«Я хочу, щоб в екуменічних дискусіях романтика-лірика поступилася місцем практичним питанням»
Інтерв’ю з архиєпископом Львівським Української Православної Церкви АВГУСТИНОМ (Маркевичем)
Інтерв’ю відбулося під час Міжнародного колоквіуму «Екуменізм, міжрелігійні діалоги і фундаменталізми», що проходив 20-23 квітня 2007 р. в Українському Католицькому Університеті у Львові; владика Августин взяв у ньому участь та виступив з промовою.
— Владико, скажіть, будь ласка, як Ви оцінюєте справи екуменічного діалогу в Україні?
— По-перше, треба визначитися, чого ми прагнемо. Я вважаю категорично не припустимим говорити про якісь віртуальні чи фантастичні речі. Екуменічна тема повинна бути практична. Для прикладу, я не розумію, як можна говорити про Київську Церкву, не визначаючи, що мається на увазі. У Європі є протестанти, католики і православні, однак ніхто не говорить про французьку, німецьку чи нідерландську Церкву. Завжди треба робити визначення. Подібний самообман заводить в безвихідь. Якщо ж говорити про практичну сторону, спочатку варто припинити протистояння і ворожнечу, а вже потім говорити про порозуміння і спільні проекти.
Як я вже зауважив у своєму виступі, якщо ти не можеш чи не хочеш робити добро, то, принаймні, не роби зла. А сьогодні ви бачите, які стосунки між конфесіями. Можливо, з часом буде легше. Показовою є ситуація нашої міґрації в Канаді та Америці, де після стількох років є поділ і немає взаєморозуміння у всіх. І це не лише проблема українського народу, це біда, це гріх…
Тому, коли мова йде про співпрацю, я хочу, щоб малися на увазі конкретні речі, виклики сьогодення. Нам треба показувати приклад щирості політикам і всьому нашому суспільству. Трагедія Майдану полягає в тому, що на відміну від тих, хто стояв і мерз під сценою, більшість тих, хто піднімався на трибуни, були нещирими. Я не хочу заглиблюватися в цю тему, але вони повинні були відверто сказати, хто вони такі, де вони були, як прийшли до влади і чого вони прагнуть. Треба було щиро сказати гірку правду і сказати: це все позаду, ми з вами, народе, будемо йти вперед. І тоді Господь благословив би, а будь-яка неправда — це закваска фарисейська, яка від сатани. Господь заповідав берегтися цієї закваски.
До тих пір буде продовжуватися безлад в державі і непорозуміння між конфесіями, доки буде неправда і нещирість. А події Страсного тижня — це що? Я думаю, що коли не буде виправлення, це прикмета, якоїсь ще більшої біди. Київ називають другим Єрусалимом, Ви, мабуть, також чули вислів «Свята Русь» — рефлексії, щодо горного Єрусалиму, духовного Ізраїлю. І таке ж треба, щоб на Страсному тижні, через дві тисячі років після Різдва Христового це відбувалося. Єдиним виходом із усього цього є рішучість стати щирими, доброзичливими, терпимими, відмовитись від політики подвійних стандартів.
Ви знаєте, в якій ситуації перебуває Львівська єпархія. Переважна більшість депутатів Львівської міської ради — греко-католики, чого вони не приховують, а, навпаки, пишаються цим. Чому ж ці діти Греко-Католицької Церкви на прислухаються до заклику свого духовного отця — владики кардинала Гузара і, навіть, Ватикану про необхідність виділення для Львівської православної єпархії ділянку землі під будівництво кафедрального собору? П’ятнадцять років, це все не проходить в голосуванні, крім двох—трьох чоловік, це прохання ніхто не підтримує. Чого ж тоді чекати від простих людей, яких зомбують? На що мені сподіватися? Про що ми тоді говоримо? Я хочу, щоб в екуменічних дискусіях романтика-лірика поступилася місцем практичним питанням.
— У своєму виступі на колоквіумі Ви дуже гарно сказали про поступки. А чим готова поступитися Ваша Церква?
– Ви скажіть, що ви чекаєте і хочете? Коли йдеться про поступки, завжди треба почути, що від тебе хочуть.
— Тобто, насамперед, треба прислухатися...
— Насамперед, треба бути щирими. Тут є проблема ідентифікації, самосвідомості, розуміння, хто ти є. Ви звернули увагу на мої слова у виступі. Я говорив про те, що найкращі стосунки на Львівщині у мене з римо-католиками, найгірші – з греко-католиками. Іноземці спочатку думають, що це неправильний переклад або я неправильно висловився, а потім співчутливо посміхаються. Причин такого стану речей є декілька. По-перше, із римо-католиками ми не маємо непорозуміння щодо ідентифікації. Ми один одному не доводимо і не змагаємося, хто з нас правдивіший в вірі, кращий в патріотизмі. Ми знаємо, хто є хто. А з греко-католиками це постійна проблема: обом сторонам щось треба доводити, пояснювати, захищатися. Чому так є? Значить, щось не так. Щоб вирішити цю проблему, треба створити трьох ступеневу комісію. Я не чекаю, щоб греко-католики відступили від своїх переконань, бо це неможливо. Я можу лише цього бажати, адже навіть в раю Господь не стримував Адама і Єву за руку, щоб вберегти їх від гріхопадіння. Але, насамперед, треба бути чесним, щирим.
– Всесвітня Рада Церков, Комісія «Віра і Устрій» видала проект документу «Природа і місія Церкви». Як Ви ставитесь до цього документу? Як ставиться до цього документа Ваша Церква? Чи бачите Ви цьому документі якісь сліди православної думки?
— Звичайно. У порівнянні з попередніми, тут є прогрес і великий вплив православної спільноти, православного представництва. Був момент, коли почалися незворотні процеси і православна сторона заявила: давайте будемо відвертими і не будемо змушувати один одного приймати рішення, які не вписуються в догматику і канони. Це спрацювало, і тому я бачу прогрес. А з іншого боку, мене засмучує те, що подекуди поширюється і, навіть, нав’язується невиправдана лібералізація в християнському середовищі, зокрема, дехто вважає нормальним жіноче священство, окремими християнськими деномінаціями визнаються гомосексуальні шлюби. Я думаю, це дуже серйозно, і як далеко б не заходили протестанти, вони не повинні ревізувати християнські фундаментальні засади, особливо це стосується біблійних і євангельських моральних принципів.
Розмовляла Тетяна ШПАЙХЕР,
Львів, 23 квітня 2007 року
