Діалог Фрідріха Генріха Якобі та Йогана Ґеорґа Гамана про межі розуму, віру та природу тексту.
Одного теплого дня наприкінці XVIII століття Фрідріх Генріх Якобі – філософ і письменник із Дюссельдорфа – написав листа кеніґсберзькому мислителю Йогану Ґеорґу Гаману. У листі він зізнавався, що філософія раптово відкрилася йому як «жахлива і страхітлива діра» – темна безодня, що поглинає все певне.
Якобі не довіряв розумові: він уважав, що той нездатний осягнути конкретну повноту дійсного світу – в усій його чуттєвості, вольовій напрузі, природній і благодатній тканині буття. Розум, на його думку, несе в собі тоталітарну спокусу: замикаючись у колі власних рефлексій, він витрачає і суб’єкт, і іншого – а головний Інший є Бог.
«Тоталітарний розум» розриває зв’язок із Богом і живою реальністю. Щоб подолати цю прірву, Якобі звертається до «інтуїтивного сприйняття» чистої віри – до того, що він сам називав визначеністю щодо Бога. Це стрибок із філософії до релігії, і коктейль тут справді теологічно-філософський.
Гаман у відповідь запропонував власний проєкт – «філософію Книги»: простір, у якому суб’єкт і об’єкт, розум і чуття зливаються в єдине ціле через нерозривну єдність Літери і Духа. Христос для нього – це Слово, Логос, той предикат, завдяки якому Бог постає Автором, що дає ключі до трьох своїх великих Книг.
«Бог – письменник!» – так починається гаманівський задум у трактаті «Про тлумачення Святого Письма». Бог-Автор приходить до людини в трьох структурах: Книга природи, Книга історії, Святе Письмо. Однак зрозуміти ці Книги можна лише тоді, коли дійсність переживається як Одкровення – коли пізнання стає екзистенційним.
Недарма Гаман обирає філологію підставою всіх наук: якщо Бог є Автором головних текстів буття, то вміння почути й зрозуміти їхню мову і є справжнє пізнання. Не випадково він називав себе philologus crucis. Його філологія безпосередньо пов’язана з «філософією Книги», яка розгортається у трьох вимірах: Автор – Читач – Розуміння. А це вже й герменевтика Гамана.
«Я забув усі книги, мені було соромно, що колись порівнював їх із Книгою Бога», – зізнавався він. Читаючи Старий Завіт, він упізнав у ньому свій гріх, свою провину перед Богом і перед іншим. «Я читав власну біографію», – писав він. Щось подібне знаходимо і в Умберто Еко: читач споглядає себе переміщеним у біблійний час, а суб’єктом тлумачення виявляється не людина, а сам Автор Писання.
Для Гамана Бог є Автором тексту – і оскільки Його «мовлення» в Одкровенні стає текстом, цьому текстові випадає доля всіх текстів. Як у Поля Рікера: «автономне буття тексту» незалежне від інтенції автора.
«Філософія Книги» Гамана розгортається як триєдність:
1. Філософія Автора
2. Філософія Читача
3. Філософія взаємного буття Автора і Читача в колі Книги
Сьогодні, у День Книги, цей проект набуває особливої гостроти: Ханна Арендт, Жиль Дельоз і Фелікс Гваттарі, Ролан Барт, Мішель Фуко та Шарль Данцінг – кожен по-своєму діагностує «Смерть Книги», перетворення її на симулякр, розчинення в мерехтінні «гібридно-цитатних руїн». Цей діагноз спонукає до дії: потрібні освітня реанімація і філософія спасіння Книги.