Святкування ювілею триватиме цілий рік, але розпочати його вирішили символічно – всеукраїнською прощею до Унівського монастиря, яка відбулася цієї суботи.
Подорож до Лурду для родини Профітів стала болючим досвідом, але миритися з такою дійсністю Каміль і Жерар не збиралися. Через три роки вони разом з Жаном Ваньє, засновником міжнародного руху «Лярш», та Марі-Елен Матьє, директором Християнського офісу підтримки осіб з неповносправністю, організували паломництво до Лурду близького чотирьох тисяч сімей, які мають дітей з неповносправністю. Того року особливих прочан у місті вітав сам єпископ Лурду. У цьому паломництві родини не молилися за зцілення дітей, але за преображення сердець.
Так у 1971 році розпочався міжнародний християнський рух «Віра і Світло», який об’єднує родини, де є діти з неповносправністю, та волонтерів, які хочуть з ними товаришувати. 1992 року перша спільнота «Віри і Світла» з’явилася у Львові. Через 25-років відзначати день народження руху зібралися вже 36 спільнот з різних куточків України. Святкування ювілею триватиме цілий рік, але розпочати його вирішили символічно – всеукраїнською прощею до Унівського монастиря, яка відбулася цієї суботи.
– Як добре, що наші ювілейні святкування розпочинаються паломництвом до чудотворної ікони Богородиці в Уневі, – з такими словами звернулася в листі до прочан Зеня Кушпета, засновниця руху «Віра і Світло» в Україні. – Ми дякуємо Ісусові та Матері Марії за щедре благословення для всіх наших спільнот і отримані нами ласки. Зернятка, які Господь посіяв за ці 25 років у серця друзів з неповносправністю, їхніх приятелів, батьків та капеланів спільнот, проростають і приносять добрі плоди. Ми вже не самі – у нас є друзі, є спільнота!»
Члени руху «Віра і Світло» намагаються не просто служити убогим, робити щось для них, але бути з ними, стати для них друзями. Наталка Гриців, яка вже десять років є волонтером у «Вірі і Світлі», розповідає:
– На прощу до Унева я приїхала зі своєю подругою Лесею. Ми з нею ходимо на день народження одна до одної, їздимо разом на піцу, катаємося на трамваї. Леся дуже любить живі концерти і какао в Макдональдсі. Мої двоє синів і чоловік також заприятелювати з нею, а вона, в свою чергу, постійно запитує про них. Леся уважно слухає і щиро переймається моїм життя: роботою, сім’єю і навіть моїм котом. Завдяки Лесі я навчилася простоти, уважності, чуйності та делікатності. Леся дуже щаслива бути на цій прощі, бо тут вона зустріла друзів зі всієї України, яких вона не бачила вже дуже довго.
Пані Іванка Винницька з сином Олегом у «Вірі і Світлі» вже 13 років, тож на віросвітлянській прощі вона вже не вперше:
– Наші прощі – це завжди особливий досвід спокою та умиротворення, – ділиться враженнями жінка. – Здається, ніби ти потрапив у цілковито іншу реальність. Такого прийняття, як тут, ти не відчуваєш в жодному іншому місці. Наша Літургія – це також щось особливе. Коли ми промовляємо «Отче, наш», то беремося за руки, а під час «Вірую» – тиснемо руку або ж обіймаємо того, хто поруч, і кажемо: «Христос посеред нас». Капеланів «Віри і Світла» можна впізнати здалеку – вони радісні, усміхнені та безпосередні.
Проща до Унева зібрала разом більше п’ятисот прочан з цілої України. Отець Томаш Блащак, монах згромадження ораторіанців та віце-провінційний капелан «Віри і Світла», пояснює, чому членам руху «Віра і Світло» так важливо збиратися разом:
– Для того, аби у спільноті був присутній Бог, потрібно, щоб бодай одна людина горіла Святим Духом. Тому ми і збираємось на прощі – коли хтось один запалений, то він може допомогти спалахнути іншим, – пояснив священик.
Декілька років тому Блаженніший Святослав Шевчук у своєму пастирському посланні про дар осіб з неповносправністю звернувся до всіх парафій з закликом – відкрити двері храмів, але насамперед двері серця перед людьми з особливими потребами.
– У 25-ту річницю спільноти «Віра і Світло» ми прагнемо надихнути якомога більше людей слідувати цьому заклику, – говорить Павло Коваль, провінційний координатор руху в Україні. – І засвідчити не лише про потребу людей з неповносправністю в допомозі, але й про їхні дари. Вони нагадують нам про справжню цінність людських стосунків: довіри, дружби, прийняття, радості і любові, які ми всі ще раз досвідчили під час цієї прощі.