Мусульманські чоловіки – багатоженці? Жінки в ісламі обов'язково носять хіджаб? А може, всі вони взагалі терористи і треба триматися від них якнайдалі?
Джерело: Українська правда - життя
Ярослава Кобинець
Ці та інші стереотипи продовжують ширитися. Не можна сказати, що масова культура та загальне інформаційне поле сформували в українців правдиве уявлення про ісламську культуру: часто наші співвітчизники не особливо прихильні до мусульман.
За різними даними, в Україні мешкає від одного до двох мільйонів мусульман.
У 2017 році представники ісламських організацій підписали Соціальну концепцію мусульман України – документ, який дає базові настанови для вірян щодо всіх важливих аспектів життя.
Зібравши найбільш поширені стереотипи про мусульман, ми попросили прокоментувати їх голову правозахисної організації "Разом із законом" Вікторію Нестеренко та документальну фотографку й фотожурналістку Аліну Смутко.
На початку інтерв'ю Вікторія зазначила: на більшість із таких запитань неможливо знайти лаконічну відповідь.
Аби проаналізувати ті чи інші сури з Корану (наприклад, про насильство, утиски, права жінок тощо) вчені-ісламознавці роками вивчають різні письмена.
Масла у вогонь у спірних питаннях підливають прихильники радикальних течій ісламу. Розуміння релігії змінюється з роками та модернізується, що є природним процесом.
Вікторія Нестеренко: Прямих закликів до насилля немає в Корані (священна книга мусульман, що містить релігійні погляди на світ та природу, правові норми, обряди та ін. – авт.).
До прикладу, візьмемо суру 2, аят 190: "І боріться на шляху Аллага (Всевишній, Бог) проти тих, хто бореться проти вас.
Але не виявляйте ворожості при цьому, бо ж, воістину, Аллаг не любить тих, хто виявляє ворожість!" (сура – розділ у Корані, загалом там 114 сур; аят – найменший відокремлений текст Корану, вірш; в Корані 6236 аятів – авт.).
Дуже часто фрагменти аятів з Корану, в яких йде мова про боротьбу, виривають із контексту і трактують неправильно. На жаль, цим користуються секти радикальних течій ісламу, але їх – значна меншість.
Термін "джигад", який часто використовують у контексті тероризму, з арабської перекладається як "зусилля".
З релігійної точки зору, джигад – це будь-яка дія, що виконується заради Аллага з благим наміром: внутрішня боротьба зі своїми поганими звичками чи нав’язливими думками, вивчення напам’ять і викладання Корану іншим людям тощо.
Також є термін "гендерний джигад" – боротьба за рівні права жінок і чоловіків у соціальній, політичній, економічній сферах. Тому слово "джигадист" не дорівнює словам "вбивця" чи "терорист".
Для мене джигад – це робота задля захисту прав мусульманок і мусульман України в цілому.
Аліна Смутко: Іслам і Коран закликають до порозуміння, прощення й терпимості.
Докази цьому можна знайти в самих текстах. Є приписи, які дозволяють вдаватися до самооборони (саме їх ісламофоби активно перекручують і подають як "насильницькі"), але вони в жодному разі не дозволяють вчиняти насилля проти інших без причини.
Корені тероризму – в ісламістських трактуваннях священних текстів, у безграмотності населення країн, де він поширений.
Вербувальники перекручують сенси і вкладають викривлені уявлення про релігію в голови молодим хлопцям і дівчатам.
Аліна Смутко: Обмежене (4 дружини) багатоженство було запроваджене засновником ісламу, Пророком Мухаммадом, мир йому (в усному мовленні й на письмі мусульмани вживають цей і схожі звороти, згадуючи імена різних пророків – авт.), як засіб вирішення проблеми вдівства та сирітства.
В ті часи через війни тисячі жінок залишалися просто неба з малими дітьми без засобів до існування і просто вмирали з голоду.
Аят про дозвіл мати чотирьох дружин був посланий Пророку саме після однієї з таких воєн. Але це не "легалізація" коханок, як багато хто думає.
Нині ж цим аятом багато чоловіків мусульман виправдовують свій напів моральний спосіб життя, бажання похизуватися статками (адже утримувати дві родини не так і просто).
Тому так, можна сказати, що іслам підтримує такий сімейний устрій, але він не має нічого спільного із сучасним розумінням багатоженства.
Також варто додати, що в Корані є інший аят, який сучасні ліберальні дослідники вважають непрямою "відміною" попереднього: в ньому йдеться про те, що чоловік має ставитися до всіх жінок однаково, а це неможливо (бо треба однаково їх любити, намагатися справедливо утримувати й наділяти їх рівною увагою).
Думаю, нині існують інші способи підтримки нужденних жінок, є самотні жінки із дітьми, які завдяки емансипації мають успішну кар'єру й не потребують бути чиєюсь "дружиною", щоб вижити.
Тож сама потреба в багатоженстві має відійти, як колись відпала потреба в рабстві (хоча в Корані бачимо згадки й про такий суспільний устрій).
Вікторія Нестеренко: Є різні думки щодо того, чи має перша дружина знати про подальші шлюби чоловіка.
Якщо оцінювати це питання з точки зору довіри, то обман – це поганий вчинок.
Виходячи заміж, у шлюбному договорі перша жінка може поставити своєму чоловіку умову більше не одружуватися. Якщо він порушує це зобов'язання, тоді вона матиме право на розлучення.
Більшість ісламських вчених наполягають на наявності такого контракту.
Вікторія Нестеренко: З релігійної точки зору, Аллаг створив усе ідеальним, тому іслам не може вважати жінку неповноцінним створінням чи істотою другого сорту.
На жаль, дуже багато чоловіків думають інакше й нехтують релігійними нормами, порушують права жінок.
Жінка має право здобувати освіту та працювати, якщо сама цього хоче і це не порушує моральні норми ісламу. Вона цілком може мати активний спосіб життя, долучатися до волонтерської, громадської чи політичної роботи. Але в консервативних родинах права жінки порушуються.
Проте в Корані дійсно є декілька аятів про зверхнє ставлення до жінок чи навіть заклики до насильства. Наприклад, сура 4, аят 34: "Чоловіки піклуються про жінок, адже Аллаг віддав перевагу одним перед іншими, а також через те, що чоловіки витрачають своє майно.
Праведні жінки покірні, вони бережуть у час відсутності чоловіків те, що Аллаг наказав берегти.
А тих жінок, непокори яких ви боїтесь, повчайте, уникайте на подружньому ложі та врешті-решт злегка бийте. Якщо ж вони послухаються вас, то не шукайте шляху проти них. Воістину, Аллаг – Всевишній, Великий!".
Цей аят перекладають і пояснюють по-різному. Будуть і ті, хто вважатиме, що він дає прямий дозвіл на побиття жінки.
Коран був посланий у часи, коли насильство серед людей було звичним. Нині, в умовах розвинутого суспільства, ми розуміємо, що такі речі недопустимі, а домашнє насильство карається законом (в країнах ісламського світу також).
Пояснюючи значення цього аяту, вчені звертають увагу на дії та висловлювання Пророка Мухаммада, зокрема на те, що він ніколи не чинив насилля щодо дружини, а іншим чоловікам наказував: "Найкращим з вас є той, хто найліпше ставиться до своєї дружини".
Вікторія Нестеренко: Аби взяти шлюб в ісламі, є декілька важливих умов: махр (шлюбний дар чоловіка жінці), повноліття, вільний вибір партнера та особиста згода.
Якщо хоч одне з цих правил порушується, шлюб можуть визнати недійсним.
Попри це, звісно, люди, для яких у пріоритеті традиції, а не віра, часто їх порушують.
В ісламському світі чоловік повинен забезпечувати сім’ю матеріально. Якщо жінка не хоче годувати дитину грудьми, він має організувати послуги годувальниці.
Якщо жінка працює, то отримані кошти витрачає лише на власні потреби, чоловік не має права їх вимагати.
Виховання дітей є спільним обов'язком подружжя, проте останнє слово залишається за матір’ю.
І Пророк, і сучасні шейхи закликають чоловіків не лише забезпечувати родину, а й допомагати своїм дружинам по господарству – це нормальна практика.
Будь-які упередження з боку чоловіків (на кшталт "місце жінки – на кухні") походять не з релігійних канонів, а з особистого ставлення, виховання і традицій.
Іслам – це єдина ортодоксальна релігія, яка дозволяє релігійне розлучення (коли рішення щодо нього схвалюється шаріатським судом чи релігійною громадою, імамом або шейхом – авт.). Воно передбачене, але, звісно, небажане.
Обоє – і жінка, і чоловік – мають право розлучитися, і на це має бути конкретна причина. Жінка має право просити розлучення, якщо чоловік не забезпечує її або не виходить на зв'язок протягом трьох місяців.
Також дружина має право подати на розлучення, якщо є підтверджений факт безпліддя її чоловіка (у протилежній ситуації, коли безплідна жінка, мусульманин може одружитися вдруге, щоб мати дітей, при цьому не розлучаючись із першою дружиною).
У деяких ісламських країнах розлучення можна вимагати у випадку насильства.
Аліна Смутко: Жінка має право відмовити залицяльнику – і це рішення мають поважати її родичі.
Насправді в ісламі доволі чітко врегульовані сімейні стосунки й обов'язки партнерів, але вони не обмежують жінку.
Чоловіки мають забезпечувати безпеку й фінансову стабільність дружини та дітей. Іслам наказує їм бути добрими та дбайливими до своїх жінок, дітей, батьків і рідних. Про це теж можна дізнатися у Корані чи життєписі пророків, зокрема пророка Мухаммада, мир йому.
Якщо уважно вивчити ці тексти, можна побачити: на чоловіків покладено значно більше обов'язків, зокрема по господарству та догляду за дітьми.
Аліна Смутко: Хіджаб – це, грубо кажучи, інструкція від Аллага для зовнішнього вигляду, який має забезпечити комфорт (зокрема, ментальний).
Така інструкція є не лише для жінок, але й для чоловіків. Їхній зовнішній вигляд відрізняється – насамперед, через різну фізіологію і сексуальність статей. Але його строгість (і обов'язковість) регламентується середовищем, а не Кораном.
Хіджаб має бути вільним вибором жінки, адже в Корані сказано: "Немає примусу в релігії".
Жінка в хіджабі захищена від сторонніх поглядів. Твоє тіло належить тільки тобі, наскільки б токсичним не було твоє середовище.
Вікторія Нестеренко: Ситуація з хіджабом відрізняється у всіх ісламських країнах.
Там, де він є обов’язковим (для немусульманок також), жінки дійсно не мають вибору. Для багатьох із них хіджаб – це елемент традиції, а не релігії: навіть якщо жінка походить із мусульманської родини, але не дотримується релігійних норм, їй все одно часто доводиться носити хіджаб.
Саме тому феміністки в ісламських країнах борються проти обов'язкового носіння хіджабу – це має бути особистим та свідомим вибором.
Іноді у неісламських країнах чоловіки також змушують жінок одягати хіджаб, але це буває вкрай рідко. Частіше жінки роблять це з власної волі, а іноді й взагалі мають виборювати право носити хіджаб.
Аліна Смутко: Молитися п'ять разів на день – це обов'язок мусульманина. Це намаз, основа поклоніння.
Та не всі його виконують і роблять це постійно (хоча всі мусульмани й вірять у його обов'язковість).
Зокрема, це стосується мусульман, які живуть у світських мультирелігійних або переважно християнських країнах: тут не всюди є місце, щоб посеред робочого дня зірватися на намаз, навіть не у всіх великих містах є мечеті.
Іноді знайти місце для молитви – це не рутина, а квест!
Вікторія Нестеренко: Практикуючі мусульмани мають молитися мінімум 5 разів на день, тож таке твердження не є стереотипом.
Щодо молитви існують певні обмеження. Для молитви мусульмани мають обирати чисте місце. Не можна молитися на цвинтарі, в туалеті, у приміщеннях, де є зображення людей. Це можуть розцінити як поклоніння чомусь іншому.
Молитва – це певного роду медитація: комусь краще усамітнитися, а хтось може здійснити її, не відволікаючись на навколишній світ.
Аліна Смутко: Практикуючі мусульмани дотримуються цього правила.
Але "халяль" – це не лише про їжу. Халяльним має бути не лише харчування, а й одяг чи місця відпочинку.
За моїми спостереженнями, мусульмани намагаються дотримуватися халяльної дієти (це не дуже складно, адже основні заборони тут – на свинину, кров, алкоголь тощо).
Більш сумлінні стежать, аби покупки косметики, побутової хімії чи одягу також співпадали з халяльними нормами (знову ж таки, в Україні для цього потрібно чимало терпіння).
Аліна Смутко: Іслам не забороняє світські розваги.
Є консервативні вчені, які не схвалюють музику, кіно та "розпусні" книжки (і будь-які, в принципі), але їхні висновки мають дуже розмите підґрунтя.
Є мусульмани, які дійсно відмовляються від "спокус" – і це їхнє рішення.
Та загалом розважатися в рамках шаріату цілком прийнятно, адже Аллаг створив людину й для радості теж.
Вікторія Нестеренко: В Україні держава відділена від релігії і мусульмани можуть почувати себе вільніше. Іслам не забороняє концерти, вистави, театри чи кіно.
Вікторія Нестеренко: Якщо ви прийдете до мечеті на екскурсію чи на лекцію, вас ніколи звідти не виженуть.
Навпаки, мусульмани радо приймають гостей у мечетях і проводять лекції на релігійну тематику для всіх охочих, а ісламські культурні центри часто влаштовують різні тематичні заходи.
Під час Рамадану в мечетях проходять іфтари (розговіння після дня посту): на них ми запрошуємо своїх друзів і близьких.
В ісламі також є поняття "дават" – проповіді та роз’яснення канонів і основ релігії для людей інших конфесій. Тобто ми маємо доносити іслам до людей зрозумілою для них мовою.
Іноді на питання про релігію мусульмани можуть відповідати різко, вважаючи їх провокативними. Це вже залежить від характеру людини та її світосприйняття.
Аліна Смутко: Будь-який мусульманин з радістю розповість вам про свою віру. Хоча б тому, що поширюючи знання про іслам, він отримає винагороду від Аллага.
Іслам – це не якась окрема "правильна" релігія. Мусульмани вірять, що люди писання – іудеї та християни – так само вірять у Єдиного Бога і в пророків.
Звичайно, в ісламі є своє бачення цих релігій, але воно жодним чином не робить їх "гіршими".
Аліна Смутко: Часто мусульмани здаються "закритими", бо, по факту, є іноземцями.
І це цілком природно: люди гуртуються із своїми земляками, з якими мають більше спільного, як мінімум – мову спілкування. Але така поведінка властива для будь-якої спільноти, й до релігії стосунку не має.
Так, мусульманин, найімовірніше, не стане пити із вами горілку чи їсти кров'янку, але це не означає, що мусульмани-вихідці з інших країн, які живуть в Україні, не поважають українську культуру загалом.
Варто сказати, що багато мусульман (на мій погляд, навіть мусульманок) – це українці-конвертиди (які прийняли іслам – авт.): вони не зрікаються своєї "українськости", стаючи мусульманами, і дуже тепло ставляться до наших традицій.
Не кажучи вже про кримських татар, які повноправно відчувають себе українцями.
Створення цієї статті фінансується в рамках проєкту "Розмаїття збагачує: висвітлення внеску етнічних, релігійних меншин та ЛГБТІ в українське суспільство" Фонду Прав Людини Посольства Королівства Нідерландів.
Зміст та думки, викладені в цій публікації, є відповідальністю авторів та необов’язково відповідають позиції Посольства