«Війна привела людей до розуміння того, що ми маємо налагоджувати стосунки», — підсумки вебінару про досвід миротворення
«Війна на Балканах – це війна, яка певним чином йшла релігійними кордонами. Це також історія про переселенців, що релевантно для України, це історія про обмін територіями, про те, на які звірства здатні люди. Це історія про бездіяльність міжнародної спільноти, — зазначив модератор вебінару д-р Павло Смицнюк, директор Інституту екуменічних студій УКУ. — Є багато паралелей з українським досвідом, і нам цікаво їх аналізувати. Балкани – це про історичну правду. Ми бачимо ті невирішені конфлікти, які існували після Другої світової війни і продовжували тліти, а потім вибухнули у 90-х. Але балканська історія – це також історія про надію. Війни закінчуються, не тривають вічно, мир рано чи пізно повертається. І люди мають вчитися наново жити разом, навіть коли вони дотримуються протилежних поглядів чи по-іншому інтерпретують історію».
Доповідачем на вебінарі «Екуменізм і миробудування: досвід Балкан для України» був д-р Томас Бремер, професор екуменічного богослов'я, східно-церковних студій та досліджень миру у Мюнстерському університеті, — повідомили в Інституті екуменічних студій.
«Я би не сказав, що війна на Балканах вже закінчилася. Нема бойових дій, але ситуація геть не розв’язана, — зазначив він. — Навіть не всі країни Європейського Союзу визнали Косово як державу, тому на разі незрозуміло, чи Косово належить до Сербії, чи це незалежна держава. Тут є політичні невлаштованості.
Релігія не була причиною війни, є і політичний, і економічний виміри. Серби воювали з хорватами, це були православні проти католиків. Дві великі християнські Церкви – православні й католики – були в одній країні, користувалися однією мовою. Обидві ці Церкви обіймали величезні групи, це не були меншини. Це була б ідеальна територія для екуменічної практики. Але екуменічного досвіду тут не було зовсім. Добрі екуменічні стосунки існували тільки на локальному рівні.
Війна в Хорватії розпочалася в 1991 році. Вперше в історії цієї частини світу під час війни очільники обох Церков зустрічалися і закликали до припинення війни, до миру. Це не мало впливу на перебіг війни.
Стосунки між Церквами і релігійними громадами стали кращі під час і після війни. Це абсурд. Війна начебто привела людей до розуміння того, що ми маємо налагоджувати стосунки».
За його словами, такі зусилля до примирення спостерігалися під час війни на Балканах:
- точка спільного бачення історії;
- взаємні візити і обміни;
- концентрація на взаємних проблемах;
- представники спільно ділилися духовним досвідом. Людям потрібно було переглянути свої уявлення про інші церкви.
Відповідно югославський досвід навчає:
- все залежить від особистостей, від того, наскільки люди відкриті одне до одного;
- важливіше розбудовувати довіру і впевненість один в одному до розпалу конфлікту;
- людям треба розуміти, що їм все одно доведеться жити разом після війни, і вони повинні бути готовими до цього. Поки люди зосереджені на ході війни, було б дуже помічним подумати: а що і як буде після війни?
Респондентом на вебінарі став Федір Райчинець, завідувач кафедри богослов'я Української Євангельської Теологічної Семінарії.
«В Боснії і Герцеговині ситуація є складною, бо тут є третя сторона – боснійські мусульмани. Гадаю, стверджувати, що не було екуменічних спроб, було б занадто категорично. Просто досвід екуменізму був дуже малим. Тут велику роль відігравали персоналії, сильні особистості. Були і такі, що представляли націоналістичну версію релігії. Ті, хто зробив свій внесок в екуменізм, — це були особистості з особливим світоглядом, з особливим ставленням до своєї релігії.
Конфлікт у Боснії не був вирішений, його просто призупинили. Я навіть боюся думати про те, що цей конфлікт може знову вибухнути», — зазначив Федір Райчинець.
Наступний семінар проекту «Екуменізм і миробудування: міжнародні уроки для України» відбудеться 14 грудня о 17.00 год. Тоді розглянуть досвід Північної Ірландії.
