд. А під час закінчення будівництва набув рис пізнього бароко.
Монастир проіснував до 1939 р., коли Галичина була приєднана до СРСР. Під час Другої світової війни у келіях була розміщена школа для «фольксдойче» (етнічних німців).
У 1947 р. у приміщенні монастиря бернардинів було відкрито дитячу виховну колонію для безпритульних дітей-сиріт, батьки яких загинули у роки війни. З 1956 р. монастир перетворений на спеціальне професійно-технічне училище неповнолітніх правопорушників. За місцевою легендою, одним з вихованців тут був громадянин України В.Ф. Янукович.
У 1983 р. приймається рішення про утворення на базі Бережанського спецпрофтехучилища Бережанської виховно-трудової колонії. У 1987 р. на території монастиря побудовано два нових цехи: складальний та механічний. В цей час чисельність вихованців сягала 450 чоловік.
З 1993 р. у колонії відбувають покарання неповнолітні, засуджені за нетяжкі злочини. Загальноосвітня школа при колонії має 6 класів, функціонує професійно-технічне училище.
У 2001 р. костел заново освячений УГКЦ на честь Пратулинських мучеників, відновлено дах та купол з хрестом. Використовується для духовної опіки в основному вихованців та працівників колонії. Вхід прочан до костелу дозволений на недільні служби та на свята.
* * *
Івано-Франківська область, Галицький р-н, село Маріямпіль
У приміщенні, де розташовані гуртожитки для засуджених, до 1945 року діяли монастирі: ченців-капуцинів (1742–1784 рр.), починаючи із 1785 року по 1945 рік – монастир Сестер Милосердя св. Вікентія де Поля.
З 1746 р. почав функціонувати монастир, фундатором якого у 1742 р. виступив гетьман польський Ян Каетан Яблоновський. Це був третій осередок капуцинів після Львова та Куткожу в Україні.
У середині ХVІІІ ст. монастир капуцинів у Маріямполі перетворюється у великий культурно-освітній центр. У 1753 р. в ньому відкрито студіум філософії, а ще через 10 років – студіум риторики.
У 1772 р. галицькі землі входять до складу Австрії, у тому числі і Маріямпіль. В 1790 р. монастир капуцинів ліквідовано за розпорядженням австрійської влади, а будівлі монастиря віддано у власність громади Сестер Милосердя.
Спільнота Сестер Милосердя в місті була заснована ще у 1746 р. дружиною гетьмана Яблоновського, Терезією. Яблоновські на власний кошт побудували у 1762 р. в місті шпиталь та притулок для бідних та сиріт шляхетського походження.
В 1784 р. громада Сестер Милосердя поселяється у монастирі. Крім шпиталю, вони опікувалися школою, перша згадка про яку відноситься до 1819 р.
В зв'язку з приєднанням Маріямполя до СРСР, як й інші громадяни польської національності, монахині громади Сестер Милосердя виїхали у 1945 р. до Польщі.
Замість шпиталю в монастирі у 1945 р. був організований дитячий будинок для дітей-сиріт.
У 1979 р. на базі дитячого будинку був створений лікувально-трудовий профілакторій.
В 2000 р. установу реорганізовано у виправно-трудову колонію загального режиму для тримання засуджених до позбавлення волі жінок.
В 2004 р. перепрофільована в Галицький виправний центр для відбування покарання жінок, засуджених до обмеження волі.
В 2007 р. установа перейменовується у виправну колонію мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання. У колонії відбувають покарання близько 180 жінок.
З 2010 р. було декілька спроб перенести установу в інше місце. 7 березня 2014 р. був навіть виданий наказ Державної пенітенціарної служби про ліквідацію закладу. Але проти ліквідації виступили місцеві жителі, для яких колонія є єдиним у селі роботодавцем.
* * *
Харківська область, Дергачівський район, с. Подвірки, вул. Макаренка, 1
Курязька виховна колонія розташована за 8 км від Харкова. Колонію названо за іменами річки Куряж та поселення Куряжанка, біля яких у 1663 р. полковником Харківського слобідського полку Григорієм Донець-Захаржевським було засновано Преображенський монастир.
Храм великомученика Георгія спочатку був дерев'яним, а з 1709 р. – кам'яним, побудованим в стилі бароко. Храм Преображення Господнього теж був спочатку дерев'яним, а потім у 1762 р. будується кам’яним п’ятикупольним. У 1882 р. храм перебудовується на трикупольний.
У 1753 р. над цілющим джерелом побудований храм св. Онуфрія в стилі бароко.
Святинею монастиря була ікона Озерянської Божої Матері, що кожного року хресним ходом восени переносилася на подвір'я Покровського монастиря у Харкові, а весною поверталася до Курязького монастиря з величезним натовпом мирян. Ікона була втрачена у 30-ті роки ХХ ст.
Після 1917 р. Преображенський Курязький монастир використали для розміщення дитячого будинку, а у 1926 р. сюди з-під Полтави переїхала дитяча колонія імені О. М. Горького на чолі з Антоном Семеновичем Макаренком.
У Куряжі А. С. Макаренко працював до липня 1928 р. і на принципах самоврядування дитячої трудової колонії створив «школу-господарство». Саме досвід роботи тут Макаренко описав у відомій книзі «Педагогічна поема».
Після відновлення у Харкові радянської влади у серпні 1943 р. Курязька виховно-трудова колонія формується заново як закрита установа для малолітніх правопорушників.
У 1988 році колонії було присвоєно ім'я А.С. Макаренка. На теперішній час це спеціальна виховна колонія для тримання неповнолітніх чоловічої статі, засуджених до позбавлення волі.
У 2012 році пам'ятник О.М.Макаренку на території монастиря-зони демонтували, але «почесну» назву залишили.
Основний об'єм перебудованого храму св. Георгія, що слугує адміністрацією колонії, визнаний пам'ятником історії та архітектури. Там знайдені залишки замальованих фресок та необстежені підземелля. Інші будівлі монастиря безповоротно втрачені.
На свята священики УПЦ (МП) проводять богослужіння для засуджених, відправляється таїнство хрещення.
* * *
Сумська область, Шосткінський р-н, с. Гамаліївка
30 верст від Глухова, 6 від Шосткинського порохового заводу і в трьох від містечка Вороніж на березі річки Шостка був розташований Гамаліївський Харлампієвський монастир.
Гетьман Іван Скоропадський та його дружина Анастасія (вроджена Маркович) вирішили збудувати на місці Гамаліївської пустелі, заснованої генеральним осавулом Антоном Гамалієм, храм на честь священномученикаХарлампія. Перший храм був побудований у 1702 р. Спочатку це був жіночий монастир.
У 1722 р. гетьман Іван Скоропадський помер, і його поховали уХарлампієвському монастирі.
В 1733 р. монастир був перетворений із жіночого в чоловічий. 1735 р. відбулося освячення храму Різдва Христового, проект якого розробив професор Сорбонни Адам Зеркінау. Храм уславився семиярусним іконостасом в стилі бароко. Але вже 1738 р. трапилась велика пожежа. Відновлення монастиря відбувалося до 1750 р.
У 1794 р. у монастирі знову була пожежа, його закрили, і 30 років обитель пустувала. У 1827 р. до Гамаліївського монастиря були переведені Кербутовські інокині, і монастир відновився. У 1885 р. у ньому в родинному склепі був похований поряд з прадідом і Петро Іванович Скоропадський – батько останнього гетьмана України (1918) Павла Скоропадського.
У 1905 р. на монастир вчинив напад озброєний загін невідомих, які пограбували усі цінності. У 1924 р. монастир було закрито. У 1928 р. у монастирі провели конфіскацію цінностей, був розпечатаний і розграбований склеп Скоропадського. До початку війни 1941 р. церква була закрита.
З приходом німців церква Святого Харлампія знову почала діяти, а після війни її знову закрили. До 1961 р. будівлі та спорудження Гамаліївського монастиря належали колгоспу "40 років КПУ". Тут був будинок престарілих, клуб, а потім зерносховище.
У 1961 р. територія була передана МВС УРСР, яке організувало виправно-трудову установу посиленого режиму. У 1962 р. тут налічувалось 550 засуджених.
У наступні роки кількість засуджених постійно збільшувалась, і в кінці 90-х років в установі утримувалось більше 2 000 чоловіків, які розміщувались у 14 відділеннях. Але впродовж 2001-2003 рр. їх кількість зменшилась майже на тисячу і на даний час становить близько 1 400 засуджених. При установі діють середня школа та ПТУ.
З 1991 р. у храмі посеред зони почалися богослужіння священників УПЦ (МП), у 1994 р. була реставрована церква Святого Харлампія. У 2011 р. її та сусідній корпус ігумені були виділені за межі колонії, почав функціонувати жіночий Харлампієвський монастир УПЦ (МП).
* * *
Чернігівська область, Менський район, с. Домниця
Виправний центр розташований на території Домницького (раніше — Думницького) монастиря Різдва Богородиці. Монастир заснований у кінці XVII ст. неподалік від села Березна на березі ріки Думниці.
Перші споруди були дерев'яні і знаходилися за 100 м від теперішнього монастиря. У 1798 р. дозволено вести муроване будівництво, використавши цеглу з будівель закритого Макошинського Миколаївського монастиря. У 1800-1806 рр. коштом графа І. А. Кушельова-Безбородька зведено собор Різдва Богородиці, у якому графа було поховано після смерті.
Водночас споруджено однобанну трапезну церкву Параскеви П'ятниці, надбрамну двох'ярусну дзвіницю, келії, огорожу. Припускають, що автором проекту забудови був архітектор Дж. Кваренгі. Домницький монастир становить наукову і художню цінність як рідкісний ансамбль споруд доби розквіту класицизму.
У 20-х роках ХХ ст. замість монастиря радянська влада організувала дитячий будинок для дітей-інвалідів. У 1942 р. дітей-інвалідів було розстріляно. Після війни на території монастиря було розміщено туберкульозний диспансер, а з 1983 р. – виправно-трудовий профілакторій. У 1987 р. його реорганізовано у ЛТП, а у 1992 р. –у колонію-поселення для осіб, які твердо стали на шлях виправлення. У 2003 р. реорганізовано у Домницьку виправну колонію.
З 2005 р. установа перепрофільована в Домницький виправний центр для осіб, засуджених до обмеження волі, та при ньому створено сектор мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання для засуджених до позбавлення волі колишніх співробітників МВС.
У 1992 р. церква Параскеви П'ятниці та один з гуртожитків біли виділені за межі колонії. Після ремонту у 1995 р. почав функціонувати чоловічій Домницький монастир Різдва Пресвятої Богородиці УПЦ (МП). На кінець 2015 р. у монастир населяли 6 монахів.
Жоден з цих «ув’язнених монастирів»Державна пенітенціарна система України повністю звільняти не збирається. Можливе лише часткове розмежування територій, виділення храмів для служіння у закладах полегшеного режиму. А величні ансамблі монастирів у Сокалі та Ізяславі, де розміщені колонії суворого режиму, не мають за теперішніх умов жодних шансів на відродження своєї честі та слави.
Використана література:
Фото з сайтів: