9 жовтня у рамках XVII Екуменічного соціального тижня відбулася панельна дискусія «Громада як спільнота. Практики розвитку стійкості та згуртованості». Учасники дискусії спільно шукали визначень, як має проявлятись стійкість, і способів, як її забезпечити у довготривалій перспективі разом з практиками супроводу та розвитку громад.
Ірина Березовська
Модерувала панельну дискусію Тетяна Калениченко, соціологиня релігії, фасилітаторка, аналітикиня, координаторка ініціативи «Діалог у дії». Дискусія відбулася на Філософсько-богословському факультеті УКУ.
Учасники дискусії окреслили громаду як територіальну, так і церковну.
Тарас Дятлик, богослов і менеджер богословської освіти в Україні, бачить прообраз стійкості в останніх словах Ісуса на хресті.
— Хочу звернути увагу на перші 4 вигуки Христа. Для мене це про заклики до стійкості. Саме на хресті відбулося відкуплення людства, спасіння, можливість отримати свободу від влади гріха, відбулося примирення Бога і людини. Хрест – це і є те, що нас відрізняє від інших соціальних організацій, — аргументує спікер.
Перший вигук Христа — "Отче, прости їм, бо не знають, що чинять!" — Тарас Дятлик розцінює як заклик до стійкості, уроки стійкості, таким і був перший заклик українців у перші дні війни.
— Думаю, це була молитва багатьох у ті дні. Це було не просто прощення, безумовне прощення, цей заклик важливо розглядати з перспективи, що Ісус каже ці слова не з храму, не з берегу, сидячи з вудочкою. Він говорить ці слова з хреста. Хто має закликати голос примирення? Звідки звучить цей голос – з пабу, з озера чи з хреста, — роздумує богослов.
Другий вигук – "Ти будеш зі Мною у раю!" – для Тараса Дятлика про взаємозв’язок між першим і другим вигуком на хресті. В умовах агресії повномасштабної це ще й здатність давати надію тим, хто страждає поруч. Ісус формує спільноту надії.
Третій вигук — "Це син Твій, це мати твоя, потурбуйся про Неї" — для богослова ще й про те, що Ісус каже про стійкість родин, від фронту до переселенців. З його слів, із хреста Ісус формує нові родинні стосунки, які засновані на основі довіри, любові і турботи. Ісус приймає апостола як брата.
Четвертий заклик — "Боже мій, Боже мій, навіщо Ти мене покинув?" — для спікера про стійкість Церкви проявляти довіру народу, проявляється не лише тоді, коли ми його навчаємо, але коли люди приходять до духовних лідерів в умовах війни. Ісус здатний одягнути у слова не тільки те, що Він переживав. Він не відчував сорому, що перед лицем ворогів сказав ці слова Отцю.
— Ці слова Христа я приймаю як місце сили для української Церкви, яка відкрита і для тих, хто проявив агресію, і для тих, хто від неї потерпів, — резюмував Тарас Дятлик.
Натомість Дмитро Федорчак, керівник освітніх програм Української освітньої платформи, зі слів Христа радить перейти до Його дій. Він запропонував надихнутися трьома діями Христа для розбудови стійкості у своїй громаді. "Помив ноги, засів і промовив" — така формула натхнення від Христа для стійкості громади.
— Я би поговорив не про слова, а про дії Христа, коли Він мив ноги апостолам. Було 3 дії: Він помив їм ноги, засів і аж тоді промовив. Коли ми говоримо про інтеграцію у громаду, то це дуже хороша модель, щоб релігійні громади могли слідувати цьому. Христос бачив в омиванні ніг нагальну фізіологічну потребу, згідно з тодішніми розуміннями гостинності. Громади в Україні думали так само в умовах повномасштабного вторгнення, коли приймали інших у себе. Омивання ніг – це було дуже незвично, але дуже потрібно. Пам'ятаю, як ми тоді обговорювали доцільність курилки при храмі. Різні були думки, але якщо є така потреба у наших гостей, ми маємо відгукнутися на неї, — пояснює він.
Дмитро Федорчак переконаний: Христос не починав з проповідей, коли люди були у потребі, тому не може бути зараз так, що спочатку ми змушуємо постраждалих людей послухати нашого проповідника, тільки після видати гуманітарну допомогу.
У розвитку стійкості громади можуть допомогти принципи відновного університету. такий шлях пропонує Анна Довбик, спеціалістка з розбудови миру, фасилітаторка і менеджерка миробудівничих проектів.
— Пошук шляху до стійкості – це був мій запит, коли я йшла на програму у Східному менонітському університеті в США. Це програма не лише для християн і релігійних людей, тут було 30 учасників з різних частин світу. Це приклад того, як громада об'єднується, навіть якщо не має об’єднуючих факторів. Я рефлексувала, чи отримала відповідь на свій запит. Програма була про трансформацію конфліктів для студентів, які будуть потім працювати у своїх країнах, де є конфлікти, особливо насильницькі. Я виділила кілька факторів за принципом відновного університету. Це на противагу до каральної освіти. Кожен урок починався з того, що студенти ділилися тим, як вони зараз, який у них зараз емоційний стан. Це формувало спільноту студентів, ми будували стосунки, а не просто вчилися. Стійкість формується через призму розуміння, що таке травма. Треба розуміти, як працює травма. Знання про це передбачає, що ми знаємо, що реакція на травму може бути в тілі, в емоції, тому ми вибудовуємо співчуття і даємо людині час, — пояснила спікерка.
Горювання і віра – такі виклики для громад зараз окреслила Олена Цицульнікова, спеціалістка з супроводу та розвитку громад, старша тренерка MHPSS БФ "Право на захист". Її команда проводить тренінги у різних куточках країни.
— Бачу зараз 2 важливі теми у громадах – це горювання і віра. Горювання – це про те, як громада проживає втрати, живе з цим, а віра – про те, що у кого і в що люди вірять. Люди, які залишаються у громадах і приймають рішення. Їм дуже непросто справлятися з усіма своїми ролями і втратами, ідентичністю. Нема такого візиту у громаду, де би не спитали у мене, як спілкуватися з людиною, у якої забрали роботу, — сказала Олена Цицульнікова.
Ще один виклик у громадах – поєднання минулого, теперішнього і майбутнього.
— Минуле не можемо викреслити, для майбутнього має бути якась візія і є стратегія, не всі готові до зміни візії, є приклад Радянського союзу. Важливо, який соціальний капітал громади. У “сірих зонах” (Дніпровщина, частина Херсонщини) дуже мало молоді повертається в деокуповані регіони, багато старших людей, — ділиться досвідом спікерка.
Команда спікерки проводила тренінги про механізми якісної взаємодії у Чернівецькій області. На них у кожній громаді обов’язково приходили релігійні лідери різних конфесій і гарно взаємодіяли між собою, це дуже об'єднало людей у спільнотах.
— Тема горювання і меморіалізації у всіх громадах має місце. Як жити далі після всього цього – це кожен вирішує по-різному. Є громади, які дивляться ширше, у них переміщені, ветерани і місцеві вибудовують інфраструктуру, навчають кадри і роблять неймовірні проекти, — резюмує доповідачка.
Повний запис розмови можна переглянути на YouTube-каналі Інституту екуменічних студій УКУ.
Панельна дискусія продовжує Екуменічний соціальний тиждень, який має на меті створити платформу для діалогу та пошуку спільних рішень для відбудови країни та зцілення суспільства. Тривав Форум 4 дні. Учасники обговорювали теми реінтеграції громад та ветеранів, переслідування релігійних спільнот на тимчасово окупованих територіях та інші актуальні виклики, з якими стикається українське суспільство у цей непростий час.
Організатори: Інститут екуменічних студій (ІЕС) УКУ, Український католицький університет (УКУ УГКЦ), Фонд Конрада Аденауера в Україні (ФКА) та Євангелічна Церква Німеччини (EKD).