В УГКЦ відзначають 35-ту річницю повернення кардинала Любачівського
Про це повідомляє Департамент інформації УГКЦ.
Це повернення стало не просто особистою подією, а символом виходу УГКЦ з підпілля та відновлення її повноцінного життя в Україні.
Після смерті Патріарха Йосифа Сліпого у 1984 році Мирослав Іван Любачівський очолив УГКЦ, а вже наступного року Папа Іван Павло ІІ увів його до Колегії кардиналів. Він став четвертим кардиналом в історії УГКЦ. У той час Блаженніший Мирослав Іван Любачівський перебував поза межами України і довгі роки не мав можливості повернутися на Батьківщину. Навіть у 1988 році, під час святкування 1000-ліття Хрещення Руси-України, він не зміг приїхати до радянської України і брав участь у святкуваннях у польській Ченстохові разом з українцями з Польщі.
Лише тоді, коли радянська система почала втрачати свій вплив, а УГКЦ виходила з підпілля, стало можливим повернення її Глави до Львова. Сталося це 30 березня 1991 року — подія, яка фактично завершила тривалий період виходу УГКЦ з підпілля і стала знаком, що Церква повертається додому.
Сам Патріарх очікував цієї зустрічі з людьми з великим хвилюванням і навіть острахом.
«Не знаю, як я там поведуся, — зізнався Мирослав Іван Любачівський. — Тому що не знаю людей — 53 роки не був з ними. Вони вважають, що я щось надзвичайне зроблю, забувають, що я є звичайною людиною, до того ще старою — я вже нині маю 77 років. Тому я задумуюся, чи зможу задовольнити їхні бажання і сповнити їхні сподівання щодо мене. Дав би Господь, щоб я міг. Я буду старатися все робити, що зможу».
Та попри ці переживання, зустріч у Львові стала надзвичайною. Очевидці згадують, що люди виходили зустрічати його цілими сім’ями, гуртувалися вздовж дороги, біля собору Святого Юра, на вулицях міста. Той приїзд багато хто порівнював із в’їздом Ісуса до Єрусалима — настільки урочистою, і зворушливою була ця зустріч. Люди плакали, молилися, вітали свого Патріарха, який повертався додому разом зі своєю Церквою.
Митрополит Філадельфійський Борис Ґудзяк, який супроводжував кардинала у подорожі повернення, згадував:
«Важко забути чи переоцінити важливість цього історичного моменту. Кардинал Любачівський повертався додому, до „своїх“, Церква в Україні і на поселеннях нарешті була об’єднана».
Перше, що зробив очільник УГКЦ після повернення з еміграції, — поїхав до рідного дому в Долині. А згодом розпочав велику працю над відродженням Церкви в Україні: заснував архиєпископську курію, створював нові єпархії, реорганізовував структури духовенства, висвячував нових священиків, налагоджував стосунки з православними, багато уваги приділяв освіті та молоді.
У 1992 році він відкрив перший Синод єпископів УГКЦ в Україні, у 1994 році відновила діяльність Львівська Богословська Академія (тепер Український католицький університет), було відкрито Дрогобицький єпархіально-катехитичний інститут та Дрогобицьку духовну семінарію. За час його служіння було створено нові єпархії, висвячено сотні священників, розбудовано структури, без яких сьогодні важко уявити життя Церкви.
