В українців великий запит на активізацію соціальної ролі Церкви, - дослідження Центру Разумкова

Сьогодні результати цих досліджень представлені на круглому столі: "Особливості релігійного і церковно-релігійного самовизначення громадян України: тенденції 2000-2020р.р."

РІСУ підбила підсумок цього дослідження:

Упродовж усього періоду досліджень українське суспільство демонструє досить високий рівень релігійності.

Впродовж 2010-2020рр. частка віруючих серед дорослих громадян України становила в середньому 70%. Водночас, дослідження 2014р. зафіксувало зростання, порівняно з “довоєнним” 3013р., числа віруючих з 67% до 76% – що є характерним для суспільства, що опинилось у стресовій ситуації. Цей показник досі залишається найвищим за всі роки спостережень; надалі він знижувався і наразі становить 68% опитаних (від 88% жителів Заходу країни до 55% жителів Півдня).

Рівень релігійності залежить від статі, віку, місця проживання (місто/село), рівня освіти. Традиційно рівень релігійності є вищим у старших вікових групах, порівняно з молодшими (у 2020р.: серед 18-24-річних – 52% віруючих, серед тих, кому 60 і більше років, – 76%), серед жінок, порівняно з чоловіками (74% і 61%, відповідно), у жителів села, порівняно з містянами (74% і 65%, відповідно); у осіб з нижчим рівнем освіти, порівняно з високоосвіченими групами (серед осіб з незакінченою або повною середньою освітою – 70%, серед тих, хто має незакінчену вищу або вищу освіту – 64%).

Захід країни традиційно характеризується найвищим рівнем релігійності, Південь і Схід – найнижчим, причому самовизначення жителів Півдня і Сходу в релігійній сфері останнім часом відзначається нестійкістю, що, ймовірно, відбиває загальну суперечливість змін у масовій свідомості цих регіонів, яка спостерігається після 2014р.

Конфесійна приналежність:

Більшість українців ідентифікують себе з православ’ям (у 2020р. – 62%); значним є число послідовників греко-католицизму (10%), а також “просто християн” (9%). Інші конфесії і релігійні напрями (римо-католицизм, протестантизм, іслам, іудаїзм та ін.) представлені набагато меншим числом прихильників. Приблизно однаковим залишається число тих, хто не відносить себе до жодного з віросповідань (у 2020р. – 15%, як і у 2000р.).

Найбільше число православних є характерним для Центрального регіону (у 2020р. – 70%), Півдня (65%) і Сходу (65%), тоді як на Заході їх частка становить лише 46%; натомість, значна частина жителів Заходу відносять себе до греко-католицизму (у 2020р. – 38%).

Більшість громадян висловлювали переконання, що релігійна віра не передбачає обовʼязкової віросповідної визначеності. Наразі 65% (у 2000р. – 64%) опитаних вважають, що “людина може бути просто віруючою і не сповідувати якусь конкретну релігію”. Однак на Заході більшість (52%) опитаних підтримали думку, що “віруюча людина повинна обов’язково сповідувати конкретну релігію і лише 41% допустили можливість “просто вірити”.

У 2018р. відбулося обʼєднання УПЦ КП та УАПЦ у Православну Церкву України (ПЦУ), однак невдовзі Почесний Патріарх ПЦУ Філарет проголосив відновлення Київського Патріархату – що підтримали окремі єпископи і групи вірних УПЦКП. У результаті, за юридично визнаних двох православних Церков – ПЦУ та УПЦ(МП), де-факто існують три Церкви, включно з УПЦ КП.

Як свідчать результати дослідження 2020р., УПЦ КП втратила більшість своїх вірних: наразі лише близько 4% православних, або 2% громадян загалом визнали себе прихильниками цієї Церкви.

Натомість, число вірних ПЦУ зросло з 20% православних у 2019р. до 30% (або з 13% до 19% опитаних загалом, відповідно). Водночас, слід відзначити певне зростання числа вірних УПЦ(МП), до яких віднесли себе 22% православних (проти 16% у 2019р.), або 14% (проти 11%) опитаних загалом. Зростання числа вірних УПЦ(МП) фіксується вперше з 2010р.

Ставлення до Томосу про автокефалію:

• підтримку висловили 33% опитаних (від 65% жителів Заходу до 11% – Сходу, та
від 77% вірних УГКЦ до 10% тих, хто не відносить себе до жодного віросповідання, серед вірних ПЦУ відповідний показник становить 62%);
• не підтримують надання Томосу від Константинополя лише 17% опитаних; 50% – є байдужими до цієї події або не визначилися із ставленням до неї.

Про те, що Українська Церква як одна з найбільших православних Церков має право на автокефалію погодилися 4 4% опитаних (від 72% жителів Заходу до 21% – Сходу; від 83% вірних УГКЦ до 20% тих, хто не відносить себе до жодного віросповідання); не погодилися з твердженням – лише 15% (від 20% жителів Сходу до 4% – Заходу, від 16% “просто православних” і “просто християн” до 34% – вірних УПЦ(МП)).

Ставлення до Московського Патріархату

Водночас, більшість (53%) опитаних не згодні з тим, що Українська Церква має залишатися частиною Московського Патріархату (від 77% жителів Заходу до 24% – Сходу; від 95% вірних УГКЦ до 19% – УПЦ(МП)); погоджуються з цим твердженням лише 16% (від 28% жителів Сходу до 7% – Заходу; від 58% вірних УПЦ(МП) до 2% – УГКЦ). Майже третина (31%) опитаних не визначилися в цьому питанні.

Релігійність по регіонах

Cеред вірних УГКЦ членство у громаді засвідчили 60%, вірних УПЦ(МП) – 26%, серед вірних ПЦУ – лише 19%. Членами релігійних громад визнали себе також по 2% “просто християн”
Переважна більшість вірних кожної з Церков зосереджена в одному-двох із них
• 95% вірних УГКЦ – жителі Заходу країни; 5% – жителі Центру; менше 1% – жителі Сходу;
• 80% вірних ПЦУ зосереджені у двох регіонах – у Центрі (48%) та на Заході (31%);12% вірних цієї Церкви – жителі Півдня; 9% – Сходу;
• 71% вірних УПЦ(МП) – жителі Сходу (37%) і Центру (35%); 22% – жителі Заходу; 7% – жителі Півдня.

Щодо важливості релігії у житті

Вважають релігію важливою у повсякденному житті 57% опитаних; не визнають – 37%, і лише 6% не визначилися в цьому питанні. У переліку 17 життєвих цінностей релігія незмінно посідає одне з останніх місць (у діапазоні 11-13, у 2020р. – 13 позиція);

• важливість виховання в сімʼї релігійності у дітей відзначили лише 14% опитаних
• якщо у 2000р. відвідування релігійних служб, зібрань засвідчили 49% опитаних, а 51% – їх не відвідували, то надалі про відвідування служб повідомляли більшість опитаних (у 2020р. – 53%: від 84% жителів Заходу до 33% – Півдня, від 98% вірних УГКЦ до 6% тих, хто не відносить себе до жодного віросповідання), не відвідували служби у 2020р. 47% опитаних (від 67% жителів Півдня до 16% – Заходу). Водночас, регулярно, не рідше, ніж раз на тиждень відвідують служби лише 27% тих, хто заявив, що відвідує релігійні служби та зібрання (від 46% – на Заході до 15-16% – у решті регіонів; від 53% вірних УГКЦ до 7-8% “просто християн” і “просто православних”). Відносна ж більшість (47%) тих, хто відвідує служби, зібрання відвідують їх лише на релігійні свята. На Заході країни таких лише 24%, тоді як у трьох інших регіонах – від 58% до 68%. Найменше тих, хто дає таку відповідь – серед вірних УГКЦ (17%).

Порівняно з іншими групами осіб, які віднесли себе до певної Церкви, найбільш послідовними у визнанні релігії як життєвої цінності та виконанні норм релігійної практики є вірні УГКЦ.

Зокрема:
• 87% з-поміж визнають релігію життєвою цінністю (проти 73% ПЦУ і 74% – УПЦ(МП));
• 98% відвідують релігійні служби та зібрання (проти 70% УПЦ(МП) і 75% – ПЦУ); причому 53% – роблять це не рідше, ніж раз на тиждень (проти 23% вірних ПЦУ і 26% – УПЦ(МП));
• 90% виховувалися вдома в релігійному дусі (проти 44% УПЦ(МП) і 47% – ПЦУ);
• 55% упевнені, що віруюча людина повинна обовʼязково сповідувати певну релігію (проти 34% вірних ПЦУ і 39% – УПЦ(МП)).

Упродовж періоду моніторингу українське суспільство демонструвало фактично сталий і досить високий рівень толерантності до сповідування різних релігій.

Національна орієнтації релігії

Серед вірних УГКЦ прихильники національної орієнтованості церкви та релігії становлять більшість (66%), серед вірних ПЦУ – відносну більшість (48%), то серед решти груп за ознакою конфесійно-церковної визначеності прихильники цієї тези є в меншості (від 26% вірних УПЦ(МП) до 18% тих, хто не відносить себе до жодної релігії.

Суспільна довіра до Церкви. Існує запит на активізацію соціальної ролі Церкви

Церква продовжує утримувати одну з перших позицій за рівнем суспільної довіри серед суспільних і політичних інститутів (поряд з волонтерськими організаціями і Збройними Силами). Разом з тим, порівняно з 2010р., коли рівень суспільної довіри до Церкви досяг максимуму (73%), наразі цей показник є нижчим – 60%. Якщо у Західному регіоні довіряють Церкві 83% респондентів (рівень релігійності – 88%), то у Східному – лише 47% (рівень релігійності – 61%). В усіх регіонах число тих, хто довіряє Церкві, перевищує число тих, хто їй не довіряє (однак, на Сході не довіряють Церкві 37%). Водночас, привертає увагу досить відчутне (22%) число тих, хто не зміг визначитися в цьому питанні, на Півдні країни.

Довіра до єрархів Церков України та Церков, що безпосередньо причетні до релігійно-церковної ситуації в Україні.

Рівень довіри до ієрархів у всіх випадках переважає недовіру (виняток становить лише Патріарх Московський Кирил 13).

Предстоятелю ПЦУ Митрополиту Епіфанію довіряють 44% громадян (проти 16% тих, хто не довіряє);

Предстоятелю УПЦ(МП) Митрополиту Онуфрію – 32% (проти 26%);

Главі УГКЦ Святославу – 29% (проти 16%);

частка тих, хто довіряє Патріарху Філарету, лише дещо перевищує частку тих, хто йому не довіряє (29% і 25%, відповідно)14.

Довіру до Вселенського Патріарха Варфоломія засвідчили 32% опитаних; недовіру – 16%.
Високим є рівень довіри до Папи Римського Франциска – 45% проти 14% тих, хто йому не довіряє.

Високий і стабільний рівень довіри до Церкви дисонує з рівнем її визнання як морального авторитету. Відповідний показник упродовж 2010-2020рр. знизився з 56% до 45% опитаних; не вважають Церкву моральним авторитетом – 40% (проти 27% у 2010р.). Позиції громадян з цього питання мають регіональний характер і залежать від конфесійно-церковної визначеності респондентів: Церква є моральним авторитетом для 77% жителів Заходу і лише для 27% жителів Півдня та для 23% жителів Сходу15; за конфесійно-церковною ознакою: вона є моральним авторитетом для 87% вірних УГКЦ (найвищий показник) і для 4% тих, хто не відносить себе до жодної релігії (найнижчий показник)16.

Ставлення громадян до моральності священнослужителів є більш критичним. Лише 20% респондентів (у 2010р. – 26%) висловили впевненість у тому, що “більшість священнослужителів – глибоко моральні й духовні особи”: від 25% жителів Заходу до 14% – Сходу; водночас для вірних Церков цей показник майже однаковий: УПЦ(МП) – 33%, ПЦУ – 29%, УГКЦ – 26% вірних.

Зросла числа тих, хто підтримує принцип відокремлення Церкви від держави і школи від Церкви, а також число незгодних з викладанняя релігії в загальноосвітніх школах.

Відокремлення підтримують 41%, не підтримують 28% опитаних.

Відзначається стійке погіршення ставлення громадян до публічної демонстрації релігійності державними діячами України.

Залишається актуальним запит суспільства на підвищення соціальної активності Церкви, релігійних діячів. Переважна більшість (78%) респондентів вважають, що “релігійні діячі повинні ставати на захист найбідніших прошарків громадян у разі прийняття владою рішень, які знижують життєвий рівень населення”

Упродовж усього часу моніторингу більшість громадян відзначають позитивний вплив релігії на певні аспекти суспільного життя 18% громадян демонструють запит на критичну позицію Церкви стосовно влади, що додатково свідчить на користь наведеної вище тези про запит на активізацію соціальної ролі Церкви та на захист бідних і знедолених.