Vox Populi 2013: Особистості та події минулого року

2013 рік став неоднозначним не лише з точки зору релігійного життя, а й у сфері суспільно-політичній. Рік минулий приніс такі знакові й навіть історичні події, як обрання нового Папи Римського Франциска, ювілейне відзначення 1025-річчя Хрещення Русі, освячення патріаршого собору УГКЦ тощо. РІСУ запитала своїх читачів та експертів з релігієзнавства, богослов’я, журналістики, політики, громадських діячів про те, хто і що особливо ознаменував для них попередній рік.

Наше опитування не можна вважати повноцінним соціологічним дослідженням, оскільки не витримано всіх необхідних норм. Але ми намагалися опитати людей різних конфесійних поглядів, соціальних груп. Зрештою, наш читач також є дуже не однотипним, і це видно з результатів їх голосування.

В нашому опитуванні представлені чотири категорії:

1. Душпастир (духовна особа, священнослужитель, українець чи іноземець, який особливо проявив себе),
2. Мирянин (світська особа, яка особливо себе проявила),
3. Найбільш позитивна релігійна подія,
4. Найбільш негативна релігійна подія.

* * *

Безумовним лідером першої категорії «Душпастир року», на думку експертів і читачів, став архиєпископ Любомир (Гузар), екс-Глава УГКЦ. Рішення більшості було обумовлене тим, що саме йому вдалось поєднати представників різних конфесій та висловити саме ті пропозиції, що були найбільш актуальними та мудрими, провести священство цим нелегким шляхом.

Експерти вважають:

• «Для мене душпастир-2013 — це кардинал Любомир Гузар, оскільки він єдиний коментував події на Майдані, розпоряджаючись власним кредитом довіри максимально мудро. Це хороший приклад релігійної риторики, яка не поділяє ворожнечу»;
• він є взірцем духовних цінностей та справжнім лідером загальної Церкви. Відповідачі також переконані, що сам Блаженніший Любомир має глибокий погляд на всі сучасні події та тлумачить їх зрозуміло для всіх;
• «У нього є абсолютно чітка об’єднавча риторика, яка сприймається в церковних колах різних конфесій. Це та людина, чий погляд і широта осмислення проблеми об’єднує конфесії та взагалі українське суспільство – головна персона в совісті нації».

Відразу за ним йде Патріарх Філарет, Предстоятель УПЦ КП.

«Це дійсно духовна особа, він дуже любить український народ», «Він не прогнувся перед Януковичем», «проявив свою євро інтеграційну, громадянську та миротворчу позицію», — так про Патріарха Філарета відгукуються наші читачі та експерти.

Не суттєво відстали Митрополит Володимир, Предстоятель УПЦ, та Патріарх Святослав, Глава УГКЦ.

Голову греко-католиків особливо відзначили за те, що він став активніше займатись екуменізмом та, на думку респондентів, зробив багато для розвитку Церкви. «Порівняно з православними і протестантськими діячами він мудро і виважено підходить до стосунків Церкви і держави, будує гарні стосунки з іншими конфесіями, продовжуючи демократичне богослов’я», — говорять про владику Святослава.

Разом з тим постать Митрополита Володимира привабила експертів тим, що йому вдалось втримати Церкву від розколу та виважено підійти до суспільно-політичної ситуації в країні. За їхніми словами, він лишається впливовим, не зважаючи на погіршений стан здоров’я. «Хоча він важко хворіє, але досі має великий вплив на Україну та церковну спільноту, від нього багато залежить і йому вдалось пом’якшити ситуацію минулого року, можливо, краще ніж будь-кому».

Деякі експерти вважають, що цих двох постатей розділяти не варто: «Блаженніший Святослав (Шевчук) сьогодні збирає свою Церкву по всьому світу, вдало й активно захищає інтереси як єрархів, так і простих мирян. А Митрополиту Володимиру вдалось втримати Церкву в непрості часи, а також виступити як миротворцю у світлі останніх подій.

Окрім того, іншими духовними особами, які мали великий вплив у 2013 році, були названі Папа Римський Франциск («єдиний з топ-християн, який сприймає Євангеліє всерйоз, тобто не як символи та метафори, а як керівництво до дії»), владика РКЦ Маркіян Трофим’як, владики УГКЦ Венедикт (Алексійчук), Борис (Ґудзяк), православний священик з Харкова о. Віктор Маринчак.

Окрему категорію складають священнослужителі, які проявили себе під час Майдану — декілька читачів так і назвали їх узагальнюючи. Серед таких персонально згадано: протестантський єпископ та пастор церкви «Нове життя» Анатолій Калюжний (як громадянина і як пастора. Він мабудь єдиний з пасторів свого віку, який дуже активно був задієний в Майдані і був ініціатором установки молитовного намету), пастор Ральф Хаска (який намагався припинити протистояння між мітингувальниками та Беркутом), клірик, що почав дзвонити у дзвони Михайлівського собору під час штурму Майдану, активний душпастир Майдану о. Василь Рудейко та прихильник Автомайдану о. Михайло Димид.

Категорія «Мирянин-2013» стала найбільш суперечливою. Багато хто з опитаних навіть не зміг пригадати персону, яка б заслужила подібне звання. Можна так сказати, що перемогу отримали учасники Євромайдану. Оскільки ті особи, які були найбільше названі, відзначені саме за надихання, підтримку Євромайдану. Що цікаво, серед таких найбільш згадуваними стали діячі культури: співачка Руслана (найбільше згадувана), а також лідер гурту «Океан Ельзи» Святослав Вакарчук і письменник, публіцист Юрій Винничук.

Руслана всім запам’яталась за її надзвичайну та віддану активність на Майдані, коли її пісні й танці зігрівали активістів багато ночей, а заклики до молитви заспокоювали матерів під час нічних штурмів. «Велику роль у формуванні морального і духовного образу Майдану відіграла співачка Руслана. Вона навчила сотні тисяч людей співати гімн Україні, після якого люди були готові до молитви, проникаючись відповідальністю, благоговінням», — вважають експерти.

Серед інших дієвим мирянином, натхненником суспільної активності Церкви названо віце-ректора УКУ, публіциста Мирослава Мариновича. Учасники опитування також згадали: богослова Юрія Чорноморця («надзвичайно відвертий у подоланні проблем Церкви, не боїться називати проблеми, що має наслідки»), керівника руху «Молитва за сиріт» та громадського діяча Руслана Малюту, релігієзнавця Людмилу Филипович, активіста «Демократичного альянсу» Василя Гацька, депутата Лілію Гриневич, виконавчого директора «Союзу студентів-християн» Дениса Горенькова, мера Львова Андрія Садового.

Якщо торкатись питання про найпозитивнішу подію року в релігійному житті України, то, безумовно, знаковим явищем став Майдан. Варто підкреслити, що він згадувався як в позитивній, так і в негативній конотації. Серед інших знаменних подій були згадані й обрання Папи Франциска, святкування 1025-річчя Хрещення Русі та освячення Патріаршого собору УГКЦ у Києві.

Ось що сказали експерти про Майдан:

• «Найпозитивнішими подіями є виступ Церков на допомогу протестувальникам Майдану, коли першими відгукнулись УПЦ КП, УГКЦ та лютерани.Це за своєю суттю є проголошення суспільного християнства, чим можна назвати і рік прийдешній – Суспільної Євангелії чи катехизи. Це лакмус, що показує наслідки важливих суспільних подій. Як казав Кирило Говорун: “Ми – свідки зародження суспільного християнства в Україні, що і стало головним надбання минулого року”»;
• «Вперше сотні тисяч людей щоденно молилися Богу разом із священством різних конфесій. Це був унікальний шанс духовного оновлення, і значною мірою, в житті багатьох людей, він був реалізований»;
• «В критические и драматические дни ноября-декабря 2013 г руководители Церквей и религиозных организаций встав на Евромайдане рядом с парафиянами призвали к молитве, ненасильству, любви и толерантности. Впервые за годы независимости Церковь объединила граждан Украины, когда на Евромайдане никто не спрашивал друг друга о его конфессиональной принадлежности».

Отже, головною гарною рисою загального суспільного руху стало те, що Майдану вдалось поєднати представників не лише різних конфесій, а й релігій, коли вони почали разом молитись, служити, допомагати людям та переосмислювати постулати віри. Питання спільної підтримки євроінтеграційного курсу країни з боку ВРЦіРО стало відгалуженням Майдану, про що теж було зазначено.

Другою за пригадуванням позитивною подією стало обрання нового Папи Римського Франциска, що називають історичною подією. За словами спеціалістів, його промови та вчинки вже змінили чимало для релігійного світу в цілому.

Третьою подією за згадуваністю стало освячення Патріаршого собору УГКЦ в Києві, далі святкування 1025-річчя Хрещення Київської Русі, що теж мало чималий вплив на рік пройдешній. Серед інших подій, що викликали особливо позитивні наслідки, були згадані такі: відзначення толерантності мусульман від Президента Віктора Януковича, проведення Першого Всеукраїнського місіонерського форуму ЄХБ у столиці та початок цілодобового мовлення телеканалу «Надія».

Негативні події було важче оцінювати, але основним акцентом стали конфлікти, причому різних характерів. І тут знову більшу долю увагу привернув Майдан, на який по-різному відреагували представники духовенства різних конфесій. Серед його проблем були зазначені загальмована реакція деяких Церков (або відмова як-небудь реагувати), конфлікти у самих релігійних спільнотах з приводу Майдану, спроби і методи його розгону тощо.

• «Найбільш негативна подія – активація антиєвропейського, антидемократичного церковного лоббі, яке провокує розкол в народі і Церкві, ізоляцію українського християнства і його подальше підкорення російському впливу»;
• «Напруга між євангельськими церквами через політичні обговорення, спровоковані Майданом»;
• «Розкол Церков на ниві різних політичних вподобань, вплив Майдану. Початок ворожнечі між віруючими, коли все опустилось до рівня або ти з нами, або проти нас»;
• «Дистанційованість Церков від подій у суспільстві, вичікування під час початків Євромайдану, хоча це важлива подія, яка вимагає реакції суспільства і церкви, які б могли проголосити свою чітку позицію. Деякі затягують з відповіддю, не бажаючи плутати духовні і соціальні, політичні питання, однак Церква має лишатись вершиною духовного на тій простій підставі, щоб називати речі своїми іменами»
• «Відсиджування священиків та мирян «у кущах» чи на «двох стільцях», «висловлювання митр. Агафангела та протоєр. Новікова з приводу Майдану», «однобока участь духовенства на Майдані», — вважають найбільш негативними явищами 2013 року наші читачі та експерти.

Не меншою проблемою, на думку опитаних, стала нечутливість влади та керівництва держави зокрема до закликів духовних лідерів. «Негатив — погіршення діалогу між Церквами та державою, відсутність відповідей на заяви ВРЦіРО, відхилення законопроектів, які дозволили б релігійним організаціям відкривати навчальні заклади, відхилення ідеї капеланства в армії. Святкування 1025-річчя Хрещення дало багато обіцянок і жодних результатів. Абсолютно всі ініціативи не отримали підтримки, держава не перейшла від декларацій до конкретних дій», — вважають експерти.

Наших читачів турбує як негативне явище акцент на матеріальних цінностях серед клиру різних конфесій, фінансовий скандал довкола київських православних монахинь.

Негативом були названа політика Московської патріархії щодо України і часті відвідини України Патріархом Кирилом. Зокрема, було згадано про продовження конфліктів між УПЦ та УПЦ КП на ниві політики держави-сусіда, а також невизначеності в оцінці суті ідеї «Русского міра». Також засуджено закриття лікарні для ВІЛ-інфікованих поруч з лаврою, передання приміщень УПЦ (МП), які їм не належали.

Неодноразово як негативне явище було названо діяльність групи Догнала, яка, як виявилося, хоча сама не юридичного визнання, але може впливати на вищі органи влади України, відверто закликає Росію ввести війська в Україну.

Окремим аспектом, який викликав занепокоєння, стало підпалювання мечетей та церков у Криму, брак реакції Церков на події у Врадіївці Миколаївської області, антиєвропейське лобі у деяких релігійних спільнотах тощо.

* * *

Отже, таким суперечливим та багатим на події став минулий 2013 рік. Але новий 2014 вже продовжує закладені тенденції і, безперечно, стане не менш важливим для всього релігійного життя країни, додавши нові зміни та перспективи розвитку.