Ярослав Пиж: «За два роки війни кількість атеїстів в Україні зросла вдвічі і це бентежить»

13 січня, 15:10
Інтерв'ю
Ярослав Пиж: «За два роки війни кількість атеїстів в Україні зросла вдвічі і це бентежить» - фото 1

У лютому 2024 року Інститут лідерства, управління і коучингу провів соціологічне дослідження, щоб з’ясувати, як війна вплинула на релігійні переконання українців. Одне із запитань стосувалося віросповідання. Близького 81% респондентів відповіли, що вважають себе християнами. Однак найбільших відсоток християн — це представники вікової групи 60+. Чим молодші респонденти — тим менше серед них християн, і тим більше людей, які називають себе атеїстами. Серед респондентів вікової групи 18-24 роки атеїстів майже 39%.

Про атеїзм, як виклик і завдання для церкви, розмірковує Ярослав Пиж, президент Української баптиської теологічної семінарії, у другому епізоді подкасту «Вірити та жити».

Текст інтерв’ю публікується в рамках інформаційного партнерства з РІСУ.

Ярослав Пиж: «За два роки війни кількість атеїстів в Україні зросла вдвічі і це бентежить» - фото 145937

— Перед тим, як ми перейдемо до обговорення дослідження, дозвольте поставити вам особисте питання. Якось я слухала курс про християнство від філософа та богослова Олександра Філоненка. У вступній лекції Олександр сказав, що для нього дуже трепетно, якщо серед його слухачів є атеїсти. Адже це стартова позиція, з якої він сам прийшов у християнство. Як було з вами? Чи був у вас досвід атеїзму?

— Насправді, в мене не було періоду атеїзму. Я прийшов до Христа рано — мені було всього 13 років. Мій шлях почався з того, що я почув у церкві, що є грішником. Я не надто розумів концепту гріха, але це налякало мене. Мій перший крок до Бога був не так через любов, як через страх перед пеклом.

Однак, один із моїх улюблених авторів, К. С. Льюїс, почав свою духовну дорогу саме з атеїзму. У нього цей атеїзм був свідомий, у мене ж такого етапу не було. Проте у кожному періоді життя у мене виникали свої запитання. У 20 років, наприклад, я задавав питання не так до Бога, як до навколишньої дійсності: де є моє місце і де є місце Бога в ній. Сьогодні моя віра також продовжує формуватися.

— Повернімося до опитування про релігійні переконання українців. Як ви оцінюєте його результати?

— Спочатку мені здалося, що 14% атеїстів — це не так вже й багато. Однак представники компанії, яка проводила опитування, розповіли, що до початку війни цей показник складав 7%. Тобто за два з половиною роки війни кількість атеїстів зросла вдвічі, а найбільший ріст відбувся якраз серед молоді. Це мене збентежило, адже, якщо така динаміка збережеться, то за кілька років кількість атеїстів в Україні може сягнути 30%.

Західноєвропейські країни, такі як Німеччина і Швейцарія, проходили подібний шлях. Колись вони були колискою християнства, зокрема протестантизму, а сьогодні стали переважно атеїстичними. Я б не хотів, щоб наша країна опинилася в подібній ситуації.

Це одна з речей, яку важливо зрозуміти Церкві: потрібно змінювати підходи, припинити робити те, що не дає результату, і почати діяти по-новому. Найлегший шлях до атеїстичної країни — це просто нічого не робити. Проте не думаю, що це найкращий шлях.

— Чи маєте ви припущення, чому кількість атеїстів серед молоді зростає?

— Я не певен, що зможу окреслити всі причини, але кілька я б все ж виокремив. Перше — це сьогоднішня дійсність. Навіть люди, які вже пройшли певний життєвий шлях, не можуть зрозуміти, чому Бог дозволяє, щоб ставалися такі жахливі речі. Важко повірити, що за всіма цими подіями є Автор. Це більше нагадує хаос. Молодим людям важко віднаходити сенс в сучасних обставинах і говорити при цьому про люблячого Бога.

Друга річ, яку, до речі, можна протрактувати як позитивно, так і негативно, — те, що молоді люди не бояться сказати, хто вони насправді, навіть якщо це не збігається з очікуваннями їхньої сім'ї чи традиції. Я не думаю, що ця тенденція стосується протестантської молоді, адже вона живе в більш закритих суспільствах, де важко заявити про свою відмінність.

Третя причина — це тенденція до індивідуалізму, яку ми спостерігаємо на Заході і яка також виразно проявляється в Україні. Цей процес спонукає молодих людей відокремлюватися від своїх родин, шукати власну ідентичність. Я не думаю, що їхній атеїзм — це кінцева точка подорожі, радше, спроба знайти відповідь на питання «Хто я такий?».

Ярослав Пиж: «За два роки війни кількість атеїстів в Україні зросла вдвічі і це бентежить» - фото 145939

— Коли готувалася до нашого подкасту, зловила себе на думці, що з розумінням ставлюся до атеїстів. Серед болю, в яким ми живемо, питання «Де Бог?» здається дуже доречним. Однак, чи є атеїзм, який можна, умовно, назвати негативним?

— Так, наприклад, я бачу його в українських школах та університетах, де часто негативно ставляться до християнства. Це такий побутовий вульгарний атеїзм, коли люди не здатні прийняти релігійні переконання інших.

В Україні, до речі, немає теоретичного атеїзму. На Заході, знову ж таки в освітній сфері, є місце для атеїзму на рівні ідей та міркувань. Думаю, атеїзм в Україні все ж переважно пов'язаний або з болем, або ж з пошуками себе.

— Як, на вашу думку, церква має діяти, щоб зупинити зростання кількості атеїстів?

— На жаль, я рідко зустрічав дискусії, де члени Церкви або її лідери замислюються, що буде з нашою країною через 5 чи 10 років. Люди живуть у реальності, яка не є простою, тож здебільшого намагаються вирішувати побутові проблеми, а не думати про майбутнє. Однак, якщо зараз ми не звернемо увагу на тенденцію зростання атеїзму, то згодом це колесо буде важко зупинити.

Нам потрібно робити конкретні кроки, щоб досягнути молодого і свідомого покоління. Однак проблема полягає в тому, що часто церква обмежує себе лише до зрозумілих їй ідей. Як правило атеїзм чи інші життєві пошуки викликають у релігійних середовищах осуд. Церква не спонукає до свідомого пошуку. Вона не дозволяє сумнівів. Однак, якщо поглянути на багатьох героїв віри, то вони мали не так багато впевненості, як нам може здатися. В мене складається враження, що релігійній світогляд зараз здебільшого формується у двох площинах: правильно-неправильно, чорне-біле. З таким підходом нам буде складно знайти спільну мову та будувати діалог з тими, хто не вписується в ці категорії.

— Як Українська баптистська теологічна семінарія намагається долати цей виклик?

— Для УБТС надзвичайно важливо формувати в студентів цінності, а не лише переконання. Адже саме цінності дозволяють нам дивитися на людей із ширшої перспективи та шукати простір для діалогу з ними.

Якщо ми подивимося на Ісуса та його учнів, то побачимо, що Він також формував цінності, а не переконання. Ісус показував, як цінності працюють в обставинах, які не вміщаються в квадратики наших обмежених переконань.

Конкретний приклад — жінка, яку спіймали на перелюбі. Ісус описує цю ситуацію в восьмому розділі Євангелії від Івана. Ситуація була зрозумілою, провина жінки очевидною. Тож релігійні активісти привели цю жінку навіть не на суд, а на покарання. Як Ісус підійшов до цієї ситуації? Він не виправдав дії цієї жінки, але показав, як працюють цінності. Ісус сказав: “Хто з вас без гріха, нехай перший кине камінь”. Це був один з найглибших уроків про цінності та милосердя.

Ми, релігійні люди, швидше знаходимо слова засудження, аніж слова розуміння. Це одна з проблем, чому нам не вдається будувати діалог з іншими. Я сподіваюся, що в межах ПРМЛ, Платформи розвитку молодих лідерів, будуть відбуватися діалоги, де ми будемо осмислювати виклики, а не ховатися від них.

— Як батькам, друзям, родині, оточенню, пасторам реагувати на атеїзм серед молоді, яка належала до християнських спільнот?

— Я буду говорити з позиції батька, бо сам маю трьох дорослих дітей, які живуть окремо від нас із дружиною. Мої діти знають, що для того, щоб бути моїм сином чи дочкою, не потрібно бути віруючими. Навіть якщо вони втратять віру в Бога, вони не перестануть бути моїми дітьми, я буду їх так само любити.

Мої діти виросли в віруючій сім'ї, тож Бог, в кого вони вірять, це Бог їхніх батьків — мій і моєї дружини. Мене це лякає, але все ж я сподіваюся, що в моїх дітей буде криза віри, і в ній вони зможуть віднайти свого Бога, якого вони будуть любити, за яким будуть йти, в якого будуть вірити.

Тож я радив би батькам не боятися, бути разом в дорозі зі своїми дітьми та дозволяти їм придбати свого Бога. А дітям би рекомендував бути сміливими, ставити запитання та не задовольнятися дешевими відповідями. Бо я думаю, що наш Бог набагато більший, аніж усі наші запитання. Він дасть з нами раду. Я в Ньому не сумніваюся.

Ярослав Пиж: «За два роки війни кількість атеїстів в Україні зросла вдвічі і це бентежить» - фото 145940

— Філософи та богослови дискутували про те, чи може існувати Бог після Голокосту. Я хочу перефразувати цю тезу і запитати вас, чи може існувати Бог після кривавого для українців ХХ століття і нової російсько-української війни в ХХІ столітті: з Маріуполем, Бучею, обстрілами дитячих лікарень, стратами полонених в Оленівці, болючими нескінченними похованнями солдатів і мирних мешканців міст? Що б ви відповіли людям, які так задають подібні запитання?

— Я не впевнений, чи варто їм щось говорити. Цікаво, що Бог, ще з історії про біблійного Йова, не дає відповіді на складні запитання, але натомість розділяє з нами наше життя. Один з найбільших викликів для нас, віруючих людей, полягає в тому, що ми маємо перестати лише говорити і почати бути тим Богом серед людей — розділяти їхній біль і долю. Це буде найкращою відповіддю. Найгірше, що ми можемо зробити в цих обставинах, — поїхати з країни або відсторонитися від її болючого досвіду. В такому разі всі наші слова не матимуть жодної вартості.

Нехай ця ілюстрація стане останньою. Коли ми намагаємося описати страву, яку любимо, ми не можемо передати її смак, як би не намагалися. Людина має скуштувати її сама. Наше завдання — допомогти людям відчути смак Бога, а не просто описати меню. Тому мій заклик — перестати бути тими, хто лише говорить про страву, і стати цією стравою. Сам Христос сказав: «Хто не буде їсти тіло моє і пити кров мою, той не буде мати життя в собі». Зараз ми маємо стати поживою для цього суспільства.