Віднайдено грамоту про заснування храму у Львові, з якого розпочався рух за свободу УГКЦ

12.12.2020, 11:10
Католики
Віднайдено грамоту про заснування храму у Львові, з якого розпочався рух за свободу УГКЦ - фото 1
Церква Преображення Господнього у Львові є місцем, у якому творилася історія Української Греко-Католицької Церкви.

Про віднайдену грамоту повідомив на Фейсбук-сторінці єромонах-студит Юстин (Бойко).

Дата освячення церкви і престолу – Львів, 16 квітня 1906 року. Зараз грамота знаходиться на реставрації.

Священник зазначив, що саме з цієї церкви розпочався рух за свободу Греко-Католицької Церкви по всій Україні.

“Зважаючи на це, кожна пам’ятна річ, пов’язана з історією цього храму є дуже дорогою не тільки для її прихожан, але й для усіх вірних нашої Церкви. Нещодавно один з моїх дуже близьких приятелів, знаючи моє зацікавлення спадщиною митрополита Андрея Шептицького, показав мені оригінал грамоти заснування Преображенської церкви у Львові, підписаний трьома єпископами, що її освячували. Ними були митрополит Андрей Шептицький, архиєпископ Львівський, єпископ Константин Чехович, єпископ Перемиський та єпископ Григорій Хомишин, єпископ Станіславівський”, – написав він.

За словами священнослужителя, грамота писана на дуже делікатному тонкому водостійкому папері розміром 29х20,5. У верхній частині грамоти знаходиться текст, у якому стверджується факт посвячення церкви Преображення Господнього і те, що при освяченні престолу в ньому було покладено мощі св. священномученика Йосафата.

За словами о.Юстина Бойка, цікавими були обставини, за яких відбулося освячення церкви Преображення Господнього у Львові. Про них писали тогочасні львівські часописи, зокрема такі як «Руслан» і «Діло».

Віднайдено грамоту про заснування храму у Львові, з якого розпочався рух за свободу УГКЦ - фото 63241

“Посьвяченє Преображеньскої церкви у Львові відбулося вчера дуже величаво. Богослуженя розпочалися ще у суботу вечірнею з литією та проповідию, почім слідувала утреня. Вчера рано, вже по 7 год. нова церква стала наповнятися вірними та численним духовеньством. О пів до 8 наспіли процесиї з церкви Успеньскої, сьв. Юра, ОО.Василиян, сьв. Параскевії, сьв. Миколая і сьв. ап. Петра і Павла. Явилася в комплєті цїла руска капітула і богато духовенства з провінциї. Перемиску і станиславівску капітулу репрезентували єпископи Чехович і Хомишин з асистою. По приїздї митрополита Шептицкого розпочався чин посьвячення церкви. Незабаром двигнувся процесийний обхід довкола церкви, що розпочався церковними процесиями, за котрими йшли тисячі вірних, рускі товариства з прапорами, хори бурс Народного Дому і Ставропігії, питомцї духовної семинариї під проводом своїх настоятелів, університетський сенат, сьвященики, архієпископи польський і вірменський з асистою, рускі архієреї з асистою і митрополит Шептицкий з асистою. За ними ступали представителі всяких властий, державних, автономічних і війскових, представителї ріжних руских інституций та товариств. По чинї посьвяченя церкви наступила архиєрейска служба Божа, підчас котрої о. Давидяк виголосив проповідь всередині церкви, а о. д-р Бартошевский на дворі. Простора церква, одна з найбільших сьвятинь у Львові, була заповнена битком публікою, а рівночасно тисячі вірних стояли під церквою. Підчас осьвяченя і служби Божої творила асистенцию компанія 95 п[олку]. піхоти, що давала приписані сальви. Віддїл війска удержував шпалер всередині церкви. О годинї пів до 3 по полудни скінчилося ціле церковне торжество, нарід почав розходитися, стали й роз’їздитися всякі сьвітскі достойники, запрошені на се торжество. Після заповідженої програми тепер мала відбутися гостина в сали Народного Дому. Як звісно україньско-руска громада рішила не брати участи в сїй гостинї з причин, виложених в однім з попередних чисел нашого дневника. Се рішенє виконано вчера солідарно. Як зачувати, навіть станиславівский єпископ, д-р Хомишин хотїв спершу відтягнутися від гостини у москвофілів і лише в послідній хвили дався упросити з огляду на инших владик. Як дуже не по нутру був аранжерам з Народного Дому той бойкот їх «паради» україньско-рускою інтелігенциєю, можна зміркувати з факту, що москвофільскі верховоди силоміць тягнули деяких наших людей з під церкви до Народного Дому, очевидно безуспішно. Характеристичне також, що й деякі представителі властий не конче були ласі на москвофільске «угощеніє», бо от маршалка гр. Баденї аж з карити удалося аранжерам стягнути до Народного Дому. І відбулася та гостина, обчислена на 500 людий, при участи кількадесятьох осіб, самих «ранійших» москвофілів, між котрими найшлося кільканадцять представителів властий. Тоасти виголосили: митрополит Шептицкий [за цісара і папу], о. д-р Делькевич, д-р Дудикевич, що впевнював о любови руского народу до Поляків, проф. Костецкий, д-р Антоневич. Із запрошених чужих достойників говорили вірменський архієпископ Теодорович (ломаною русчиною) на тему, що відноситься з рівною любовю до обох народів, руского та польского, і маршалок гр. Баденї, котрий зазначив, що при акциї будови церков та костелів оба народи ступають в згодї. Підчас пиру відчитано також телеграму, наспівшу від цісарської канцелярії, котрою цїсар повідомляє, що приняв заяви вдячности і преданности до відомости. Була се відповідь на адресу, яку управа Народого Дому вислала на кілька днів перед посьвяченям церкви до цїсаря з подякою за площу і часть мурів, подаровані цісарем свого часу галицьким Русинами під будову теперішнього Народного Дому і посвяченої тепер церкви” – “Діло”, ч. 75, Львів, понеділок 17 (30 цьвітня) 1906, Р. XXVII, с. 3.