Висновок Богословсько-канонічної Комісії УАПЦ щодо доцільності молитовного та євхаристійного спілкування між єпископатом УАПЦ та предстоятелем УПЦ КП

02.03.2007, 16:18

Аналіз дій, за які було піддано канонічним заборонам колишнього Предстоятеля УПЦ, свідчить про те, що деякі його діяння порушують канонічний устрій Святої Православної Церкви. Свої дії, що становлять небезпеку канонічному ладу Кафолічної Церкви, глава УПЦ КП Філарет виправдовує тим, що він, нібито, діє в інтересах розбудови в Україні Помісної Православної Церкви. Водночас, аналіз деяких таких дій вказує на те, що вони не лише не сприяли розбудові Помісності, але внесли спокусу та розбрат у життя Православної Церкви в Україні, суттєво зашкодили авторитетові Українського Православ'я серед Святих Помісних Церков та відсунули час канонічного визнання автокефалії Української Церкви.

Його Блаженству
Блаженнішому МЕФОДІЮ
Предстоятелю Української Автокефальної Православної Церкви

Членам Освяченого Собору Української Автокефальної Православної Церкви

Шанобливо інформуємо Вас, що 5 лютого на адресу Предстоятеля УАПЦ Блаженнішого Митрополита МЕФОДІЯ надійшло прохання кліриків УАПЦ щодо розгляду питання про чинність для Української Автокефальної Православної Церкви анафеми, яку було накладено на главу УПЦ КП Філарета Денисенко у 1997 р. Руською Православною Церквою.

12 лютого 2007 р. на своєму засіданні Богословсько-канонічна Комісія УАПЦ розглянула прохання групи кліриків УАПЦ, що стурбовані небратським, агресивним ставленням представників УПЦ КП до УАПЦ. На даному етапі Богословсько-канонічна Комісія вирішила утриматися від розгляду питання щодо анафемствування та розглянула питання про доцільність молитовного та євхаристійного спілкування між єпископатом УАПЦ та главою УПЦ КП Філаретом (Денисенко).

I. Розглядаючи дане питання, Комісія взяла до уваги наступне:

1. 25-26 06. 1992 р. під тиском державних структур частина єпископату, духовенства та мирян УАПЦ провела захід, який було названо «Всеукраїнським православним собором». Це зібрання відбулося без участі та без благословення тодішнього Предстоятеля УАПЦ - Святішого Патріарха Мстислава. Делегатів Собору було обрано в порушення Статуту УАПЦ - процедура виборів делегатів «собору» та їх кількість не були визначенні Патріархом Київським і всієї Русі (п.4 IV розділу Статуту УАПЦ). Оскільки цей захід було проведено з грубими канонічними та юридичними порушеннями, він не мав характеру Помісного Собору УАПЦ, а його учасники не мали права виносити рішення «об'єднати Українську Православну Церкву та Українську Автокефальну Православну Церкву в єдину Українську Православну Церкву-Київський Патріархат». З грубими канонічними та правовими порушеннями діяла й інша сторона, що взяла участь у цьому сумнівному заході. З 20 єпископів УПЦ на «Всеукраїнському православному соборі» були присутні лише 2 єпископи: колишній Предстоятель УПЦ Митрополит Філарет (Денисенко) та єпископ Яків (Панчук). Ще двох єпископів, що мали представляти УПЦ на цьому зібранні - Спиридона (Бабського) та Варсонофія (Мазурака) було рукопокладено Філаретом та Яковом без відповідного рішення Священного Синоду УПЦ та в стані заборони в священнослужінні. Зберігаючи вірність канонічній традиції, Святіший Патріарх Мстислав не визнав об'єднання УАПЦ з групою Філарета та утримався від співслужіння з ним. Позиція Святішого Патріарха Мстислава щодо особи колишнього Предстоятеля УПЦ була засвідчена у його Заявах та інтерв'ю ЗМІ:
- «Православна Українська Церква мусить виборювати авторитет. ... Здискредитовані ієрархи не можуть репрезентувати Україну. Їх не приймуть до собору рівних. А з ними і народу нашого не приймуть. На чільне місце повинні стати незаплямовані, яких міг би прийняти і визнати православний світ». («Наша віра», 1992 р., №18).
- «З Філарета зняли сан, коли він був членом Синоду Руської православної церкви. Вселенський Патріарх та інші глави помісних церков погодилися з подібним рішенням. Отже, підтримувати Філарета, це йти перш за все проти вселенського православ'я. На яке ж канонічне визнання нашої церкви можна тоді сподіватися? («Вісті з України». 1993 р., №5).

20.08.1992 р. Святіший Патріарх Мстислав звернувся до Президента України Леоніда Кравчука, Прем'єр-міністра України Леоніда Кучми та Генерального прокурора України Віктора Шишкіна з заявою, в якій вимагав «скасувати рішення про ліквідацію УАПЦ та перереєстрацію її Статуту в раді у справах релігій, а також повернути всі права законно обраному Помісним Собором УАПЦ Патріархові» (Православна Галичина, 1993 р., №1, - с.9-10). Однак, через політичний тиск рішення про ліквідацію УАПЦ не було скасовано, а керівні органи УАПЦ впродовж 1992-1995 рр. були позбавленні юридичної правосуб'єктності.

2. Впродовж 1992-1997 рр.. на колишнього Предстоятеля УПЦ Митрополита Філарета з боку Руської Православної Церкви (Московський Патріархат), до якої він належав до 25.06.1992, було накладено наступні канонічні санкції:
- Позбавлення сущого сану, зняття всіх ступенів священства та позбавлення всіх прав, що пов'язані з перебуванням у клірі (Судове діяння Архієрейського Собору РПЦ від 11.06.1992);
- відлучення монаха Філарета від Церкви Христової через анафемствування перед усім народом (Акт про відлучення монаха Філарета (Денисенко) Архієрейського Собору РПЦ від 20.02.1997).
3. У 1992 р. колишній Предстоятель УПЦ Філарет (Денисенко) надіслав на адресу Предстоятелів Святих Помісних Православних Церков документ, що має назву «Апеляція Митрополита Київського і всієї України Філарета до Святіших Православних Патріархів та всіх Глав Помісних Православних Церков», де шукав «канонічного захисту» від Патріарха Московського і всієї Русі Олексія II. Однак, до цього часу цей документ позитивно не розглянуто жодною Помісною Православною Церквою.
4. Впродовж 1992-2006 рр. у офіційному листуванні та публічних висловлюваннях Патріарх Константинопольський Варфоломій неодноразово підтверджував, що визнає канонічним Предстоятелем УПЦ Блаженнішого Митрополита Володимира, а Філарета та очолювану ним структуру вважає схизматичною церковною групою. Зокрема, у своєму листі від 26.08.1992 Патріарх Константинопольський сповістив, що «визнає виняткову компетенцію» Руської Церкви щодо розгляду справи Філарета та приймає Синодальні рішення РПЦ щодо усунення його з Київської кафедри. (Лист Патріарха Константинопольського Варфоломія Святішому Патріарху Московському і всієї Русі від 26 серпня 1992 р. (Переклад з грецької, №1203)// Архів Відділу зовнішніх церковних зв'язків Московського Патріархату). Ця ж позиція була висловлена Патріархом Константинопольським 09.10.93 на зустрічі з Віце-прем'єр міністром України Миколою Жулинським: Константинопольський Патріархат не визнає архієрейський сан Філарета. (Звіт Віце-прем'єр міністра України М. Жулинського Президенту України Л.Кравчуку про переговори в Константинополі. 29.10.1993. №5-116).
5. Подібної позиції щодо нинішнього глави УПЦ КП одностайно притримуються всі Помісні Православні Церкви, які визнали, що: 1) канонічним Предстоятелем УПЦ є Блаженніший Митрополит Володимир (Сабодан); 2) дії колишнього Предстоятеля УПЦ Філарета (Денисенка) не відповідають священним канонам та скеровані на створення розколу в Церкві; 3) очолювана колишнім Предстоятелем УПЦ Філаретом (Денисенко) церковна структура є неканонічною та знаходиться у розколі зі Святою Кафолічною Церквою. (Перелік документів, що засвідчують таку позицію Помісних Православних Церков вміщено у Додатку до цього Висновку).

II. Після ознайомлення з цими фактами, Комісією було проаналізовано нинішній канонічний стан глави УПЦ КП у світлі засад православної еклезіології та канонічного права. Особливу увагу Комісія звернула на той факт, що, згідно позиції самого глави УПЦ КП, його було піддано канонічним заборонам не за канонічні злочини, а за дії, скеровані на розбудову Помісної Церкви в Україні. Після братньої дискусії члени Комісії дійшли наступних висновків:

1. Українська Автокефальна Православна Церква вважає себе невід'ємною частиною Вселенського Православ'я, а отже вона не може ігнорувати у своєму житті одностайну позицію Святих Помісних Православних Церков щодо нинішнього глави УПЦ КП.

2. Аналіз дій, за які було піддано канонічним заборонам колишнього Предстоятеля УПЦ, свідчить про те, що деякі його діяння порушують канонічний устрій Святої Православної Церкви. Свої дії, що становлять небезпеку канонічному ладу Кафолічної Церкви, глава УПЦ КП Філарет виправдовує тим, що він, нібито, діє в інтересах розбудови в Україні Помісної Православної Церкви. Водночас, аналіз деяких таких дій вказує на те, що вони не лише не сприяли розбудові Помісності, але внесли спокусу та розбрат у життя Православної Церкви в Україні, суттєво зашкодили авторитетові Українського Православ'я серед Святих Помісних Церков та відсунули час канонічного визнання автокефалії Української Церкви. Не відповідають засадам православної еклезіології й деякі публічні заяви нинішнього глави УПЦ КП. До таких дій та заяв, що однозначно суперечать священним канонам та засадам православної еклезіології та ніяким чином не можуть бути виправдані інтересами розбудови Помісної Церкви, ми, зокрема, зараховуємо наступні:

Поглиблення розколу в братській Болгарській Православній Церкві (участь глави УПЦ КП у неканонічній інтронізації «альтернативного» Святішому Патріарху Максиму «патріарха» Пимена ((4.07.1996)).
Вступ до повного євхаристичного спілкування зі схизматичними групами, що відокремилися від Святих Помісних Церков, зокрема, Македонською та Чорногорською Православними Церквами, що не визнаються Вселенським Православ'ям;
Прийняття до юрисдикції УПЦ КП низки парацерковних схизматичних груп, що відокремилися від Святих Помісних Церков, зокрема, прихильників старого стилю.
Публічне проголошення концепції існування всередині Кафолічної Церкви «як мінімум двох самодостатніх груп Православних Церков» (Доповідь Патріарха Київського і всєї Руси-України Філарета на Всеукраїнській науково-практичній конференції головних редакторів засобів масової інформації «Роль засобів масової інформації в підготовці відзначення 2000-ліття Різдва Христового» // Православний вісник. - К.,1998. - Травень-червень. - №5-6. - С.18-19). Така концепція грубо суперечить засадам православної еклезіології та містить в собі ознаки єресі, яку умовно можна назвати еклезіологічним докетизмом (своєрідний аналог Church branch theory).

3. У своїх публічних заявах глава УПЦ КП неодноразово дозволяв собі антиканонічні заяви щодо УАПЦ, зокрема, у «Зверненні єпископату Української Православної Церкви Київського Патріархату до духовенства і віруючих Української Автокефальної Православної Церкви з приводу об'єднавчого процесу між УПЦ Київського Патріархату і УАПЦ», яке було оприлюднено 17.11.2005, глава УПЦ КП закликав парафії УАПЦ самостійно переходити до складу УПЦ КП без згоди своїх єпископів. «Аморальність цієї позиції очевидна - адже патріарх Філарет фактично спонукає чад УАПЦ до зради своїх єпископів та предстоятеля. Виходить, що його мораль будується за відомим єзуїтським принципом: мета виправдовує засоби. Чадам нашої Церкви пропонується, нібито, добра мета - об'єднання. Однак конкретний шлях, який пропонується Філаретом, - об'єднання парафій УАПЦ без волі своїх єпископів - це шлях гріховний. Адже розрив з єпископом - це розрив із Церквою. І той, хто відокремлюється від єпископа, в підпорядкуванні якого він перебуває, відокремлюється від центра церковного життя та від благодатних дарів, що з нього походять. «Церква в єпископі та єпископ в Церкві», вчить св. Кипріан Карфагенський. «Де єпископ - там і Церква,» - пише інший авторитетний вчитель Церкви св. Ігнатій Богоносець. Таким чином, з еклезіологічної точки зору, суть заклику глави УПЦ КП можна коротко висловити так: «згріши і спасешся!» (Митрополит Мефодій, Предстоятель УАПЦ. «Проблеми об'єднання Українського Православ'я»).

III. Беручи до уваги все, викладене вище, Богословсько-канонічна Комісія УАПЦ прийшла до наступного висновку:

1. Всебічно підтримуючи процес остаточного канонічного становлення в Україні єдиної Помісної Церкви, єпископат та клірики УАПЦ підносять молитви про те, щоб Чоловіколюбний Господь покрив Своєю милістю канонічні порушення, які було здійснено діячами руху за автокефалію, включно з нинішнім лідером УПЦ КП.
2. До часу повної канонічної реабілітації нинішнього Глави УПЦ КП з боку Вселенського православ'я євхаристичне спілкування між єпископатом УАПЦ та Главою УПЦ КП Філаретом є недоцільним, оскільки суттєво ускладнює канонічне становище УАПЦ.
3. Єпископат та духовенство УПЦ КП, яке отримало хіротонії від Філарета після 20.02.1997 р., можуть прийматися до складу УАПЦ за наказом св. апостола Павла «немічного у вірі не відкидай» (Рим.14,1). До прийняття у спілкування над колишніми кліриками УПЦ КП має звершуватися доповнення до хіротонії відповідно до грецької літургічної традиції.

+ ІОАН, Архієпископ Херсонеський та Кримський, Голова Комісії

Схвалено на Архієрейському соборі УАПЦ 2 березня 2007 року.

Додаток

Офіційні документи та заяви представників Помісних Православних Церков щодо визнання усунення Митрополита Філарета з Київської кафедри та посади предстоятеля УПЦ за створення розколу.

1. Лист Патріарха Константинопольського Варфоломія Святішому Патріарху Московському і всієї Русі від 26 серпня 1992 р. (Переклад з грецької, №1203)// Архів ВЗЦЗ МП.
2. Телеграма Парфенія, Патріарха Олександрійського. Олександрія, Єгипет, 31.08.92 р.// Архів Київської Митрополії УПЦ.
3. Телеграма Ігнатія IV, Патріарха Великої Антіохії і всього Сходу, Святішому Патріарху Московському і всієї Русі Алексію II від 05.06.92. //Архів Київської Митрополії УПЦ.
4. Телеграма Парфенія III, Папи і Патріарха Олександрійського і всієї Африки, Святішому Патріарху Московському і всієї Русі Алексію II // Архів Київської Митрополії УПЦ.
5. Телеграма Святішому Патріарху Московському і всієї Русі Алексію II Архієпископа Афінського і всієї Еллади Серафима. Афіни, 5 вересня. Вх. №103, 09.09.1992г.// Архів Київської Митрополії УПЦ.
6. Телеграма Його Високопреосвященству, Митрополиту Київському і всієї України Володимиру від Митрополита Кіпрського Хризостома. (Переклад з англійської). //Архів Київської Митрополії УПЦ.
7. Телеграма Предстоятеля Грузинської Православної Церкви Католикосу-Патріарха Іллі II від 1 червня 1992 р. (про визнання ним новообраного глави УПЦ).
8. Заяви Представників Помісних Православних Церков на ювілеї 950-річчя Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври (27-28 серпня 2001 р.) для прес-служби УПЦ;
9. Звернення Освященного Собору Преосвященних Архіпастирів Православної Церкви - учасників святкування 40-річчя архіпастирського служіння Предстоятеля Української Православної Церкви Блаженнішого Володимира, Митрополита Київського і всієї України до Президента України В. Ющенка, Уряду України, Голови Верховної Ради України Олександра Мороза та депутатів Верховної Ради України. 9 липня 2006 р., Київ, КПЛ // Архів канцелярії Київської митрополії.