Марія Пилипчук
«“Інго, беріть свою сім’ю і їдьте до нас!”, — написали мені у перші дні повномасштабного вторгнення колишні мешканці нашого прихистку – сім’я біженців з Іраку. Кілька років тому вони виїхали на Захід, а тепер кликали мене до себе. Вони навіть описували, які в них умови для життя, які кімнати пропонують. Уявляєте? Я не спілкувалася з ними дуже давно, і мене сильно зворушило, що вони пам’ятали і переживали за мене», — розповідає Інга Дуль, яка очолює Єзуїтську службу біженців в Україні. Її робоче місце знаходиться у тому ж прихистку, але сьогодні в ньому живуть українці, які через війну РФ проти України втратили свої домівки.
Єзуїтська служба біженців (Jesuit Refugee Service – JRS) — це міжнародна католицька організація із 40-річною історією. Заснував її єзуїт о. Педро Аррупе, тодішній Генеральний настоятель Товариства Ісуса. Це була реакція на тяжке становище в’єтнамців, сотні тисяч яких тікали від наслідків війни зі своєї батьківщини. Вони намагалися човнами перепливти Південно-Китайське море, та багато з них гинуло через піратів і шторми.
Отець Аррупе написав до понад 50-и єзуїтських провінцій і закликав єзуїтів «принести хоч трохи полегшення такій трагічній ситуації». З допомоги в’єтнамцям виросла розгалужена організація, яка на сьогоднішній день діє у 55-и країнах світу.
— В Україні JRS стала працювати в 2008 році, відкривши у Львові прихисток для біженців. Розпочав цю діяльність єзуїт о. Давид Назар, який зараз працює в Папському Григоріанському університеті. Він запросив мене до співпраці як юриста Служби, — розказує Інга Дуль. – Для мене це був новий досвід, щось за межею моєї «бульбашки». Був також і виклик, адже до того я працювала в комерційній організації, а це зовсім не те, що захищати права біженців. Та найголовніше – мені насправді хотілося їм допомогти. Всіма силами, всіма інструментами, якими я володіла на той час.
Географія біженців, які потрапляли до прихистку JRS, досить широка: Іран, Ірак, Сомалі, Сирія, Палестина, Афганістан, Судан, Кот-д'Івуар, Таджикистан, Узбекистан та ін. Ці люди поставали на порозі JRS розгублені і налякані, без документів, не розуміючи української мови. Служба надавала їм можливість «прийти до тями», а також забезпечувала юридичний і соціальний супровід, вивчення української мови та духовну підтримку. Цікаво, що в прихистку разом жили люди різних віросповідань, і при тому панувала атмосфера взаємопідтримки. Ці люди тікали зі своїх країн через війну, політичні чи релігійні переслідування.
— Я слухала їхні історії і думала: «Господи, я таке тільки в кіно бачила», — ділилася Інга. – Не могла повірити, що такі речі можуть відбуватися в наш час. Я щиро співчувала тим людям і, мені здавалося, співпереживала з ними. Аж доки війна не прийшла в наш дім, і самі українці не стали біженцями. Тоді я зрозуміла, що майже неможливо «поставити себе на чиєсь місце», якщо не маєш подібного досвіду.
З грудня 2014-го до Єзуїтської служби біженців у Львові стали прибувати вимушені переселенці з Криму, Донеччини і Луганщини, щоб отримати тимчасовий прихисток.
Коли РФ розпочала повномасштабне вторгнення, 24 лютого 2022 року, працівники українського осередку JRS, як і раніше, вийшли на роботу. Настоятель чину єзуїтів в Україні о. Олексій Бределев зібрав їх і сказав, що вони можуть виїхати за кордон. Проте всі одностайно залишилися. Відтак прихисток JRS став перевалочним пунктом для сотень українців, які тікали від війни в західному напрямку.
На той момент в JRS працювало всього три людини. Але як волонтери долучилися багато друзів і родичів команди. Мешканці сусідніх будинків стали зносити ковдри, матраци та інші необхідні для біженців речі.
Коли ситуація стабілізувалася, в прихистку поселилися тільки мами з дітьми і літні жінки з окупованих територій та з місць, які часто обстрілює російська артилерія. Але, бачучи величезну кількість вимушених переселенців та їхні потреби, JRS відкрила ще один прихисток, в Брюховичах.
Та, паралельно з прихистками, працюють інші проєкти JRS це: надання юридичної, психологічної, гуманітарної допомоги та сприяння інтеграції переселенців у локальні громади.
— Наша команда збільшилася, — розповідає Інга. – У нас постійно працює юрист, психолог, соціальний працівник та інші колеги, які забезпечують виконання наших проєктів. Одним із перших була гуманітарна допомога. Ми пакували продукти і засоби гігієни та розвозили їх по осередках, де жили вимушені переселенці. Робимо це й по сьогодні. І, мушу відзначити, коли ми досліджуємо запити ВПО, то найбільше вони просять про харчі. Це, звичайно, болюча картина, коли люди, які все життя пропрацювали, через війну втратили все майно і мусять стояти в черзі, щоб отримати продуктовий набір.
Єзуїтська служба біженців старається доставити допомогу не тільки в межах Львова, а й в невеликі містечка Львівської області, куди менше доїжджають інші благодійні організації. Під час таких виїздів із командою є психолог чи юрист, бо люди мають потреби й іншого характеру.
«Ми втратили документи, бо в нашому місті бойові дії розпочалися 24 лютого 2022 року. Ми тікали з одним пакетом у руці», — розповідають свої історії люди. Вони просять пораду в юриста, а разом з тим намагаються розповісти про себе, про все, що мали і про тих, кого втратили.
Сильним досвідом для команди JRS стала нещодавня подорож до Запоріжжя, куди вона поїхала з гуманітарною допомогою та портативними зарядними станціями і повербанками.
— Я давно не бачила так багато усміхнених облич, — розказує Інга. – Ті люди живуть за 30 км від лінії фронту, там не стихають повітряні тривоги, але вони з усіх сил намагаються жити нормальним життям зі своїми щоденними справами. Наш колега, єзуїт о. Віталій Осмоловський сказав, що «Запоріжжя – це місто надії. Тут люди живуть Євангелієм. А наша поїздка туди була, як реколекції».
Ще одним із важливих напрямків роботи Єзуїтської служби біженців є праця з дітьми, адже війна ставить свій відбиток на життях наших дітей. Співпрацюючи зі школами, психологиня JRS розповідає, як переживання дітей відображаються в їхніх малюнках. Навіть зображаючи свій настрій вони викориcтовують жовто-блакитні кольори і пишуть «Україна». А один хлопчик, який переїхав до Львова з Харкова, якось сказав: «Я хотів би, щоб Україна була розташована в космосі». На питання «чому?» він відповів: «Бо тоді ми не мали б поганих сусідів».
Інга Дуль розповіла, що за підтримки Єзуїтської служби біженців Європи (Jesuit Refugee Service Europe) відкрили ще й офіс на вулиці Бойківській у Львові.
— Діти переживають, хоч і рідко про це говорять. Або не знають, як окреслити свої почуття, свій стан, — каже Інга. – Тому ми організували для них приємний простір для творчості. Бачили б ви, які шедеври вони створюють! Ми навіть проводили аукціон їхніх картин, які вони намалювали, щоб зібрати кошти на лікування трьом іншим діткам з прихистку.
В офісі JRS також проводять безкоштовні заняття з англійської для дітей ВПО, а ще групові зустрічі з психологом та індивідуальні консультації. Такі послуги надають і мешканцям прихистку. Коли люди потраплять сюди вперше, то потребують відпочити та оговтатися. Часто їм треба відновити документи. Не всі самотужки можуть дати з тим раду, когось треба буквально завести за руку і показати, як це робиться. А ще є питання влаштування дітей у школи і загалом організації життя на новому місці.
Велику увагу JRS приділяє й інтеграції в місцеве середовище. Одним з інструментів є український розмовний клуб, де заняття проводить професійна філологиня.
— Наш прихисток не вміщає багато людей. Отже таку комплексну допомогу може отримати невелика кількість переселенців, — пояснює Інга. – І це завжди буде питанням: допомогти багатьом, але трішки (приміром, одним харчовим набором), чи допомогти меншій кількості людей, але якісніше. Ми обрали якість. Триваліше проживання в одному прихистку дає людині певне відчуття стабільності. Також у нас триразове харчування, тож люди можуть трохи заощадити свої кошти, що дасть їм змогу пізніше переїхати в орендоване житло.
Загалом, в усьому світі Єзуїтська служба біженців керується такими принципами: супроводжувати, служити, захищати.
Супровід, за словами Інги Дуль, це своєрідний довгостроковий проєкт, коли ти поруч з людиною довший час, а не коли надаєш одноразову допомогу і зникаєш. Це коли тривалий період супроводжуєш людину, і на цьому шляху допомагаєш їй в її потребах. Так, наприклад, чимало переселенців, які жили в прихистку JRS, досі підтримують контакт зі Службою, і в разі виникнення потреб звертаються по пораду чи підтримку.
Щодо принципу «служити», то це, власне, допомагати. Але керівниця JRS надає перевагу слову «служити», бо це означає: допомагати зі смиренням. Тобто коли маєш певні дари – матеріальні чи нематеріальні – і служиш ними, передаєш їх іншій людині, якій пощастило менше, ніж тобі.
Принцип «захищати» стосується юридичної площини. Але захист біженців та внутрішньо переміщених осіб цим не обмежується. Захист, розповідають у Службі, це коли даєш людині відчуття певної безпеки, яким є тимчасовий прихисток, щоб вона вдихнула ковток чистого повітря, щоб отримала час для змоги зрозуміти і спланувати своє життя. Щоб вона змогла поставити правильні для себе питання і знайти відповіді: як далі жити, що в пріоритеті? Вимушені переселенці потребують підтримки, щоб могти загоїти рани, а також навчитись визначати своє власне майбутнє.
— Я розумію, що Україна переживає колосальну гуманітарну кризу, а наша діяльність – це крапля в морі, — зауважує Інга Дуль. – Але я повторю слова мого колеги, директора польського JRS, який нещодавно приїжджав до нас. Він згадав про засновника Єзуїтської служби біженців о. Педро Аррупе, який перебував у Хіросімі, коли на неї скинули атомну бомбу. На його очах відбувалася страшна трагедія величезних масштабів. Він запитував у себе і в Бога: що ж йому робити? І відкрив разом зі співбратами шпиталь у будинку єзуїтів. Будівля вмістила лише близько 200 осіб, але це щось конкретне, що вони могли зробити в тій біді.
І ми стикаємося з подібними викликами. Те, що ми робимо, може виглядати, як маленька крапля. Але великий океан складається з маленьких крапель. І неважливо, що станеться завтра, важливо, що ми робимо те, що маємо робити сьогодні.
##DONATE_TEXT_BLOCK##