В УКУ презентували наукові видання програми «Київське християнство»
Координатори програми розповіли, чому вважають, що її актуальність зумовлена фактичною відсутністю ідеї Київської Церкви в міжнародному академічному дискурсі та чому дослідження київського християнства необхідне для загальнонаціонального і міжконфесійного порозуміння.
Представлення програми відбулося 13 листопада в рамках публічних заходів, присвячених відкриттю Центру імені митрополита Андрея Шептицького. Про це інформує прес-служба УКУ.
Проректор УКУ з наукової роботи та один із координаторів проекту Ігор Скочиляс розповів, що програма має довгу історію, адже за нею стоїть постать митрополита Андрея Шептицького і його проект «Архів історії унії»: «Після відкриття Львівської Богословської академії, Українського католицького університету ми стали продовжувачами цієї ідеї Митрополита. Ми хочемо візуалізувати наше минуле і представити його українському суспільстві в сучасних категоріях і в міжнародному контексті».
Програму «Київське християнство» заснували в 2012 році на гуманітарному факультеті. Невдовзі до неї долучився філософсько-богословський факультет. Обидві інституції впродовж останніх п`яти років розвинули широку програму академічних досліджень, навчальних ініціатив і публічних заходів, покликаних дати відповідь на фундаментальне запитання, якою мірою київська християнська традиція вплинула на формування сучасної української ідентичності: «Щоб зрозуміти сьогодення, нам потрібно зрозуміти, як розвивалося християнство, що формувало українську культуру. Одна з наших тез –незважаючи на те, що український культурний простір функціонував у межах різних державних організмів, все ж зберігалася тяглість християнської традиції. І цю єдність українського світу, особливо у домодерну добу, забезпечували насамперед літургійні обряди,, спільна памʼять про минуле», – наголосив проф. Ігор Скочиляс.
Сьогодні програма «Київське християнство» візуалізована в одинадцяти академічних виданнях, опублікованих у 2015–2017 роках українською, а також іспанською, польською та російською мовами. Це широка палітра досліджень з історії української культури, української Церкви, взаємин між Церквою і суспільством; публікації джерельних матеріалів, наприклад церковнословʼянський текст «Книги Ісуса Навина» зі Старого Завіту; декілька монографій, зокрема дослідження Олега Духа про жіночі монастирі, професорки УКУ Ярослави Мельник про рецепцію апокрифів в українській літературі, професора Вадима Ададурова про похід Наполеона 1812 року як «війну цивілізацій», проф. Максима Яременка про Київську православну митрополію як складову українського культурного простору тощо.
Ігор Скочиляс також наголосив, що програма «Київське християнство» є не лише суто науковою, але також публічною і пізнавальною, адже її мета – відповісти на актуальні гуманітарні й церковні питання українського суспільства: «Ми хочемо стати тим експертним середовищем, яке буде пояснювати і давати експертні оцінки для державних інституцій і громадських організацій та політиків, аби вони приймали обгрунтовані адекватні рішення для сучасної України. Однією з актуальних сьогодні тем є тема примирення, і ми хочемо показати на конкретних прикладах, як Київська Церква в історичній ретроспективі шукала шляхи до порозуміння та єдності, попри конфесійні розбіжності».
Також програма зорієнтована на ангажування її академічних результатів у навчальний процес в контексті застосовуваного в Українському католицькому університеті принципу – навчання через дослідження: «Якщо дослідник в рамках нашої програми досліджує певну проблему і ділиться своїм досвідом зі студентами, то вони можуть щось навчитися від викладача, який надихає їх своїми дослідженнями. Програма дає також можливості створювати робочі місця. Ми започаткували навчальні курси на рівні магістратури і бакалаврату та для аспірантів. Щороку в рамках програми ми даємо від трьох до п`яти дослідницьких грантів, які допомагають студентам самореалізуватися. Поки що ми робимо це в УКУ, але надалі хочемо поширити цю практику на інші вузи», ̶ зазначив Ігор Скочиляс.
Учасниками програми «Київське християнство» стали викладачі з різних академічних середовищ України: Інституту історії України й Інституту української археографії та джерелознавства НАНУ, Національного університету «Києво-Могилянська академія», Східноєвропейського університету ім. Лесі Українки у Луцька, Національного університету «Острозька академія», Львівського національного університету імені Івана Франка, а також дослідники з Полтави, Ужгорода і навіть з Білорусі й Польщі. Однак, за словами координаторів, на сьогодні програма, яка вже набула загальнонаціонального звучання, потребує виходу в ширший міжнародний академічний простір, залучення провідних зарубіжних партнерів, публікації її результатів насамперед англійською мовою. У найближчих планах програми – видання до кінця 2018 року 15 нових книг, у т. ч. за участю авторів з-поза України.
Для того, аби київська християнська традиція поступово стала частиною міжнародного академічного дискурсу, передбачається проведення низки конференцій у провідних дослідницьких центрах Європи. Зокрема, наступного року відбудеться публічна дискусія в Папському Орієнтальному Інституті у Римі про східні еклезіальні традиції словʼянського світу, Близького Сходу та Індії, на 2019 рік заплановані наукові форуми у Лондоні й Парижі, де однією з тем обговорення буде поглинання московською синодальною традицією Київської православної митрополії, що стало однією з причин конфліктів і поділів в українському православʼї. Також у планах ̶ представлення західному читачеві «видавничої полички київського християнства»: «Ми починаємо формувати українську академічну поличку. Адже, якщо приїхати в якийсь західний університет і заглянути в його бібліотеку, то можна побачити два сегменти книжкової продукції: кодифікована, дуже яскрава і добре вивчена західна латинська традиція та, якщо йдеться про словʼянський світ, московська синодальна християнська традиція. Тому не дивно, що західні професори й докторанти звертають увагу й використовують самі ці дві «видавничі полички». А між ними є пустота, хоча ми добре знаємо, що крім двох великих культурно-релігійних макросистем, існували не менш важливі регіональні християнські традиції, які творили сворідне культурне пограниччя і межову зону не тільки протистояння, але й діалогу й пошуку порозуміння через унійну ідею. Завдання нашої програми і полягає в тому, аби, образно кажучи, покласти на книжкові полички провідних університетів світу нашу «києвохристиянську поличку» з широкою палітрою видань з богословʼя, канонічного права, історії Церкви, релігійної культури тощо», – наголосив Ігор Скочиляс.
Співкоординатор програми «Київське християнство», декан філософсько-богословського факультету, доктор о. диякон Роман Завійський наголосив на тому, що Київська Церква впродовж своєї історії зазнала щонайменше двох цивілізаційних поділів. Перший з них – це Флорентійська унія 1439 року, коли цивілізаційно Київ вирішив бути на стороні західного християнства, а частина Київської митрополії не прийняла унію і тяжіла до іншого потужного центру – Москви. Другий – це Берестейська унія 1596 року, коли одна частина Київської митрополії юрисдикційно поєдналася з Римським Апостольським престолом, інша через сто років знову відійшла до Москви: «І від XVII ст. ми втратили можливість еклезіальної самоідентифікації. Екзезіальний автономний голос Київської Церкви був заглушений, хоча євхаристійно вона продовжувала бути Церквою. Тому наша програма ставить собі за мету – спробувати підняти з глибин історичні джерела, щоб історично і по богословськи переосмислити цю традицію, та перейти з модальності об’єкта великих центрів християнства – чи Риму, чи Москви, в модальність суб’єкта. Ми хочемо перейти від мовчання до мовлення. Ці книжки – це перші звуки цього мовлення, які далі перейдуть у склади, у слова, у речення і у дискурс. Це і є нашою кінцевою метою».
Роман Завійський також наголосив, що програма є актуальною в контексті прагнення УГКЦ мати свій патріархат, який канонічно окреслений в рамках Католицької Церкви Кодексом канонів Східних Церков. Отець-диякон також наголосив, що питання, порушені в програмі «Київське Християнство» не є раритетом історії, але мають пряме вираження в проблемах церковного життя України в сьогоденні. Декан філософсько-богословського факультету зауважив, що оскільки київське християнство має свою літургійно-обрядову традицію, богослов`я, духовно-аскетичні практики і канонічне право, то це дає всі підстави про Київську традицію як Церкву, тобто ми маємо справу з феноменом Київської Церкви.
Роман Завійський також зазначив, що для богословів дуже цінною є співпраця з істориками, адже спершу потрібно впровадити до наукового обігу історичні джерела: «Богослов мусить мати церковно-історичний матеріал, на тлі якого вже можна робити певні богословські рефлексії. Те, що для нас роблять історики в рамках цієї програми – це фантастично. Тому що в кожному з томів цієї серії містяться елементи богослов`я, літургійної і обрядової традиції, канонічного права і духовно-аскетичної практики. Тому для богословів – це своєрідний ґумос, на якому можна займатися богословською реконструкцією».
Координатори програми наголосили, що публікацію серії з кільканадцяти книг уможливили жертовна підтримка українських меценатів та патронат глави Української Греко-Католицької Церкви Блаженнішого Святослава.
