В Україні на державному рівні вшанували пам’ять жертв масової депортації Свідків Єгови до Сибіру
Про це повідомляє ДЕСС.
Саме цього дня виповнюється 75 років від початку операції «Трійка» («Північ»), проведеної у 1951 році радянськими репресивними органами. Унаслідок неї понад 9 тисяч вірян були насильно виселені до віддалених регіонів СРСР, зокрема Томської та Іркутської областей.
До роковин цієї трагедії ДЕСС спільно з Українським інститутом національної пам’яті, Центром Свідків Єгови в Україні та Українською асоціацією релігієзнавців організувала круглий стіл «Випробування віри: 75 років операції “Північ”». Захід відбувся 7 квітня в Українському кризовому медіа-центрі.
Через 75 років Україна повертається до цієї трагічної сторінки історії — як задля збереження пам’яті, так і для осмислення сучасних викликів. Досвід людей, які пережили депортацію, втрату дому, розрив життєвої тяглості та глибоку колективну травму, набуває особливої актуальності сьогодні. Адже українське суспільство знову проходить через випробування внаслідок агресивної війни з боку РФ, а кремлівський режим продовжує відтворювати репресивні практики минулого, переслідуючи представників різних конфесій на тимчасово окупованих територіях.
«Ми хочемо зберігати цю пам’ять не лише як нащадки жертв репресій, а передусім як нащадки тих, хто вистояв, не зрікся своїх переконань і зберіг вірність своїй вірі», – виголосив Ілля Кобель, Голова Центру Свідків Єгови в Україні, у своєму зверненні до учасників круглого столу.
Він зазначив, що сьогоднішня зустріч покликана вшанувати роковини трагічної події, яка залишила глибокий слід в історії України та пам’яті багатьох людей, а публічний діалог, зокрема у форматі круглого столу за участі науковців і експертів, сприяє руйнуванню радянських міфів і хибних уявлень, розвитку релігійної гармонії та толерантності, а також запобіганню дискримінації й мові ворожнечі.
Ілля Кобель також звернув увагу, що у сучасних наукових підходах відновлення розглядається як процес, що має починатися вже під час кризи, тому переосмислення досвіду депортації в контексті триваючої війни в Україні є надзвичайно актуальним і важливим.
Голова ДЕСС Віктор Єленський наголосив, що пам’ять про депортацію тривалий час залишалася незагоєною. Він згадав, що списки, які в радянський час складалися сільськими радами, відображали скорботний шлях депортованих: біля прізвищ тих, хто народився у 50-60-ті роки, як правило, стояло місце народження — “станція «Зима» Іркутської області”, “місто Братськ”, “Красноярський край”.
За його словами, Свідки Єгови витримали випробування віри — вони відмовлялися підписувати документ про зречення організації Свідків Єгови, хоча це могло би врятувати їхнє життя та життя їхніх сімей.
«Боротьба Свідків Єгови дає змогу оцінити їх як велику релігійну спільноту, яка зробила неоціненний внесок у розвиток того, що ми сьогодні розуміємо під релігійною свободою. Їхні змагання за право вірити в те, що вони вважали гідним віри і не вірити в те, що суперечило цій вірі, лягло у підморок цілої низки судових справ, які стали хрестоматійними», – зауважив Голова ДЕСС.
Він підкреслив, що Свідки Єгови виграли понад 30 справ у Європейському суді з прав людини, які стосувалися захисту свободи віросповідання, а справа «Коккінакіс проти Греції» (1993) набула засадничого і фундаментального значення для судочинства та надалі визначає підходи до тлумачення статті 9 Європейської конвенції з прав людини.
Віктор Єленський також звернув увагу, що для Свідків Єгови депортація 1951 року не стала лише сторінкою минулого. У низці держав ця релігійна спільнота й сьогодні зазнає переслідувань і чи не насамперед — в рф. Ці репресивні практики росія переносить і на тимчасово окуповані території України, де Свідки Єгови отримують тривалі терміни увʼязнення виключно за власні релігійні переконання:
«Ми маємо завжди памʼятати про це. І сьогоднішня наша зустріч це також й акт солідарності з тими Свідками, які зазнають переслідувань з боку російських окупантів».
Заступник голови УІНП Володимир Тиліщак наголосив, що операція «Північ» – це не лише історія окремої релігійної організації, а частина загальної історії України, адже вона була невіддільна від репресивної політики тоталітарного режиму.
«Ця операція є надзвичайно показовою у злочинній природі тоталітарного режиму, який готовий нищити усіх, хто не погоджується із ним. І саме тому ця операція, як і інші злочини тоталітарного режиму, не можуть бути забуті або проігноровані. Той страшний досвід трагедії залишається актуальним і він має бути осмисленим як частина української національної памʼяті”, — зазначив він.
Володимир Тиліщак підкреслив, що пам’ять про ці сторінки історії надзвичайно важлива, а її збереження має відбуватися не лише через офіційні звіти та статистичні дані, але і через усвідомлення людського виміру трагедій, які тоталітарний режим намагався стерти.
Президент Української асоціації релігієзавців Людмила Филипович згадала внесок українського філософа і релігієзнавця Петра Яроцького у дослідження і відкриття нового погляду на історію Свідків Єгови із антикомуністичних позицій, заклавши тим самим методологічну основу для того, як незалежна Україна, що прагне до членства в Європейському Союзі, має підходити до питань свободи совісті.
“У програмі комуністичної партії було написано, що ми будуємо з вами суспільство, яке є вільне від релігії. Якщо про релігію щось писалося, то писалося виключно в негативних конотаціях. Це просто, я вважаю, подвиг, який здійснив Петро Лаврентійович, коли запропонував подивитися на історію Свідків з антирадянських позицій”, – зазначила Людмила Филипович.
Людмила Филипович наголосила, що вшанування подій 75-річної давності виходить далеко за межі конфесійної тематики. За її словами, примусове виселення понад шести тисяч українців із Західної України до Сибіру, Іркутської та Томської областей є свідченням системного приниження людської гідності, яке практикував комуністичний режим:
«Коли ми згадуємо ці події 75-річної давнині, маємо розуміти: ця історія — не тільки про конфесійну чи релігійну дискримінацію. Це взагалі про дискримінацію щодо гідності людської».
Людмила Филипович також наголосила, що в умовах тоталітаризму саме віра зберігала в людині відчуття власної духовної природи, яку режим свідомо нищив. Стійкість Свідків — готовність не зрадити переконань навіть під загрозою смерті — вона назвала найкращим підтвердженням цього.
Директор Галузевого державного архіву СБУ Андрій Когут зазначив, що депортації 1947–1951 років здійснювалися за єдиною схемою та охоплювали різні регіони, зокрема країни Балтії та Причорномор’я. За його словами, якщо раніше об’єктами виселень були етнічні групи або родини учасників підпілля, то операція «Північ» стала показовою, оскільки була спрямована безпосередньо проти релігійної спільноти — Свідків Єгови.
«І це, власне, показує, кого Кремль вважав своїми ворогами — усіх, хто прагнув жити інакше: чи то прихильників незалежної України, чи тих, хто не відповідав етнічним ознакам, чи тих, хто вірив у Бога», — наголосив він.
Андрій Когут підкреслив, що дослідження депортацій є надзвичайно важливим для глибшого розуміння радянських репресивних практик періоду пізнього сталінізму, а також зазначив, що операція 1951 року стала однією з останніх масштабних депортацій, здійснених з території України за усталеним механізмом.
«Нашим пріоритетом є почути тих, хто був репресований, і тих, хто постраждав від цього режиму. Водночас не менш важливо розуміти, як функціонував сам злочинний механізм, що здійснював ці репресії», — наголосив він.
Андрій Когут також зауважив, що архівні документи дають змогу значно глибше осмислити ці процеси, а аналіз історичних і сучасних подій свідчить про відтворення старих репресивних практик на тимчасово окупованих територіях України. За його словами, попри зміну історичних епох — від російської імперії до СРСР і сучасної росії — самі механізми репресій залишаються фактично незмінними.
Костянтин Бережко, кандидат історичних наук, позаштатний працівник кафедри дослідження тоталітаризму Дрезденського технічного університету, наголосив на важливості осмислення депортацій не лише через статистику, а передусім через людські історії, що стоять за цифрами. За його словами, дослідницька робота дозволила ідентифікувати сотні депортованих осіб, зокрема вже понад 800 — на прикладі Львівської області, що стало можливим завдяки опрацюванню архівних матеріалів та спеціально розробленій методиці.
Він підкреслив, що ці дослідження повертають імена та долі людей, які пережили репресії, а також сприяють збереженню історичної пам’яті. Окремо він зауважив, що міжнародні практики вшанування, зокрема індивідуалізовані форми меморіалізації, такі як камені спотикання, є важливим прикладом для України у справі належного увічнення жертв тоталітарних режимів.
Томаш Бугай, доктор культурології, зазначив, що вивчення депортацій, зокрема операції «Північ», вписується у загальноєвропейський контекст дослідження пам’яті жертв тоталітарних режимів, де Свідки Єгови вже тривалий час посідають помітне місце серед досліджуваних груп.
За його словами, досвід депортацій має особливу цінність для розуміння травми та механізмів її подолання, адже він демонструє подібність із сучасними кризами, включно з війною. Він підкреслив, що депортації супроводжувалися глибокими психологічними потрясіннями, однак водночас виявили важливі чинники виживання — зокрема силу спільноти, віри та взаємної підтримки.
Томаш Бугай наголосив, що подальше дослідження цих подій, документування свідчень і розвиток практик вшанування пам’яті є необхідними як для науки, так і для суспільства, адже це сприяє осмисленню минулого, формуванню колективної пам’яті та кращому розумінню сучасності.
Захід відбувся у форматі відкритої дискусії. Учасники також мали змогу ознайомитися з відеорядом, що відтворює життєві історії та досвід жертв примусового виселення 1951 року.
ДЕСС висловлює окрему вдячність Українському кризовому медіа-центру за технічну допомогу у підготовці та проведення круглого столу.
