Владика Борис Ґудзяк: Не декларувати, а бути поруч
Завершився Синод католицьких єпископів на тему «Покликання і місія сім’ї у Церкві та сучасному світі». Про перебіг, головні питання Синоду та перспективу втілення його рішень розмовляємо з його учасником владикою Борисом Ґудзяком, єпископом Паризької єпархії Володимира Великого для українців візантійського обряду у Франції, країнах Бенілюксу та Швейцарії.
Преосвященний владико, для початку, розкажіть, будь ласка, що ж це за такий церковний орган Синод єпископів, яка його структура та основні завдання?
Історія Синоду єпископів розпочалася після Другого Ватиканського Собору, який був скликаний на початку 60-х років минулого століття папою Іваном ХХІІІ. Власне 1965 року на відкритті останньої сесії цього Собору вже наступний Папа Павло VI оголосив своє рішення про створення Синоду єпископів. Отже, цього року святкуємо 50 річницю Синоду єпископів.
Слово ж «синод» з грецької означає «іти разом», а отже, головною характеристикою цієї інституції є спільність, колегіальність. Таким чином, Синод є місцем зустрічі єпископів на чолі з Папою Римським, під час якої вони обмінюються інформацією та досвідом, щоб разом шукати пасторальних рішень стосовно важливих питань, які стосуються життя Церви та світу, такі як до прикладу священство, єпископство, подружжя. Були Синоди, які розглядали також болісні соціальні питання Африки чи Близького Сходу. Предмет обговорення Синоду, залежить від типу асамблеї, чи це чергова, чи позачергова, чи спеціальна. Цього року ми мали 14-ту асамблею чергового Синоду. Від початку заснування це вже 27-ма синодальна зустріч католицьких єпископів, на трьох з яких обговорювали власне питання сім’ї.
Яку ж роль відіграє Синод єпископів при Папі Римському?
Варто пам’ятати, що на відміну, наприклад, від нашої Церкви, Синод єпископів в Римі є консультативним, а не законодавчим органом. Документ, який видається наприкінці даного Синоду можна вважати свого роду порадами для Папи Римського, на підставі яких Вселенський Архиєрей може видати Апостольське послання чи Енцикліку.
Важливість Синоду полягає ще й у тому, що в ньому беруть участь єпископи усього світу, які представляють різноманіття культур та соціальних контекстів. Це особлива нагода, як для Папи Римського, так і для всіх членів Синоду, відчути Вселенськість Церкви, краще зрозуміти питання, що турбують людство на різних континентах.
Темою цьогорічного чергового Синоду було «Покликання і місія сім’ї у Церкві та сучасному світі». Питання сім’ї є складане включає багато вимірів та аспектів, тим паче, якщо візьмемо до уваги виклики та кризи сьогодення.
Ви вперше брали участь у Синоді. Які Ваші враження від його перебігу?
Для мене ці три тижні були і школою, і духовними вправами. Синод супроводжувався постійною молитвою, на якій були присутні отці Синоду, мужі Церкви з великим духовним досвідом. Цікаво було почути думку експертів-богословів, а особливо представлення сімейних пар, яких на Синоді було більше двох десятків. Їх присутність і доповіді були даром для Синоду, адже погодьтеся, говорити про сім’ю без сімей, їхнього голосу, мабуть, неправильно і не надто ефективно. Тому вони були не просто як слухачі, а як активні дорадники отцям Синоду. Загальна кількість учасників сягала біля 345 осіб.
Розкажіть, будь ласка, як виглядала праця Синоду.
Ми працювали доволі інтенсивно. Наради, пленарні засідання починалися о дев’ятій ранку і закінчували о сьомій вечора, з перервою на обід. Окрім того, передбачалася праця у малих мовних групах: чотири – англомовні, три – італомовні, три –франкомовні, дві – іспаномовні, та одна – німецькомовна. Це і були п’ять офіційних мов Синоду. Упродовж пленарних засідань кожен мав можливість виступити на одній із зазначених мов із регламентом три хвилини. Подальші обговорення відбувалися вже у малих групах. Наприклад, наша мала англомовна група нараховувала 29 учасників, з яких 21 єпископ. Загалом ми представляли 20 країн – усі континенти: Австралія і Нова Зеландія, Африка, Західна і Східна Європа, Південна та Північна Америки, також Азія, від Ливану до Індії, Бангладешу та Філіпін. Такий формат праці дозволяв краще заглибитися у суть питань, а, відтак, і чіткіше відпрацювати відповідні пасторальні рішення.
З пошаною і молитвою, з відчуттям богословських тонкощів, учасники Синоду зробили чимало пропозицій щодо остаточного документу. Хоча багато учасників зазначали, що робочий документ не був надто добре відредагований. Спочатку Отці і члени Синоду внесли 300 пропозицій шляхом своїх пленарних виступів. Відтак, в малих групах ми сформульовано ще 1200 пропозицій і поправок до робочого документа. Багато з них були інтегровані в текст, який нам представили в середу останнього тижня сесії. У четвер визріло ще 250 реакцій на вже оновлену версію. Знову багато пропозицій було враховано. У суботу Отці Синоду остаточно проголосували кожен з 94 параграфів окремо. Більшість позицій прийнято, великою більшістю голосів, в деяких випадках майже одноголосно, і лише щодо декількох з них було більше число негативних голосів.
Навколо яких питань виникало найбільше дискусій?
Основна тематична лінія, яка була в центрі обговорення на Синоді і яка відповідно пронизує увесь документ, − це пошук відповіді на питання, як Церква може допомогти сьогодні сім’ї, зважаючи на всі виклики сучасності. Як Церква може супроводжати сім’ю у її звивистому життєвому паломництві. Взагалі Синод підкреслював радість сім’ї і гарні приклади християнського родинного життя. Добрі родини є прикладом і учителями сімейного життя. Вони свідчать, що християнська сім’я можлива, навіть у трудних обставинах. Чимало дискусій велося щодо питання розлучених і повторно одружених, щодо їхнього місця у Церкві, розмірковували як вийти на зустріч тим, хто певним чином є канонічно обмежений, тобто не може приступати до Причастя. Окрім того, великої уваги надали обговоренню економічної та соціальної ситуації сучасних сімей в цілому світі. Піднімалося також питання насильства та воєн, від яких сьогодні потерпають мільйони людей. Синод звернув увагу на насилля у сім’ї, сирітство, вдівство, окрему роль чоловіка, жінки, дідусів та бабусь. Окремо Синод акцентував на питаннях святості, молитви, Святого Письма, примирення і прощення у сім’ї.
У світових медіа чітко була відчутна певна напруга навколо цьогорічного Синоду, присвяченого питанню сім’ї. Все частіше озвучувалися думки, що в Католицькій Церкві назрівають революційні зміни, наприклад, щодо морального вчення про сім’ю. Ваш коментар щодо такої позицію масмедій.
Преса, аналізуючи роботу Синоду, часто протиставляла питання правди і милосердя. Проте цього протиставлення не може бути. Всі Отці Синоду добре розуміють, що немає милосердя без правди, і немає правди без милосердя.
Хотів би наголосити, що поодинокі теми, які піднімалися в ЗМІ, не повинні затемнити сотні інших важливих аспектів і викликів, які стосуються сімейного життя сьогодні. Наприклад, проблема бідності, бездомності, еміграції, війни, вимушений виїзд зі свого дому та зі своєї країни. Сьогодні близько трьох мільярдів, а це майже половина людства, живе з бюджетом менше, ніж 2 долари в день, 100 мільйонів є бездомними, 150 мільйонів сиротами, 60 мільйонів – біженці, серед яких є багато українців. Це все важкі реалії, які безпосередньо впливають на інститут сім’ї сьогодні. Тому великої уваги на Синоді приділялося саме обговоренню економічної і соціальної долі людства. Зрештою, наприкінці Синоду був представлений документ щодо війни в Іраку, Сирії, на Близькому Сході, в Африці та в Україні.
Чим же спричинене очікування зміни морально вчення Церкви?
Гадаю, що передусім, тим, що воно входить у разючий дисонанс із сучасним радикальним індивідуалізмом, який все частіше стає чи не єдиним критерієм для прийняття життєво важливих рішень. Сьогодні людина керується філософією: важливо, щоб я себе зреалізував, важливо, щоб мені життя подобалося, важливо, щоб життя було мені приємним. Це все є важливі аспекти життя, але вони однак уражені отрутою людського егоїзму. Не варто забувати, що наше людське життя набирає своєї повноти лише у стосунках, у самовіддачі. У Бозі, Три Особи перебувють у постійному діалозі, так і ми, котрі створенні на Його образ і подобу, у своєму духовному ДНК маємо потребу взаємин. Відповідно, вольовий, радикальний індивідуалізм, який акцентує на окремішності, автономності індивідів, розмиває зв’язок з іншою особою чи в родині, чи в громаді, чи в суспільстві, чи то в країні, чи в міжнародному контексті. Він є великою загрозою для сімейного життя. Батьки шукають самореалізації, залишивши дітей на маргінесі. Чоловік дбає про своє задоволення, забуваючи про дружину, і навпаки. Все більша прірва твориться між поколіннями. Дідусів і бабусь в поважному віці та в кволому стані вважають тягарем, якого можна позбутися як одноразової посуди, незаплановану дитину – абортують. Ми постали перед викликом збереження людської гідності, яка вповні проявляється та розвивається у стосунках, у взаємних зв’яках. Церква в жодному разі не може піти на подібні компроміси. Ми покликані зберігати Богом об’явлене передання, але і, звісно, маємо бути відкритими на людину, яка стоїть перед нами, з її ранами і болями. Не просто декларувати принципи, а бути поруч.
Нещодавно, один із римських професорів морального богослов’я Базіліо Петра у своєму блозі зазначив, що на Синоді бракувало перспективи східного богослов’я сім’ї та подружжя. Чи розділяєте думку римського професора?
Мені важко до кінця погодитися з професором Базіліо Петра, оскільки на Синоді, окрім представників п’ятнадцяти Східних Католицьких Церков, були також делегати і Православних Церков. Наскільки мені відомо, у малих групах таки розмірковували над православними практиками чи особливостями богослов’я. Від нашої Церкви було три владики. І з 271 присутніх єпископів – це більше ніж один відсоток, хоча наша Церква становить пів відсотка усіх католиків. Якщо взяти до уваги, що в залі було близько 30 представників Східних Церков, то це майже 10 відсотків від загальної кількості. Тому християнський схід був присутній на цьому синоді дуже видимо.
Можливо, якихось питань не порушили під час Синоду, а варто було б?
Годі категорично відповідати. Напевно навіть за три тижні не можна заторкнути всі сімейні теми, бо сім’я це велика частина людського життя. Синод справді торкнувся дуже багатьох тем. По-перше, він працював на підставі документу, що готувався протягом року. Відтак, обговорення тривало три тижні, де кожен мав можливість висловитися. Було внесено майже 2000 поправок та пропозицій. Очевидно, що всі теми годі якось вичерпно представити та проаналізувати. Думаю, нам ще довго треба буде осмислювати усе представлене, щоби його належно впровадити в життя.
Все ж, як Ви вбачаєте практичне втілення постанов Синоду у життя як католицькою спільнотою, так і в УГКЦ зокрема?
Я ще не маю повної стратегії. Наприклад, у Парижі, у своїй єпархії у Франції, Бенілюксі, та Швейцарії, у першу чергу, хочу зустрітися зі своїми священиками та мирянами, щоб розказати їм, як зараз Вам, про перебіг Синоду, його важливість для нашої Церкви та суспільства загалом. Відтак, заохочуватиму ознайомитись з синодальним документом. Спробуємо продумати, як представити його на парафіяльному рівні. Оскільки документ торкається кількох сотень тем, то для початку виокремимо із нього кілька пріоритетних для нашої єпархії та вірних у країнах Франції, Швейцарії та країн Бенілюксу. Звичайно, що процес впровадження синодальних рішень буде тривалим. На це треба роки, а той десятиліття.
У Вашому виступі на Синоді, Ви наголосили на особливості проблем сімей, які несуть на собі тягар комуністичного минулого. Зокрема, Ви говорили про страх та брак довіри, які унеможливлюють нормальний розвиток подружнього життя. Чи можливо позбутися цього тягаря, і як це зробити?
Від Албанії і Естонії до Китаю і В’єтнаму є 2 мільярди людей, які пережили комунізм або є нащадками тих, які були уражені цією ідеологічною радіацією, яка вплинула на наші духовні хромосоми. На прикладі нашого політичного життя, покаліченого корупцією та іншими болячками, бачимо, що ми таки добре покалічені тоталітарним минулим – живемо в широкому посттравматичному шоку. Це можна вилікувати лише любов’ю, правдою, щирими стосунками та законослухняністю. Це ті ідеї, про які ми говорили в часі Революції гідності. Звичайно, непросто втілити їх в життя. Я про це говорив на Синоді, адже інші країни і континенти не можуть до кінця усвідомити, що таке посттоталітарна спадщина. Можливо, ми і самі не до кінця її усвідомлюємо, тому не можемо її досі вилікувати. Однак, ми працюємо в цьому напрямку.
Я живу великою надією. Думаю, що Україна є епіцентром таких цілющих процесів. Ми сьогодні маємо велике завдання щодо Росії, яка знову поринає в авторитаризм, спричинений ностальгією за тоталітарною спадщиною. А це впливає на родинне життя. Радянський союз пропагував культ Павлика Морозова, який видав свого батька партії, і кожна дитина радянська мала іти а його прикладом. Вдома дітям говорили: ти одне думай, друге говори, а третє роби, бо система систематично нищить і ти в систему не ангажуйся. А соціальне життя, політика і сім’я – це система. Якщо ти боїшся ангажуватися в систему, довіритися, стати вразливим перед іншим, годі тобі бути добрим сім’янином чи громадянином.
Паралельно із Синодом у Римі, зараз в Україні продовжуються дискусії щодо видалення з Конституції України визначення шлюбу як союзу чоловіка і жінки а також введення нового визначення «сексуальна орієнтація», як один із початкових кроків у подоланні класичного розуміння сім’ї. Виходячи із трьох тижневої праці на Синоді присвяченому питанню сім’ї, щоб Ви б порадили для ефективного протистояння згаданим викликам?
Я розмовляв з Президентом Петром Порошенком, який мене запевняв, що він такого закону не підпише. Я думаю, що нам над цим потрібно добре працювати. Нам всім потрібно молитися і говорити зі своїми політиками. Тут потрібно іти не шляхом пафосу чи крику, а добрих, твердих аргументів, щоби політики були переконані у своїх кроках щодо захисту сім’ї, а не щоб вони приймали рішення лише зі страху перед думкою Церкви чи своїми виборцями. Бо страх рано чи пізно мине, і тоді, якщо будуватимемо на страхові, ми опинимося у дуже скрутному становищі.
І на завершення: Ваше побажання українським сім’ям.
Раджу усім прочитати завершальне слово на Синоді папи Франциска з суботи, 24 жовтня і його проповідь з неділі 25–го. (Можна знайти в мене на ФБ). Коли я його слухав, то був глибоко зворушений. Вселенський Архієрей говорить воістину Божими словами. Він представляє Великого Бога, який кличе нас до відповідальності, але сам є невимовно милосердний. Саме у милосерді найкраще проявляється Боже обличчя. Я думаю, що прочитавши це слово, ми відчуємо особливе благословення на нас і на наших сім’ях.
Розмовляв Тарас БАБІЙ
