«Він служив людям, спільноті університету, студентам, усім, кому міг допомогти»: В УКУ відбувся вечір пам’яті Ігоря Скочиляса
Поминальні заходи відбулись у першу річницю від дня смерті професора, передає сайт УКУ.
Рік тому спільнота університету прощалася зі своїм колегою та великим другом, який відійшов у засвіти внаслідок ускладнення перебігу коронавірусного захворювання.
Поминання почалися заупокійною Літургією у храмі святої Софії – Премудрості Божої, яку очолив ректор УКУ о. Богдан Прах разом із духовенством. Відтак відбувся виїзд на Личаківський цвинтар, де похований Ігор Скочиляс, на його могилі відслужили панахиду.
У вечері спільнота УКУ зібралась у Центрі Шептицького на вечір спогадів про людину, яку знали і шанували в університеті усі.
Модерував зустріч декан Гуманітарного факультету УКУ д-р Андрій Ясіновський.
У своєму слові ректор УКУ отець Богдан Прах розповів, що добре знав професора Скочиляса, і міг з ним годинами говорити. Він також пригадав наполегливість професора не лише до роботи, а будь-якої справи, за яку брався:
«Нам всім ще треба багато переосмислити про значення постаті Ігоря між нами. Ми багато вчилися від нього і переймали досвід. Я хочу, щоб кожен із вас сьогодні задумався над тим, що ми можемо віддати іншим з того, що взяли для себе від нашого дорогого професора Ігоря Скочиляса».
Кульмінаційним моментом зустріч стала передача книг Ігоря Скочиляса до бібліотеки УКУ.
Колекційні видання директорці бібліотеки Оксані Микитин передала дружина професора докторка Ірина Cкочиляс. Передані книги – це здебільшого гуманітаристика на різних мовах: англійській, російській, чеській, литовській, українській, білоруській мовах.
Докторка Ірина Скочиляс зазначила, що її чоловік і книги це були невід’ємні речі. За її словами, Ігор дуже любив читати. У шкільні роки за літо він перечитав всі томи історії УРСР. Мав окремі зошити і папки, в яких були виписані всі князі, гетьмани, політичні діячі. Це зацікавлення історією згодом переросло в професію.
«Бібліотека Ігоря почала формуватися зі студентських років. Ігор і книга – це був тандем. Він носив книги з дому до університету і навпаки. Його експедиції весь час супроводжувалися цілими валізами книг – туди і додому на подарунок. Я хочу, щоб ці книги збереглися як цілісність. Коли постало питання куди їх передати, то відповідь була очевидна ‒ УКУ. І на це є кілька причин: Ігор тут працював, бібліотека УКУ славиться своїми електронними каталогами і вже має приватні колекції. Я би хотіла, щоб ці книги продовжували служити людям. Для Ігоря це служіння багато значило – він служив людям, спільноті університету, студентам і всім, кому міг допомогти. Надіюся, що вони стануть підґрунтям для написання нової історії нашої держави», ‒ зазначила Ірина Скочиляс.
Відтак своїми спогадами поділились проректорка УКУ Наталя Климовська. Вона зазначила, що може годинами говорити про позитивне ставлення Ігоря Скочиляса до кожного:
«Ти його тільки побачиш, а на обличчі вже усмішка. Для мене він є прикладом науковця, який зміг поєднати наукову роботу з викладанням. А ще він поєднував духовність, був християнином і вмів про це говорити. Ці три компоненти для мене формують його образ. Ми отримали багато уроків від Ігоря. Його смерть також стала для нас уроком, кожен допис у мережі розповідав про те, якої ваги Людину ми втратили. І багато з нас саме через його віру зросли духовно».
Ярослав Грицак, історик, професор УКУ згадав про три аспекти професора Скочиляса: усмішку, віру та його учня Івана Альмеса.
«В Ігоря рано померли батьки. Він розповідав мені, що залишився один із сестрою, а тому відчував перед собою відповідальність стати годувальником сім’ї. За таких обставин Ігор і думати не міг про кар’єру. Тоді вирішальний вплив у його житті відіграла його тета. Вона прийшла в село, де жив Ігор, здалеку пішки, будучи хворою. Ця проста жінка здолала скільки шляху, щоб сказати: “Ігоре, йди вчися”… Мало хто знає, але в УКУ Ігорю було не завжди легко. Він ніколи не мав часу, страшенно спішив. Найчастіше я пам’ятаю його саме зі спини – Ігор летів, як ракета, його неможливо було спинити. Він наскільки не мав часу, що його улюбленим образом була смоківниця. Ігор мріяв, що колись позбудеться всіх посад і спокійно сидітиме під тією смоківницею, читаючи книги і приділяючи час улюбленим дослідженням. Попри всі обставини, він завше залишався другом – був привітним, ніколи не піддавався власним амбіціям. Його щоразу хотілося обійняти як брата».
За словами Ярослава Грицака, науковець зробив ще один подвиг, залишивши після себе свого учня Івана Альмеса:
«Багато хто з таких значущий в історії людей не залишає після себе учнів, а Ігор доклав до цього всіх зусиль. Він розумів, що наші справи після нас не мають зникати безслідно, вони мають продовжуватися».
Тарас Добко, перший проректор УКУ додав, що професор Ігор Скочиляс належав до рідкісного ґатунку людей: з одного боку він був цілісною особистістю – однаковим на роботі, вдома, в офісі, з колегами і зі студентами. Це говорить про те, що людина є сама собою. По-друге, Ігор був стереоскопічною особистістю. Йому вдавалося поєднувати певні речі, які для пересічної людини є непоєднувані.
«Своє перебування при “владі” університету (Ігор Скочиляс був проректором з наукової роботи УКУ, ‒ ред.) він розглядав як місію, а не привілей. Ігор заохочував нас до розвитку науки, дослідницької пригоди, був ключовим промотором створення культури доброчесності в УКУ і нульової толерантності до її порушення. Він не боявся брати на себе відповідальність. Ігор, звичайно, тішився, коли передавав свою роботу наступникам, і міг присвятити час собі та своїм студентам не тільки пізно ввечері і рано-вранці. Він фактично жив двома насиченими життями: науковим і адміністративним. Ігор вірив у людей, змагався за них коштом власного часу, забраного від творчості та досліджень, коштом власного здоров’я. Тому кожен з нас заборгував перед ним за те, що він намагався нам донести чи навчити», ‒ сказав Тарас Добко.
Іван Альмес, старший викладач кафедри історії УКУ, директор Центру релігійної культури імені Ігоря Скочиляса зазначив:
«Чимало з тут присутніх знали пана Ігоря набагато довше, ніж я. Я знав його не цілих 7 років. На відміну від інших студентів, я не був його учнем з перших років навчання, бо перейшов в УКУ після магістратури зі Львівського національного університету ім. Івана Франка. Проте, за тих кілька років, він навчив мене працювати по-людськи, з запалом і відданістю своїй справі. Я добре знав від пана Ігоря, що терпіння і труд все перетруть. Він завжди вчив робити будь-яку справу не просто так, а на високому рівні ‒ читати, перечитувати, слідкувати, щоб все мало естетичний вигляд. Я вдячний пану Ігорю за все, а найбільше за його довіру до мене».
Своїми спогадами також поділилися: доцентка кафедри нової і новітньої історії України Оксана Вінниченко, професор кафедри історії Вадим Ададуров, професорка кафедри філології Гуманітарного факультету Ярослава Мельник, проректор УКУ Мирослав Сеник, завідувач кафедри богослов’я Філософсько-богословського факультету УКУ Віктор Жуковський, випускниця УКУ Юліана Татьяніна, випускниця Гуманітарного факультету УКУ Іванка Захаревич.
