Інтерв'ю з владикою МАКАРІЄМ (Мелетичем), архиєпископом Львівським Української Автокефальної Православної Церкви про справи в УАПЦ, стосунки зі Вселенським Патріархатом і міжправославні відносини в Україні.
У світлі останніх подій, пов’язаних із спробами УАПЦ врегулювати свій канонічний статус через входження в юрисдикцію Вселенського Патріархату, редакція РІСУ звернулась до архиєпископа з проханням висловити свою думку щодо цих та інших подій в житті Церкви.
— Владико, цьогорічний ювілей УАПЦ має назву: «20-ліття третього відродження УАПЦ». Але часом можна почути, що сучасна Автокефальна Церква вважає себе спадкоємницею УАПЦ Полікарпа Сікорського і тримає певну дистанцію по відношенню до УАПЦ-Василя Липківського. Отож, яке сьогодні ставлення в УАПЦ до автокефалії проголошеної в 20 роках минулого століття?
— У свій час Василь Липківський і ті єпископи, яких називають самосвятами, відіграли важливу роль у становленні Автокефальної Української Церкви. Василь Липківський вніс вагому лепту в цю справу, і ми не відхрещуємося від нього. Це була людина, яка багато зробила для України. А як вже про нього дехто відзивається, то справа інша, але він був великим українцем.
Взагалі, щодо спадкоємства, я думаю, ми зараз не так говоримо про спадкоємство чи від Липківського, чи від Діонісія (Валединського), ми б хотіли, і це моя щоденна праця і думки, будь-якими дорогами досягнути об’єднання Православної Церкви в Україні.
— У своєму виступі на урочистій академії, присвяченій вже згаданому ювілею, Ви сказали, що наступного ювілею вже не буде. Що Ви мали на увазі?
— Що я мав на увазі? Я б хотів, щоб через 10 років в Україні вже була єдина Помісна Церква! Зрозуміло, що за таких умов будь-яка Церква, яка увійде в неї, чи то Київський Патріархат, чи УАПЦ, могла б зберігати свої традиції, а також пам’ятати і відзначати свої ювілейні дати. Тобто той, хто очолить цю Церкву, повинен буде поважати наші звичаї. Але головне, що я мав на увазі, це те, що за десять років ми повинні до чогось прийти.
— Владико, яке на сьогодні ставлення в УАПЦ до Собору 2000 року, на якому було намагання слідувати заповіту Патріарха Димитрія про входження в юрисдикцію Вселенського Патріархату?
— На останньому Архиєрейському Соборі УАПЦ я сказав, що необхідно керуватися не своїми амбіціями. Тоді, в 2000 році, після того, як ми відслужили передсоборну службу, Блаженніший митрополит Костянтин (Баган) вийшов із церкви, покликав мене і сказав: «Владико, порозмовляйте із архиєреями, і якщо вони згідні, то ми сьогодні Предстоятеля не будемо обирати, а зробимо звернення від Собору до Вселенського Патріарха. І якщо він благословить, щоб я очолив УАПЦ, то я погоджусь». Хоча до того він згоди не давав. Однак, тільки владика Андрій (митрополит Галицький і Івано-Франківський УАПЦ – ред.) сказав, що він не проти, а всі решта посміхнулися. А коли ми прийшли у Жовтневий палац, коли я вже сказав це місцеблюстителю Мефодію (Кудрякову), то розпочались інтриги. І я тепер на Соборі сказав, що не треба було тоді нічого робити, а обрати митрополита Костянтина Предстоятелем, і не треба було їздити до Константинополя. Треба було молитися за ту справу. Митрополит Костянтин, якби став тоді Предстоятелем УАПЦ в Україні, а він був і Главою УПЦ в Америці, то ми б, я так думаю, сьогодні вже були б в євхаристійному єднанні із Вселенським Патріархатом. Але державна влада була проти того, я цього не боюсь говорити.
Я на Соборі цього року говорив Предстоятелю, що не треба було в 2000 році тих виборів (мається на увазі обрання митрополита Мефодія Главою УАПЦ – ред.) і того крісла. Я, наприклад, коли була справа із Успенською церквою у Львові, щоб повернути їй ставропігію Вселенського Патріарха, сказав секретарю Синоду Константинопольського Патріархату архимандриту Елпідофоросу, що я не буду претендувати на служіння там. І я згоден піти із Успенської церкви.
— Чи Ви ведете сьогодні переговори із Вселенським Патріархатом про відновлення ставропігії Успенської парафії у Львові?
— Ні, я не веду таких переговорів. Хоч на Архиєрейському Соборі наш предстоятель звинуватив мене, що я веду потаємні перемовини. Я відповів, що нам «потаємного» не треба.
— Який зараз може бути шлях для входження в юрисдикцію Вселенського Патріархату?
— Можна собі думати, що Вселенський Патріарх прийме нас під свій омофор, може бути й інший шлях – Вселенський Патріарх може прислати сюди свого представника, чи до Києва, чи до Львова. Є канонічна митрополія – Українська Православна Церква у єдності із Московським Патріархатом, а чому не може бути митрополія Вселенського Патріархату? Ось УАПЦ чи Київський Патріархат піде на тимчасове підпорядкування в Константинопольську Церкву. Уже були б дві канонічні митрополії, вже не будуть нас називати тоді розкольниками. Ми зможемо разом служити і приступати до єдиної Чаші, шукати шляхи до об’єднання.
Я впевнений, що серед єпископів УПЦ (МП) знайшлись би ті, хто прагне бачити в Україні єдину Помісну Церкву. Якщо Московський Патріархат за таких умов почав би втрачати в Україні єпархії чи парафії, може, тоді вони би згодилися відпустити Україну, а Вселенський Патріархат, я думаю, що не триматиме свою митрополію. Тоді справа буде близькою до об’єднання в єдину Церкву.
— Наскільки на сьогодні в середовищі єпископату УАПЦ існує єдність бачення розвитку Церкви в найближчі роки?
— На превеликий жаль, мені трохи незрозуміло, і я це заявив на Соборі, коли збираються і пишуть звернення від Собору до Вселенського Патріарха, і тут же Предстоятель ставить мені претензію, щоб я перестав поминати Константинопольського Патріарха. Якщо писати звернення, що ми згідні йти у підпорядкування, то я вважаю, що треба всім єпископам поминати Вселенського Патріарха.
— У Львівській архиєпархії на сьогодні під час богослужінь поминається Вселенський Патріарх?
— Так – у Львівській, Рівненсько-Волинській і в Таврійській єпархіях. До речі, на теренах півдня ми відчували доволі сильний тиск на священиків з боку влади через це поминання.
— Чи ведуться переговори про налагодження стосунків із архиєпископом Харківським і Полтавським Ігорем (Ісіченком)?
— На превеликий жаль, зараз переговори не ведуться. Я робив все можливе, щоб їх помирити із Предстоятелем. На мою думку, якщо б владика Ігор зараз був з нами разом, він багато чого міг би зробити, і могло б бути зараз інше становище. Він досвідчений архиєрей, грамотний архиєрей.
Я переговори не веду, бо я не хочу нагнітати конфлікт. Вони не спрацювалися із Предстоятелем. Але мені прикро, бо в 2000 році я виступав проти, щоб обирати Предстоятеля з кого-небудь, а владика Ігор, не знаю чому, нічого не казав. Особливого контакту зараз в нас немає, тільки надсилаємо один одному привітання зі святами.
Правду кажучи, підходили до мене представники Братства св. Андрія Первозванного, щоб запросити владику Ігоря на святкування цьогорічного ювілею. Але комісія із підготовки святкування висловила свою думку, що якщо запрошувати владику Ігоря, то необхідно тоді запрошувати й інших архиєреїв, і митрополита Мефодія. А через те, що ні митрополит Мефодій, ні владика Ігор не захочуть разом служити і спілкуватись, то вирішили запросити тільки митрополита Андрія (Абрамчука).
— Владико Макарію, кілька років тому керівництво УАПЦ вступило в єдність із Українською Автокефальною Православною Церквою Соборноправною, яку очолює Михайло Явчак-Чампіон. Що це за структура, і як розвиваються ці контакти?
— Я проти таких контактів. Мені було прикро, що наш Предстоятель поїхав в Америку і служив із тим митрополитом. Моя позиція тверда, якщо ми хочемо бути Церквою і хочемо вести діалог із Вселенським Патріархатом, тоді нам не можна кидатися то в одну сторону, то в другу.
— Які перепони стоять сьогодні на шляху із Українською Православною Церквою (Московського Патріархату)?
— Я не проти такого діалогу, і його потрібно вести. Але реально я не бачу можливості об’єднання із Церквою, яку очолює митрополит Володимир (Сабодан). Вони часом кажуть, що з нами немає проблем, а є проблеми із Київським Патріархатом. А часом кажуть, що і з нами є проблема. Але у них самих є проблема. І це велика проблема — більша ніж у УПЦ КП чи у нас. Для того, щоб я пішов на об’єднання з ними, їм спершу треба відійти від Москви.
— Це умова Української Автокефальної Православної Церкви?
— Це моя умова, не можу сказати за Предстоятеля. Щодо мене, то я готовий йти через доповнення (доповнення хіротонії – ред.), чого вимагають канони Церкви, але я ніколи не погоджуся повернутися в Російську Православну Церкву.
— Власне одним із можливих сценаріїв об’єднання УАПЦ із УПЦ (МП) часто називають утворення на базі УАПЦ автономної Галицької митрополії, а, як відомо, саме Ви очолюєте найбільшу єпархію Галичини…
— Розмови про такий сценарій велися. Але я і там заявив, що якщо ми будемо утворювати якусь «підмосковську митрополію», то я виявлюсь зрадником. Я десятиліття вів людей до помісної української Церкви, а тепер повернусь до московської?
Я говорив деяким архиєреям Московського Патріархату, що не у нас – у них проблеми. Ми вже визначилися, як УАПЦ, так і УПЦ КП, що ми є українською Церквою. Реальним сценарієм нашого об’єднання є умова їхнього відходу від Московського Патріархату. Я готовий йти з покаянням, але для цього з їх боку повинні бути зроблені кроки до автокефалії. Можливо, хтось думає по іншому, що, мовляв, нам треба просто приєднуватись до них, і все. Так і дехто з архиєреїв УПЦ (МП) говорить, що вони вже не московська Церква. Але якщо поглянути на візит Святішого Патріарха Московського Кирила в Україну, то все стає зрозуміло. Ми бачили ставлення Патріарха до «українського». І, на превеликий жаль, на задній план було усунено поважного архиєрея, Митрополита Володимира (Сабодана).
— Владико, прохання УАПЦ про тимчасове входження в юрисдикцію Константинопольського Патріархату з’явилось відразу після візиту Патріарха Московського Кирила. Це співпадіння, чи це реакція?
— Я не знаю, мабуть, хтось і думав, що приїде Патріарх Кирило, і відбудуться зустрічі, будуть проведені розмови. А як того не сталося, то вирішили писати заяву. На останньому Архиєрейському Соборі на мою адресу пролунали обвинувачення, що я веду таємні переговори із Константинополем і вимагали, щоб я припинив поминання Вселенського Патріарха, а потім писати таке звернення — це не послідовно… Знаєте, в нас є такі архиєреї, що не мають жодної парафії і поминають не Предстоятеля, а Московського Патріарха, і є при цьому архиєреями УАПЦ.
— Ви маєте на увазі архиєпископа Йоана (Модзалевського) з Москви?
— Так. Він поминає Московського Патріарха, будучи архиєреєм Української Автокефальної Церкви.
— Владико, чи ведуться переговори із Українською Православною Церквою Київського Патріархату?
— Я думаю, що на даному етапі діалогу не буде. Після того, як 30 чи 25 парафій в Тернопільській області перейшли до Київського Патріархату, важко говорити про діалог. Скажу чесно, і в мене в Старосамбірському районі єпископ Матвій і його люди їздять та перемовляють людей із УАПЦ переходити до УПЦ КП.
— А як же перехід єпископа Феодосія (Пецини) в УАПЦ?
— Я особисто вважаю його становище невизначеним. Предстоятель прийняв його, але за статутом справа повинна розглядатись на Архиєрейському Соборі. Я на Соборі вкотре підняв це питання, але справу до кінця так і не довели.
— Тобто умовою діалогу може бути відмова від такої «конкурентної боротьби»?
— Скажу так, на 60-річчі митрополита Андрія (Горака) в оперному театрі я сказав, що з таким архиєреєм можна йти на об’єднання. Можна сказати, що ми вже об’єднані. Хоч ми не служимо разом, але в думках і діях ми вже об’єднані. Якщо між нами виникають якісь проблемні питання, то ми їх на архиєрейському рівні вирішуємо. Якщо є конфлікти, коли громади бажають перейти в іншу юрисдикцію, то владика мені дзвонить чи я йому і ми спільно вирішуємо, як чинити в тій чи іншій ситуації. Розумієте, от з таким архиєреєм ми вже об’єднані. У нас є порозуміння. Якщо б така співпраця ще була між Патріархом Філаретом і митрополитом Мефодієм…
— Владико, в середовищі єпископату та духовенства Київського Патріархату також популярними є погляди, щодо того курсу, який взяла УАПЦ, а саме — на тимчасове входження в структуру Константинопольського Патріархату, чи можливий діалог на цьому ґрунті?
— Я думаю, що це реально. Кожен архиєрей повинен сам вирішувати. Але тут є інша справа, Предстоятелям і Патріархам необхідно боятись, щоб часом вони не залишились генералами без війська. Бо якщо буде сформована друга канонічна митрополія, то не важливо, хто би її очолив. Я думаю, що повинен бути саме представник Вселенського Патріарха — не Патріарх Філарет, хоч він визначний діяч, ні митрополит Мефодій, ніхто з українських єрархів. Але це повинна бути особа українського походження. І тоді ті з предстоятелів, хто не погодився б на таке, залишились би «генералами без війська». Розумієте, якщо я буду противитися йти у Вселенський Патріархат, то священики самі підуть. Тому в цій справі треба шукати компромісу, відкинути амбіції і йти.
— Владико, що завадило минулого року під час візиту Вселенського Патріарха Варфоломія в Україну врегулювати канонічне становище УАПЦ і УПЦ КП? Позиція Патріарха Філарета, чи розмова Патріарха Алексія ІІ і Варфоломія в Києво-Печерській Лаврі?
— Московський Патріархат вплинув на перебіг тодішніх подій. Але якщо б тоді діяли наполегливіше і якщо б тоді Патріарх Філарет згодився на ті умови, то було б, можливо, по-іншому. Розумієте, якщо б Вселенський Патріарх, прийнявши нас, вирішив, що Львівську єпархію повинен очолити інший архиєрей, і скажуть мені їхати, наприклад, на південні терени або в Рівне, я порозмовляю із священиками і звільню кафедру.
І мені прикро, що коли Константинопольський Патріарх запропонував тоді обирати з трьох кандидатів Предстоятеля і ми п’ять годин чекали, — все провалилось через крісло, через одну особу. Вселенський Патріарх стояв на тому, щоб було три кандидати, а Патріарх Філарет погоджувався на двох. Бо Мефодій йому не конкурент, а третю кандидатуру він не знав. Мені прикро, що до того байдуже поставилися єпископи Київського Патріархату, священики. Я говорив йому (Патріарху Філарету – ред.) на зустрічі: „Ваша Святість, Ви не вічні”. Тоді треба було згодитися, і сьогодні ми б вже мали українську митрополію Вселенського Патріархату. І це був би крок, великий крок.
Можна робити інший крок, як я пропонував — «із низів». Деякі архиєреї Київського Патріархату пропонували, якщо Предстоятелі не можуть домовитися, щоб ми між собою домовились. Але це треба було робити ще за Патріарха Московського Алексія ІІ, тепер це вже важче…
— Що сьогодні Ви очікуєте від Синоду Константинопольського Патріархату, який цими днями проходить на Фанарі?
— Наскільки мені відомо, якщо пишуться такі звернення і щоб вони були корисними, то це робиться не так. Ще воно не дійшло до Константинополя, а вже всі це читають в Інтернеті. Я не впевнений, що цей розголос буде сприяти позитивному рішенню.
— Але відомо, що в Україну повинна прибути комісія Вселенської Патріархії…
— Це вже не вперше така Комісія збирається приїхати. Було відомо, ще перед візитом Патріарха Кирила в Константинополь мала приїхати делегація. Але вона не прибула. Так може бути і зараз. Знаєте, Радянського Союзу немає, але є держави, які працюють за радянським принципом. Коли блаженної пам’яті архиєпископ Всеволод приїхав до Львова і відбувся молебень в неділю, а у вівторок вже мала бути відновлена ставропігія Успенської церкви. Проте в понеділок ввечері зателефонував митрополит Мелітон до владики Всеволода і сказав, що нічого не буде. І хоч це робилося без розголосу, в Москві все дізналися. Теж саме було у 2005 році, коли ми їздили в Константинополь. В Москві все відразу знали.
— В Московському Патріархаті говорять, що входження частини українських православних в юрисдикцію Константинопольського Патріархату внесе розкол у світове Православ’я.
— Бачите, кілька років тому у Вселенський Патріархат прийняли Лондонського єпископа Василія. І нічого не сталося.
— Але це невелика частина…
— Так, невелика. Московський Патріархат не хоче відпустити будь-яку частину. Збурення буде, велике збурення. Але дивіться, наскільки мені відомо, то на 2000 рік в УПЦ (МП) було близько 9-ти єпископів за автокефалію, то сьогодні приблизно 9 проти.
Тут однодумності не буде ніколи — в нас немає однодумності, хоча нас є менше.
— Владико, на завершення, скажіть, будь ласка, побажання чи привітання нашим читачам.
— Я знаю, що український народ — це побожні люди. Закликаю вас, моліться за єдину помісну Церкву. Усі православні: і Київського Патріархату, і Автокефальної Церкви — моліться! І я переконаний, що коли буде спільна, щира молитва — це станеться. Я бачу, що ми через свої амбіції не домовимось скоро, а Бог через молитву своїх вірних дітей може зробити це дуже неочікувано. Це станеться так само, як сталося із розпадом Радянського Союзу. Миттєво і неочікувано.
— Дякую за розмову.
Львів, 28 вересня 2009 року