Вознесіння Господа Ісуса Христа

Празник Господнього Вознесіння завжди припадає на четвер 40-го дня після празника Пасхи. Це один з найбільших Господських празників, про який так писав св. Йоан Златоустий — «Ми, що були недостойні жити й на землі, сьогодні вознесені на небо. Сьогодні стаємо наслідниками небесного царства, ми, що не вартуємо й земного, виходимо на небо й унасліджуємо престіл Царя і Господа».

– ці слова празничної стихири вкотре наголошують нам про шлях до вічного життя, який відкрив нам Христос. Празник Вознесіння Господнього є наступною після Воскресіння знаковою подією, що ще раз підтвердила правдивість Христових обітниць і важливо, що зходження до неба стало запорукою і Христового повернення при кінці віків.

Празник Господнього Вознесіння завжди припадає на четвер 40-го дня після празника Пасхи. Це один з найбільших Господських празників, про який так писав св. Йоан Златоустий — «Ми, що були недостойні жити й на землі, сьогодні вознесені на небо. Сьогодні стаємо наслідниками небесного царства, ми, що не вартуємо й земного, виходимо на небо й унасліджуємо престіл Царя і Господа».

Празник Вознесіння є канонічним, події цього дня описані у всіх канонічних Євангеліях, тож невипадково вже від IV ст. він стає загально знаним. У своїх проповідях цей день звеличували св. Григорій Ніський, св. Епіфан Кипрський, Лев Великий та ін., а цариця Олена звела храм у честь цього празника на місці Христового Вознесіння.

Дух богослужень цього празника має радісний і прославний характер, оскільки 40 днів після Світлого Воскресіння учні Христові переживали незрівняну радість перебування з Учителем. Проте в якийсь момент усвідомлення Його відходу, в момент прощання, знову пригадуються нещодавно пережиті події — все ще не забуто вистражданої Голгофи, страсних мук Христа і розгубленості учнів, що із страхом розбіглися, лиш здалеку слідуючи за Учителем. Ймовірно, всі ці події спричинилися до особливого емоційного пережиття в момент Вознесіння Христового:

Празник Вознесіння Христового є символічним празником, переживаючи ці події ми знову зустрічаємося із вже знайомими образами і символами, що єднають найбільші празники повного літургійного року. Наприклад, вказано у євангелії, що Вознесіння Христа відбувалося на Єлеонській горі:

Саме цей образ гори набуває символічного значення у Святому Письмі, оскільки на узвишші відбуваються найважливіші події. Гора стає місцем зустрічі Бога з людиною:

На Горі Синай в Старому Завіті Мойсей зустрівся з Гоподом, з горою пов’язаний також пророк Ілля — його досвід Бога пов’язаний з тихесеньким, лагідним вітерцем на горі Хорив (1 Цар. 19:11-13). На горі Фавор преобразився Христос, взявши з собою за свідків трьох апостолів. Так, на Єлеонській горі апостоли знову засвідчили чудесну подію Христового вознесіння. Вийти на гору – покинути все земне, недосконале і прямувати назустріч Досконалому. Лише в такому динамічному русі відбувається діалог Бога зі своїм творінням, а гора освячується Божою присутністю.

Гимнографічні тексти також особливої ваги надають образу хмари – облака, що огортає Христа в момент Вознесіння. Опис хмари дуже часто використовується, як, наприклад, під час Преображення – ап. Матей описує ясну хмару, що огорнула Христа, Мойсея та Ілію (Мт. 17:5). В хмарах відбувається і Вознесіння Христове:

Ще у Старому Завіті світлоносна хмара розумілася як об’явлення Божої слави — «І побачили славу господню, що явилась у хмарі» (Вих.16, 10). Увійти в хмару – означало стати причасним Божого буття, почути Боже Слово (Вих. 24, 16). Тож бачили апостоли як світла хмара вкриває Господа, а небо відкриває перед Ним свої двері:

Через Вознесіння Господнє спасається грішне людство, уособленням якого є образ падшого Адама, що наголошується у літургійних текстах. Вознесіння стало продовженням свідчення перемоги над гріхом і смертю для всіх нас, оскільки Христос вознісся на небо, уособлюючи Собою початок відкуплення і відродження людської природи, зруйнувавши давнє осудження людини Господом.

Господь через всю старозавітню історію спасіння готує людство до прийняття «слави Свого блаженного життя». Здатність прийняти блаженство вічного життя полягає у відновленні Божого синівства, яке не можемо самі собі заслужити, оскільки як і благодать воно є даром. Це стало можливе через Боже воплочення, хресну смерть і воскресіння.