В Українському католицькому університеті відбулася церемонія вручення нагороди «Світло Справедливості»
Про це інфрмує офіційний сайт УКУ.
Церемонія вручення нагороди «Світло Справедливості» відбулася 19 січня у Центрі Шептицького УКУ. За словами організаторів, цього року, в часі повномасштабного вторгнення, Капітула нагороди акцентувала свою увагу на тих, хто виявив відданість та героїзм, захищаючи та рятуючи життя інших.
У своєму слові президент УКУ, митрополит Філадельфійської архиєпархії УГКЦ у США Борис Ґудзяк наголосив, що сьогодні в Україні відбувається титанічна баталія за життя. «Число Героїв, які віддали свої життя, захищаючи життя інших, відоме лише Господеві… Цього року нагорода “Світла справедливості” звертає увагу на тих, хто своєю поставою, дією, жертовністю не дозволяє, щоби смерть згасила життя. Коли смерть чигає, коли є найбільша небезпека для людини, так важливо мати когось, хто тебе рятує, хто продовжує Божий намір – аби людина жила».
За словами проректора УКУ Мирослава Мариновича, цього року Капітула вирішила вшанувати тих українців, які входять у категорію рятівників. «Їхня діяльність має найвищу євангельську легітимізацію. І для пояснення цього я дозволю собі перефразувати один стих з Євангеліє від Матея: “Я був в полоні/лежав поранений на полі бою, і ви прийшли до мене”. Такий крок має найбільшу моральну вартість».
Мирослав Маринович наголошує, що члени Капітули не могли вшанувати нагородою усіх рятівників, на щастя, таких в Україні багато. Тож лауреатами стали люди символи, які представляють організації і тих, хто займається порятунком інших. «На жаль, в Україні стає більше тих, кого треба рятувати. Є ті, кого врятувати вже неможливо, бо вони заплатили життям за своє громадянське свідчення», – додав правозахисник. Опісля присутні вшанували пам’ять усіх полеглих на війні хвилиною мовчання.
Представляючи лауреатку Аліну Михайлову, владика Борис подякував їй за служіння та приклад: «За те, що ви у своєму житті, зазнавши найболючіших втрат, не опускаєте рук, а своїми руками рятуєте інших».
Аліна Михайлова зазначила, що для неї велика честь отримати нагороду в стінах рідного університету, до навчання в якому, вона хоче повернутися після перемоги. «У моєму житті є дуже багато відповідальності – перед людьми, які свого часу повірили в мене, перед людьми, яких я пообіцяла рятувати, перед бійцями мого батальйону. Часто запитують, що мене тримає. Насамперед це люди, які віддали свої життя за свою країну; цінності, якими наповнена ця нагорода теж. Як казав Степан Бандера, “Наша боротьба є конечною”. Бажаю кожному з нас здобути перемогу: над внутрішньою боротьбою і нашу спільну».
Представляючи лауреатку Катерину Прокопенку, Мирослав Маринович зазначив, що серед полонених, над звільненням яких працювала Катерина, є і його родич Арсеній Федосюк з 12-ї бригади спецпризначення «Азов». «Вшановуючи пані Катерину, ми водночас вшановуємо і усіх її колег, бо вони заслужили на вдячність нашого народу», – наголосив правозахисник.
Катерина Прокопенко під час церемонії зазначила, що вважає, що це нагорода для всіх жінок, які борються за повернення своїх чоловіків з полону.
«До повномасштабної війни, завдяки нашим захисникам на фронті, у нас усіх була можливість займатись саморозвитком, шукати себе. З повномасштабним вторгненням, життя змінилося. Я стикнулась з медійністю — мені ніяково виступати, але я повинна говорити. Наразі в російському полоні перебувають більше півтори тисячі захисників Маріуполя. Вони – під страшними тортурами. Міжнародні організації здаються бездіяльними, ми не бачимо реакції на свідчення тортур, на теракт в Оленівці. Залишається єдине – нам родичам боротися за наших хлопців. Ми кожен тиждень разом з родинами військовополоненими Маріупольського гарнізону організовуємо маніфести по всій Україні. Якщо маєте можливість — організовуйтесь і ви, допомагайте нам. Коли військові вийдуть з полону і побачать скільки ми разом зробили, для них це буде важливо, бо росіяни їм навʼязують, що тут в Україні вони не потрібні. Живі повинні боротися за полеглих, здорові – за поранених, а вільні – за полонених. Свободу всім захисникам України, які в полоні, свободу усім захисникам “Азовсталі” та Маріуполя!», – звернулася Катерина Прокопенко.
«Ми точно знаємо, що ви ведете свою боротьбу не заради нагород, і від того ми стаємо щасливішими, бо знаємо, що нагороди знайшли своїх гідних лауреатів», – підсумував Мирослав Маринович.
Організатором Церемонії вручення нагороди «Світло Справедливості» є Інститут лідерства та управління УКУ.
Нагорода «Світло Справедливості» заснована 2010 року канадійкою українського походження Анастасією Шкільник (померла у 2014 році) та владикою Борисом Ґудзяком – на честь батька Анастасії д-ра Михайла Шкільника, юриста, громадського і політичного діяча часів визвольного руху в Україні 1917-1920 років.
