В Україні вшановують жертв нацистського геноциду ромів
Про це пише Український інститут національної пам'яті.
Ромів, як і євреїв, нацисти мали на меті знищити фізично. Проте тривалий час, навіть після поразки Гітлера та засудження нацизму, в Західній спільноті геноцид ромів з різних причин залишався поза увагою. Тим паче поза увагою він залишався в Україні, яка лише з незалежністю поступово почала відновлювати не викривлену радянською пропагандою пам’ять про події Другої світової війни.
Знищення (фізичне чи через руйнацію ідентичності) націй, які вважаються загрозою або перешкодою, – спільна риса для нацизму, сталінського комунізму та сучасного рашизму. Як і мова ненависті, навішування ярликів на націю чи соціальну групу, яку переслідують, прикривання злочинної політики доцільною необхідністю чи іншою «вищою» метою.
Нацисти розпочали і здійснювали геноцид ромів не у вакуумі. Упередження щодо ромської спільноти існували у європейських суспільствах. Те, що суперечило усталеним стереотипам, наприклад, внесок у розвиток культури або наявність осілих громад, – ігнорували. Нацисти використали та посилили ці упередження. Після приходу до влади вони поступово ізолювали ромів, позбавляючи їх прав, доступу до освіти та заробітку. Наприклад, ромські артисти й музиканти були виключені з Імперської палати музикантів та діячів культури. Безробіття серед ромів, яке зростало через обмеження, нацисти видавали за доказ того, що роми є «асоціальними».
Примусові переселення у «табори для циган» почалися ще в 1935-му. А з 1940-го – масові депортації у концтабори переважно на території окупованої Польщі, де більшість ромів загинули від виснажливої праці, голоду й хвороб або були вбиті у газових камерах. Під депортацію люди потрапляли на основі «записів про циган», які вела поліція з попередніх століть і з яких вже нацисти виводили «родовід» переслідуваних. Або ж на основі звітів Центру досліджень расової гігієни та біології Третього Райху. Тут упродовж 1930-х примусово псевдонауковими методами обстежили десятки тисяч ромів. Наприклад, вимірювали діаметр голови.
Переслідували й тих, хто походив зі змішаних родин. Так, лише в Аушвіці-Біркенау опинились понад 23 тисячі людей з Німеччини, Австрії, Чехословаччини, Польщі, Угорщини та інших країн Європи незалежно від того, чи кочували вони, а чи мали бізнес і жили у вишуканих будинках, чи навіть служили у Вермахті.
В Україні роми на початку 1940-х років також вели як кочовий, так й осілий спосіб життя. Коли нацисти окупували Україну, вони, як і в Європі до цього, почали переслідувати ромів незалежно від їхньої соціалізації. Тут більшість ромів загинули не в концтаборах чи газових камерах, а від куль. Задокументовано, що в окремих випадках нацисти, збираючи ромів для розстрілу, маскували свої справжні наміри інформацією про переселення. Наприклад, в 1942 році ромам Чернігівщини повідомили, що їх переселятимуть до Сербії. Натомість – розстріляли. Всього відомо про понад 140 випадків масових вбивств в окупованій нацистами частині України.
Навіть після поразки нацизму та міжнародного трибуналу над нацистськими злочинцями, дискримінація ромів, зокрема і в німецькому суспільстві, тривала. На жертв перекладали вину за злочин. Наприклад, було розповсюдженим бачення, що причина переслідування ромів полягала не в системній расовій політиці нацистів, а в «асоціальній поведінці» самих ромів.
У це складно повірити, але ще в 1970-х роках Ґісенський університет висував теорію, що планомірного знищення ромів не було, вони стали випадковими жертвами поганих санітарно-гігієнічних умов. Щоб змінити ситуацію, потрібні були зміна поколінь та активна позиція і громадський рух на захист своїх прав серед самих ромів. Істотно ситуація в Німеччині змінилася лише після тижневого голодування чоловіків-ромів на території меморіалу в колишньому концтаборі в Дахау у 1980 році, яке набуло міжнародного розголосу. Через два роки канцлер ФРН Гельмут Шмідт офіційно визнав переслідування ромів расизмом.
