Василіани/Василіанки - Чин Святого Василія Великого

Василіани – монахи Чину Святого Василія Великого, ЧСВВ (Ordo Sancti Basilii Magni, OSBM), східно-католицький монаший Чин (Орден), діє у східних Католицьких Церквах, які дотримуються візантійського обряду.

Монахи цього Чину дотримуються правил, написаних у IV столітті св. Василієм Великим. Він сформував правила для спільножитніх монастирів (кіновії), що поєднував б молитовний характер монашества з працею.  Монастирі василіан є в Антіохійському (мелькітському) Патріархаті, в Українській та Румунській Греко-Католицьких Церквах, існує також італо-албанський монастир Гроттаферрата біля Рима.  Український Чин монахів-василіан був утворений завдяки реорганізації монастирів Київської митрополії, які разом із митрополитом Київським та єпископами прийняли єдність із єпископом Рима. У 1617 році було сформовано конгрегацію Св. Тройці, яку підтвердив Папа Урбан VIII Exponi nobis (1631). У 1739 році була сформована Конгрегація Покрова Пресвятої Богородиці. Когрегації Пресвятої Тройці та Покрови Богородиці були у 1742 році об‘єднані в одну, але розділені на дві провінції. У 1744 році Папа Бенедикт XIV своїм бреве Inter plures (1744) назвав василіанську Конгрегацію Київської митрополії Рутенським Чином святого Василія Великого (Ordo Sancti Basilii Magni Ruthenorum). На той час Чин налічував 195 монастирів. Монахи-василіани активно займались книгодрукуванням, зокрема найбільша друкарня була в Почаївському монастирі.

Після окупації частини українських та білоруських земель Російською імперією, до 1839 року 85 монастирів, які опинились на окупованих землях були ліквідовані та передані Російській Православній Церкві. А території Галичини у 1882 році василіанські монастирі були реформовані згідно з апостольським посланням Папи Лева ХІІІ. Реорганізацію, відому в історії як «Добромильська реформа», проводили отці-єзуїти. В цей час василіанські монастирі постають за межами Галичини. Так, у 1897 році василіани прибули до Бразилії, у 1902 до Канади, а у 1907 році до США. Згодом постали нові дільниці на Закарпатті, в Угорщині, Югославії та в Румунії. У 1931 головна управа Чину була перенесена до Рима,  а у 1932 році рішенням Генеральної Капітули Чину він був перейменований на Василіанський Чин Святого Йосафата (Ordo Basilianus Sancti Josaphat), для підкреслення ролі і значення св. Йосафата Кунцевича в історії Василіанського Чину (Реорганізація руських монастирів у 1617 році проводилась під керівництвом митрополита Київського Йосифа Рутського і єпископа Йосафата Кунцевича).

Радянська окупація Західної України перервала розвиток василіанських монастирів. Ліквідація монастирів, ув‘язнення монахів та священиків, вбивства та депортації відбувались не тільки на території України, але й в країнах соцтабору. Вільний розвиток Чину був можливий тільки поза залізною завісою.  Особливого злету пережила в цей час провінція василіан у Бразилії.

В Україні монахи-василіани активно діяли у греко-католицькому підпіллі і на момент 1989 року кількість василіан в Україні становила 91 ченець (з яких 51 єромонах). Після розпаду Радянського Союзу Чин Святого Василія Великого почав стрімко розвиватись. Було відроджено майже всі старі обителі, а також засновано нові монастирі у Барі, у Покотилівці коло Харкова, у Луцьку, Володимирі-Волинському, у Києві та Херсоні, у Брюховичах, в Вільнюсі, також скит в Карпатах (Дземброня). На сьогоднішній день Чин Святого Василія Великого є найбільшою монашою спільнотою в Українській Греко-Католицькій Церкві. На 2001 р. кількість василіан у 9 Провінціях складала 616 ченців (без кандидатів): Аргентина (12), Бразилія (125), Канада (44), Чехія (16), Угорщина (10), Польща (24), Румунія (40), Словаччина (15), Україна (300), США (30). 289 єромонахів, 206 студентів, 121 братів. Кожна окрема провінція знаходиться в межах незалежної держави. Василіанський Чин Святого Йосафата має навчальний заклад в Брюховичах (Львів), заснований у 1994 році (Василіянський Інститут філософсько-богословських студій ім. Йосифа Рутського). А також передсемінарії в Бучачі та Прудентополісі (Бразилія). Генеральна Управа Чину знаходиться в Римі. Українська провінція ЧСВВ носить назву Найсвятішого Спасителя.

Особливим завданням Чину є посвячувати себе контемплятивному життю і служінню Церковного Правила, здійснювати всесторонню душпастирську працю, захищати та укріплювати єдність між християнами та надавати Христовій Церкві досвідчених і відданих служителів, на зразок св. Василія Великого, св. Йосафата, а також інших василіянських мучеників та ісповідників, плекання спільнотового життя задля власного освячення через виконання обітів й заповідей любові та задля спасіння ближніх за посередництвом благовістування через проведення місій і реколекцій, наукову та видавничу діяльність, душпастирство і працю з молоддю. 

Василіанки – сестри Чину Святого Василія Великого. Жіноча монаша спільнота, яка живе за правилами, укладеними св. Василієм Великим.

Монастирі василіанок діють у східних Католицьких Церквах, які дотримуються візантійського обряду. Зокрема, й в Антіохійському Патріархаті та на Сицилії - сестри св. Макрини (італо-албанська традиція).

Традиція жіночих василіанських монастирів сягає часів заснування сестрою Василія Великого Макриною жіночого монастиря в Аннесісі (Мала Азія). В VI столітті монастирі з‘явились в Єгипті, на Сицилії та в Південній Італії. В ХІ столітті на Русі також з‘явились жіночі монастирі, які жили за правилами Святого Василія Великого. Після Брестської Унії разом із реформою руських монастирів, були сформовані також і жіночі обителі. Доля жіночих василіанських монастирів на території, захопленій Російською імперією, була така ж, як і доля чоловічих обителей.

Тільки в Галичині Чин васиіланок зміг вільно розвиватись, а з плином часу були також засновані монастирі в Югославії, Чехії, Аргентині та США, а після ІІ Світової війни– в Польщі. В 1897 році Митрополит Сильвестер Сембратович доручив Отцям Василіанам провести реформу (1887-1902). Згодом, під проводом Митрополита Андрея Шептицького, відбулася Капітула сестер Василіянок, на якій вони прийняли Правила св. Василія, впорядковані Митрополитом Рутським.

Монастирі василіанок спершу розвивались як автономні обителі та відчинялись місцевим єрархам, розростання мережі монастирів викликало потребу їх реорганізації. Тому в 1951 році жіночі василіанські обителі були об’єднані в монаший Чин. Конституція Чину була затверджена Папою Павлом VI у 1964 році. Генеральна управа знаходиться з того часу в Римі.

Сьогодні Чин нараховує 630 сестер, котрі знаходяться у цих країнах: Україна ― Провінції Пресвятої Тройці (Львів) і Контемплятивний Монастир св. Пророка Іллі (Брюховичі); Угорщина ― Делегатура Успення Божої Матері; Словаччина ― Провінція Страждальної Божої Матері в Пряшеві і Віце-Провінція Святих Кирила і Методія в Сечове (1994); Польща ― Провінція Святого Хреста (1958); Хорватія ― Віце-Провінція Святих Василія і Макрини, Крижевці й Провінція св. Архангела Михаїла, Осієк; Місія в Німеччині; Італія ― Генеральний дім, Рим (1954) і Контемплятивний Монастир св. Василія Великого, Албано; Місія в Греції; Сполучені Штати Америки ― Провінція Христа Чоловіколюбця, Факс Чейс Менор ПА і Провінція Матері Божої Неустанної Помочі, Юніонтаун, ПА та Контемплятивний Монастир Пресвятого Серця, Мідлтаун, НЙ; Аргентина ― Провінція Христа Царя; Австралія ― Делегатура Святої Родини (1967); Бразилія ― Делегаура св. Макрини (1972) і Румунія ― Провінція Непорочного Серця Марії.

Крім виховної праці в школах, сестри працюють в харитативних інститутах, лікарнях, задіяні в праці при парафіях, навчають катехизму, провадять духовні організації, займаються видавництвом і ризницею.

Література:

Офіційний сайт Василіанського Чину Св. Йосафата

Офіційний сайт Провінції Найсвятішого Ізбавителя в Україні

Офіційний сайт сестер Чину Святого Василія Великого

Католическая Энциклопедия.- Москва: Издательство францисканцев, Т1, 2002. - 973 с.

Зображення:

Bogumił Łoziński, Leksykon zakonów w Polsce. Instytuty życia konsekrowanego i stowarzyszenia życia apostolskiego, Katolicka Agencja Informacyjna, Warszawa 2002, 480 s.