«Вікно життя» виправдовує себе на понад 100%",  -  коментар з Вінницького жіночого монастиря

«Вікно життя» – це рятівний пункт для дітей, від яких відмовляються батьки або не можуть їх утримувати за певних обставин.  Його особливістю є анонімність, адже поруч немає відеокамер, а відтак можна залишити дитя і піти непоміченим. У Вінниці його відкрили при жіночому монастирі Згромадження Дочок Милосердя Каносіянок. Це сталося ще в 2011 році і за цей час монахині знайшли там п’ятьох немовлят.

Про «Вікно життя» у Вінниці: «Краще дати можливість малюку жити, а не викидати в смітник»

Доля дітей склалася щасливо, адже всі вони знайшли собі нові родини. Першу дитину підкинули через рік після відкриття «Вікна життя». Прессекретарка жіночого монастиря Марина Киричук згадує, що взимку вночі в них залишили новонароджену дівчинку.
Наступне маля опинилося у них аж у 2018 році. Протягом 2020 року тут залишили ще двох хлопчиків, пише 20 хвилин.

Марина Киричук розповідає, що кожне відкриття дверцят «Вікна життя» супроводжується звуковим сигналом. Він лунає одразу в кількох місцях монастиря, однак зовні – жодного натяку на «сигналізацію». — Звук досить гучний і його неможливо не почути.

Сестри йдуть перевіряти і максимум за дві хвилини вони вже на місці. Поки доходять, людина, яка принесла дитину, має можливість піти ніким не поміченою, позаяк камер відеоспостереження на території немає, — каже вона.

Марина Киричук розповідає, що у прилеглій кімнаті є всі необхідні речі для малюка. — У нас є ліжечко, пеленальний столик та речі першої потреби: ванночка, якщо дитину треба помити, стіл, де можна змінити підгузок, одягнути, якщо дитинка, наприклад, гола. А також засоби, щоб дати воду та зігріти. Здебільшого ж сестри в цій кімнаті чекають на приїзд медиків, які оглядають діток та складають протоколи. О
крім бригади «швидкої» сестри викликають і поліцію.

Хоч дитину залишили анонімно, поліцейські повинні зафіксувати факт підкинення немовляти. Згодом знайду забирають у Центр матері та дитини, що на Старому місті.

— Там малюка лікують у разі необхідності або просто протягом певного часу він перебуває під наглядом медичного персоналу.

Це триває близько півроку, а потім дитину передають на усиновлення. Наскільки мені відомо, охочих забрати діток дуже багато, — каже Марина Кириченко.

Знайти біологічних батьків практично неможливо Хоча все ж був випадок, коли залишеного у монастирі хлопчика вдалося повернути в рідну домівку. Тоді разом з дитиною у вікні лежало свідоцтво про народження, таким чином поліції вдалося встановили батьків. Вочевидь, мама того малюка не зовсім розуміла, куди вона віддає дитинку – можливо, думала, що це місце, де тимчасово можна залишити дитину. І свідоцтво поклала з метою, щоб знали, хто справжня мама. У всіх інших випадках батьків не знайшли.

На думку Марини Киричук, «вікно життя» виправдовує себе на понад 100%. Адже кожне збережене там життя говорить про необхідність такого пункту. — Лише через рік після відкриття нам залишили першу дитину, потім - тривала перерва. Хоча бували випадки, що матері викидали своїх малят у річку чи на смітник, або просто залишали у лікарні, - розмірковує прессекретарка монастиря. — Як показує практика, наше «вікно життя» не стало стимулом для того, щоб жінки відмовлялися від дітей. Але я вважаю, що краще дати можливість малюку жити, а не викидати в смітник, де він просто загине».