Як будувати Рідну хату на парафії: досвід невеликого села на Львівщині

о. Анатолій Доманський і його рідна хата - фото 1
29 липня, 16:25
Стиль життя
Священник на Львівщині взяв за приклад послання Митрополита Андрея Шептицького "Як будувати рідну хату" і на його основі розбудовує парафію

29 липня 2020 виповнюється 155 років з дня народження праведного Митрополита Андрея Шептицького. У цей день ми поминаємо його у своїх молитвах, вшановуємо певними заходами, згадуємо його заслуги та риси особистості. Однією з них було бачити проблему такою, як вона є, її глибинні причини і шукати її вирішення не так точково, а пропонуючи інструменти, що мали б допомогти не лише подолати труднощі, а й запобігати їм надалі. І саме священники, особливо в селах, ставали на заклик Митрополита промоторами змін, спонукали громаду брати на себе відповідальність. Саме таких священників вже 20 років гуртує, навчає, допомагає в реалізації проєктів БО Львівська освітня фундація.

о. Анатолій Доманський - фото 54871
о. Анатолій Доманський

 

А одним із них є отець Анатолій Доманський, який разом з однодумцями за підтримки ЛОФ створює у с. Трибоківці, що в Жидачівському районі на Львівщині, Молодіжний центр «Рідна хата» імені Митрополита Андрея Шептицького.

«Вважай, бо відправлять на парафію в Трибоківці…»

Села Трибоківці і сусіднє Квітневе (стара назва Жабокруки), де от вже сім років служить парохом о. Анатолій, розташовані кілометрів за 40 від Львова поблизу траси Львів – Бібрка – Рогатин – Івано-Франківськ. Традиційно на ці дві парафії призначали одного священника.

Церква у Квітневому (Жабокруках) - фото 54866
Церква у Квітневому (Жабокруках)

 

Церква у Квітневому (Жабокруках) - фото 54869
Церква у Квітневому (Жабокруках)

 

У Квітневому є стара дерев’яна церква Введення в храм Пресвятої Богородиці 1772 року, пам’ятка архітектури місцевого значення, яка в радянський час була закрита, та нова церква Преображення Господнього, освячена 1997 року.

У Трибоківцях храм Стрітення Господнього постав на початку ХХ століття, невдовзі після того, як згоріла церква у сусідньому селі Баківцях, куди сходилися на молитву мешканці двох сіл. Аби допомогти селянам, місцевий пан віддав під церкву мурований будинок фільварку, селяни його перебудували і належно облаштували.

Церква в Трибоківцях - фото 54860
Церква в Трибоківцях

 

У 30-х роках ХХ століття парохом Трибоківців і ще п’яти навколишніх сіл був о. Іван Мащак. Він належав до тих дуже активних священників Західної України, які намагалися втілити в життя настанови Митрополита Андрея. Достатньо згадати, що на здвиг «Українська молодь – Христові» 1933 року у Львові він повів 500 молодих людей, які духовно зростали під його пастирською опікою. За громадянську позицію о. Івана арештовувала і польська влада, і німецька, а радянська у 1950 р. засудила до 25 років каторжних робіт, проте на шостому році ув’язнення священника звільнили по амністії за підписом про нерозголошення обставин суду і відбування покарання.

Коли отець Іван повернувся в Трибоківці із заслання, то в селі, що перейшло на той час на православ’я, для нього місця не знайшлося, він був змушений податися далі. З того часу, на думку старожилів, і не заладилося в селі зі священниками. Навіть з поверненням до УГКЦ призначений єпархією священник за яких два-три роки, а часом навіть за пару місяців, з тих чи інших причин полишав парафію. Траплялися періоди, коли не було пароха, а духовну опіку громадам цих сіл надавав отець-декан.

В церкві у Трибоківцях - фото 54864
В церкві у Трибоківцях

 

Коли о. Анатолій ще вчився в семінарії, а відтак коли готувався до свячень, від священників доводилося чути жарт: «Вважай, бо відправлять на парафію в Трибоківці». І хоч якихось провин за собою не відчував, парафію отримав саме в Трибоківцях і Квітневому, де й служить вже сім років. Прибувши на парафію, зрозумів, що річ не в малочисельності (приблизно 60 дворів) чи віддаленості, а в браку авторитету священника в громаді. На його думку, це є наслідком того, що в радянський час церква в селі була відкритою, а тогочасні православні отці з різних причин не мали авторитету в громаді, що власне і ставила за мету комуністична система — дискредитувати церкву. У той час дехто взагалі відійшов від віри, а загал сприймав священника радше як обслугу («відправити богослуження», «похрестити дитину», «поховати» тощо), аніж як духовного лідера і наставника громади. Змінити це, показати, що, крім звершення богослужінь і уділення таїнств, священник може ще багато чого зробити, було не просто, але з чогось треба було починати.

На порозі церкви - фото 54861
На порозі церкви

 

«Щоб діти змалечку тягнулися до доброго»

Спершу отець почав гуртувати довкола себе молодь, створювати осередок УМХ. Але не всі його розуміли, особливо, коли «позволяв» собі в шортах разом з дітьми грати у волейбол чи інші ігри, то навіть доводилося чути таке: «то, певно, секта…». Проте переконати людей можна лише в один спосіб – не зважати на розмови і робити своє.

На подвір'ї школи - фото 54867
На подвір'ї школи

 

«Коли ми вперше з дружиною приїхали сюди, так би мовити розглянутися на місці, то враження склалося аж ніяк не оптимістичне; ми майже мовчки приїхали додому, лягли і мовчки дивилися в стелю. Нам виділили невеличку кімнату, яку ще треба було довести до ладу. Але я був переконаний, що раз мені ввірили цю парафію, то маю тут проживати, а не доїжджати за потребою. Бо з людьми треба бути постійно. Варто сказати, що перед нами тут років 20 не було священника на місці. Згодом спромоглися на більше помешкання», — розповідає о. Анатолій (далі курсивом).

Коли о. Анатолій прийняв у 2013-му парафії Трибоківців і Квітневого, відразу виникла ідея створити катехитичну школу, у 2014 отримав декрет від владики на це.

За покровителя обрали блаженного священномученика Омеляна Ковча, адже зовсім недалеко Перемишляни, де служив блаженний. Спершу збиралися в приміщенні школи в Квітневому. У Трибоківцях колись була початкова школа, яку закрили у 2010 році, її приміщення пустувало, запустіння було й на території. Звернулися до місцевої влади, щоб це приміщення перейшло у церковну власність і тут постав парафіяльний будинок. У 2016 році нам його передали, і ми трохи облаштувавши одну кімнату, почали проводити тут зустрічі з молоддю та дітьми.

На порозі Рідної хати - фото 54875
На порозі Рідної хати

 

Щоб влаштувати катехитичний клас, шукали благодійників. Перекрили дах, зробили нові вікна, двері, закупили парти і крісла, тенісний стіл, вклали вже значні кошти. Та й місцеві люди допомагали, особливо майстри, які за свою роботу не взяли ні копійки. А дошка дуже знакова і дорога для о. Анатолія, бо це була ініціатива молоді, і купили вони її за свої гроші. Це свідчення, що ці зрушення, які відбуваються, для них важливі.

Та сама дошка - фото 54863
Та сама дошка

 

Кілька років тому Новострілищанська ОТГ встановила нам тут дитячий майданчик. Маємо й спортивний, де діти можуть пограти у волейбол чи інші ігри. Придбали деякий спортивний інвентар. Тут збирається до 50 дітей, приходять діти не тільки наших парафій, а й з Репехова, Баківців. Хоч це інша парафія, але діти ходять до однієї школи, всі є друзями. Мені важливо, щоб діти не тільки змалечку мали де побавитися, а щоб до доброго тягнулися, а де, як не при Церкві, цього навчати.

Дитячий майданчик біля Катехитичної школи - фото 54878
Дитячий майданчик біля Катехитичної школи

 

Почали з навчання катехизму, маємо три групи: діти 1-4, 4-6 та 7-9 класів. Нині ті діти, які тоді були нашими першими учнями, повиростали, багато з них стали аніматорами і допомагають працювати з молодшими. Проводимо нічні чування, табори «Веселі канікули», беремо участь у сільських заходах. Влітку надворі влаштовуємо кінотеатр, виносимо карімати, маємо проєктор і на стіні школи показуємо фільми. З трохи старшими дітьми граємо у волейбол, взимку організовуємо вертепи, а влітку велопрощі округою. Минулі роки їздили в гори. Стараємося зі старшими дітьми відновлювати пам’ятники і пам’ятні хрести, їздимо по лісах, де є символічні могили, підмальовуємо, де треба – ремонтуємо. Багато святих місць об’їздили з прощами. Зараз через карантинні обмеження наші плани довелося відкоригувати, але сподіваємося ще матимемо нагоди й цього року.

Волейбольний майданчик - фото 54881
Волейбольний майданчик

 

Зі слів священника, молодь сьогодні не хоче сидіти годину і слухати лекцію, її треба зацікавити тим, що їй близьке, що її хвилює. Тут навіть вечірки проводять в катехитичній школі – християнські, з бансами, з танцями, забавами.

Не говорю з ними про високі матерії, не моралізую, а просто зустрічаюся, проводжу з ними час, намагаюся відповісти на їхні питання. У соцмережах бачу, чим живе молодь, що її цікавить. Щоби сформувати команду людей, яка хоче щось робити, передусім має бути спілкування, тож починаємо з цього, адже молодь, діти в селах дуже закриті, кожен у своєму гаджеті чи телевізорі, допомагаємо їм відкритися.

У Рідній хаті - фото 54877
У Рідній хаті

 

У Рідній хаті - фото 54868
У Рідній хаті

 

«Команда дає нагоду помножити можливості»

Та невдовзі дійшли думки, що лише праці з дітьми замало, має бути спільнота, яка б змінювала середовище в селі, брала на себе відповідальність за якість життя громади.

Нині по селах молодь не має куди подітися, тож виникла ідея створити молодіжний центр, де б вона могла збиратися, спілкуватися, проводити свій час. Ми почали довідуватися, як це роблять інші і натрапили на Львівську освітню фундацію, де познайомилися з людьми, які вже відкривали і організовували молодіжні простори і центри. Спочатку ми написали проєкт для участі в програмі «АктивуйСя», щоб провести табір «Веселі канікули», і спільно з ЛОДА та ОТГ успішно його реалізували. Потім нам запропонували взяти участь у програмі ЛОФ «Школа відповідального служіння». Йшлося не про те, щоб провести якийсь один захід, а щоб розпочати процес, який би сформував спільноту активних людей у парафії, а відтак у селі, щоб можна було змінювати громаду зсередини. У 2019 ми подали цей проєкт, він отримав схвалення, і зараз ми у процесі його реалізації. У цій будівлі, де вже є катехитичний клас, ми хочемо зробити ще кімнату для дошкільнят та дітей молодшого шкільного віку, а також кімнату для молоді, де б вона могла збиратися, спілкуватися, дивитися фільми, проводити час, кудись себе подіти в селі. Буде тут і кухня з кавоваркою, мікрохвилівкою, чайником, мріємо про своє невеличке кафе.

о. Анатолій має великі плани - фото 54879
о. Анатолій має великі плани

 

Постало питання, як цей хаб буде називатися, були дуже різні пропозиції, новомодні, з англійськими слова. Але ми хотіли, щоб назва відображала близькість до тих людей, для яких це робимо. Згадалося навчання в семінарії і студії пастирського послання-звернення Митрополита Андрея Шептицького «Як будувати рідну хату». У ньому я віднайшов ідеї, близькі і цікаві для мене. Зокрема, що основою міцної держави є християнська молодь, вихована на християнських засадах, яка потім розбудовує державу і формує громадянське суспільство. Ця назва має відображати наші прагнення, аби молодь, яка сюди приходить, не тільки відбула урок і бігла далі, а могла тут бути, здобувати знання, спілкуватися. Щоб молоді люди мали нагоду сформуватися як свідомі громадяни своєї держави, щоб вчилися бути відповідальними за свою громаду, щоби мали ідеали і були готові їх відстоювати. Ці ідеали ми віднайшли в посланні Митрополита 1941 року, на жаль, у нинішньому споживацькому суспільстві вони трохи затерлися.

Мені розходиться, щоб село ожило. Знаємо всі, що села, віддалені від великих міст занепадають. У нас село невелике – 60 дворів, у Квітневому – 70, але «мертвих» хат нема. Якщо господарі не живуть постійно, то часто навідуються. У нас нема ані бізнесу, ані якихось посадовців, тут живуть прості люди, роботящі, живуть зі своїх господарств, а ті, що працюють, доїжджають аж до Львова.

Рідна хата о. Анатолія - фото 54862
Рідна хата о. Анатолія

 

У такому селі центр «Рідна хата» стає чи не єдиним осередком, де можна зібратися, щось організувати. Звичайно, ще потрібно докласти чимало праці, вкласти значні (як для такої парафії — дуже значні) кошти, але парох вірить, що гуртом, з Божою поміччю, все вдасться. Та наводить приклад катехитичної школи: спершу приходило небагато дітей, згодом вони приводили своїх друзів, потроху підтягувалися і деякі батьки, допомагали організовувати фестивалі, празники – пекли тістечка і кекси, виготовляли когутиків-лизунців і ставили скриньку для пожертв на катехитичну школу. Священник дуже радий, що тепер це потрібно вже не тільки йому одному, що є активні люди, готові допомагати і вже сьогодні творити активну спільноту.

о. Анатолій Доманський - фото 54873
о. Анатолій Доманський

 

Бачу, що нині люди потребують від священника уваги, щирого спілкування. Коли йду селом, з кожним привітаюся, запитаю як справи. Люди хочуть, щоб священник вийшов за рамки підрясника, гарного фелона, щоби був доступним, щоб з ним можна було поговорити, пограти в волейбол. Сподіваюся цей центр дасть ще більше нагод для спілкування.

Хочемо організовувати різні тренінги, кличу спікерів з молодіжних організацій, хочемо залучити молодь до волонтерської програми ЛОФ «Будуймо Україну разом» – БУР. Хочу, щоб сюди приїжджали успішні люди і ділися досвідом, що можна бути християнином, бути сучасним, веселим, успішним. Для мене важливо, щоб наша молодь бачила такі приклади. Молодь хоче мати гарний вигляд, гарно проводити час і це нормально, але це можна зробити по-християнськи. Талановита молодь є не тільки в містах, вона є і в селах, однак їй важче пробитися, передусім через брак віри у свої сили.

Я радий, що нам вдалося взяти участь у «Школі відповідального служіння», яка має за мету залучити дорослих, активних людей, які хочуть щось доброго зробити для своїх дітей, для громади. Маємо наразі 13 осіб. Це переважно люди одружені, які проживають тут в селі, які нікуди не втечуть, будуть тут жити й надалі. Наразі стараюся згуртувати їх, дати відчути силу спільноти, яка має спільну мету й ідеали. Ми спільно організовуємо простір, де ми могли збиратися, хтось може щось зробити своїми руками, хтось поприбирати, покосити… Йдеться не так про те, що сам не встигаю, для мене важливо, щоб це було потрібно не тільки мені, бо один в полі не воїн. А команда однодумців – це сила, бо можливості у ній не додаються, а помножуються.

Фотозвіт про життя парафії - фото 54883
Фотозвіт про життя парафії

 

І хоч карантин багато у чому завадив, однак відкрив і нові нагоди, щоб відчути, що таке сила команди. З допомогою диякона Ярослава вдалося знайти благодійників та організувати адресну допомогу продуктами і засобами гігієни багатодітним сім’ям. А найбільше отець радіє з того, що для хлопця з Орішківців, який важко травмувався, впавши з риштування, і є прикутим до ліжка, вдалося завдяки «Школі відповідального служіння» знайти пристосоване ліжко (нехай вживане) з Німеччини і надувний матрац від пролежнів, що тепер мама, яка його доглядає, може це робити з меншими зусиллями.

Сподіваюся також отримати новий досвід і нові ідеї, долучившись до Спільноти випускників ЛОФ, яка дає нагоду згуртуватися активним священникам, ділитися досвідом, знайти однодумців, допомогти на практиці.

Якщо хочемо жити краще, маємо для цього докласти трохи зусиль, якщо це будуть спільні зусилля згуртованої команди, то навіть перевершать наші сподівання й очікування, бо хто щиро для добра громади старається, тому Бог обов’язково допоможе.

Мала парафіянка - фото 54870
Мала парафіянка

 

Команда Рідної хати

Ярослав Телішевський, диякон:

диякон Ярослав Телішевський - фото 54872
диякон Ярослав Телішевський

 

— Я походжу з сусіднього села Орішківці, є дияконом у Львівській духовній семінарії. З села Квітневе моя дружина. Коли ми почали зустрічатися, мене дуже зацікавило життя на парафії, о. Анатолій залучив мене до праці. Одного разу отець запропонував: може б і ми спробували написати проєкт для участі в програмі Львівської освітньої фундації. Ми зібрали команду і організували навчання у «Школі відповідального служіння». Разом планували, щоб ми хотіли тут робити, чим би могли займатися діти, як залучати дорослих.

Цей проєкт «Рідна хата» для мене дуже цікавий. На разі я служу як диякон у Львівській духовній семінарії, але невдовзі, сподіваюся, стану священником і буду відповідальним за якусь громаду. Для мене і для моєї дружини, яка є тут катехитом, це дуже цінний досвід на майбутнє. Це добрий приклад служіння і праці на парафії, це нагода приглянутися, як це робить о. Анатолій, бо навчання в семінарії – це одне, а реальна праця на парафії, особливо в селі, – це зовсім інше. Для мене це дуже цінний досвід, вдячний Богу, пароху і тим всім активним людям, що маю нагоду їм допомагати.

Настя, волонтер-аніматор:

— Я тут змалку, коли отець прийшов на парафію і почав організовувати УМХ, я почала сюди ходити. Зараз моя робота полягає в тому, щоб готувати майбутніх аніматорів. Проводимо влітку табори, прощі, якщо наприклад, є проща до Унева, то я є офіційним керівником групи. І тут, коли збирається молодь, працюю з ними. Найбільше вони люблять якісь активні заняття, ігри. Подобається їм розмовляти, ділитися, щось нове довідуватися.

Карантин трохи поламав наші плани, ми засиділися вдома і скучили за живим спілкуванням, таборуванням, походами. Хочемо зі старшими невдовзі поїхати у невеличку велопрощу з пікнічком до каплички у Закрівці (приблизно 6 км). Можливо вдасться вийти на пікнік усіма групами.

Вчуся на 4 курсі Львівського фахового коледжу харчової та переробної промисловості. Стараюся у Львові знаходити якісь цікаві приклади, спільноти, вивчати їхній і досвід, щоб могти тут щось нового запропонувати.

Хочеться, щоб запрацював цей проєкт «Рідна хата», бо старша молодь, не маючи де подітись, виїжджає з села і їх дуже важко сюди затягнути. Якби не УМХ, я теж не певна, що хотіла б сюди повертатись. Завдяки «Рідній хаті» вони матимуть гарні спогади, знатимуть, що можуть разом подивитися фільм і це набагато цікавіше, ніж робити це самому на своєму ґаджеті, пограти ігри, поговорити. Хочеться, щоб був простір, куди можна прийти, де можна почуватися, як вдома.

Пан Мирон, учасник Школи відповідального служіння:

Пан Мирон - фото 54874
Пан Мирон

 

— Хочу, щоб діти наших сіл отримували християнське виховання, бачили добрий приклад служіння своїй громаді, щоб вони формувалися як свідомі громадяни.

За час служіння о. Анатолія атмосфера в селі дуже змінилася, ми багато чого зробили коло церкви, в катехитичній школі. До того дуже важко було зрушити людей, а тепер і самі долучаються, і дітей приводять. Навіть взаємини між людьми в селі стали щирішими. Сподіваюся, що цей проєкт «Рідна хата» допоможе змінити свідомість людей, щоб наші діти виростали залученими в життя громади, щоб хотіли змінювати життя в нашому селі на краще, щоб були добрими християнами і свідомими громадянами. Щоб їх спонукали до дії не примус чи заборона, а їхня власна потреба допомогти собі й іншим жити краще в своєму селі.

Галина Телішевська, катехит:

З катехиткою як колєжанки - фото 54865
З катехиткою як колєжанки

 

— Я народилася і живу в Квітневому. Вже четвертий рік працюю тут катехитом. Спершу в нас було 7-8 дітей, а потроху-потроху набралося з чотири десятки. Як на мене, то дуже важливо мати в селі катехитичну школу і парафіяльне життя. У мене в дитинстві такого не було. Я з практикуючої християнської сім’ї і шкодую, що не мала цього в дитинстві. Уроки християнської етики в школі цього нам не дали. Тут ми маємо, окрім власне катехитичної науки, ще багато спілкування, ігри, розваги, походи…

Ймовірно, невдовзі, коли чоловік стане священником, доведеться змінити триб життя, але я не хочу зупиняти свою працю з дітьми. Діти приносять в життя радість. І якщо нам з чоловіком доведеться бути на якійсь парафії, будемо використовувати цей досвід.

Проєкт «Рідна хата» дуже важливий і потрібний для наших сіл, він згуртує молодь, яка дуже замкнена, не має живого спілкування, зосереджена переважно на інтернеті і телебаченні. Хочемо, щоб молодь мала більше нагод для спілкування, щоб відчула себе спільнотою. Сподіваюся, цей проєкт сприятиме, щоб долучалися й молоді сім’ї, а це оживить і наші села, і наші парафії.

Оля, волонтерка-аніматорка:

— Я проживаю у Львові, там вчуся, цього року закінчила 11 клас, приїжджаю до родичів у Квітневе. Вже три роки, як отець запросив мене до участі в діяльності катехитичної школи і парафії. Це допомогло мені зрозуміти, що розвиватися, реалізовуватися можна не тільки в школі, а й при церкві. Ми мали багато поїздок, які запам’яталися, але передусім я стала організованішою, навчилася так планувати свій час, щоб його вистарчало на все – навчання в школі, підготовку до вступу у виш і для роботи тут.

Тут мені цікаво проводити час і щось робити, долучатися до різних заходів. Як аніматор організовую переважно ігри з дітьми, вони дуже це люблять, як казав один хлопчик: нам добре тут, бо ми робимо все не самі, а з Богом. Отець Анатолій – це людина, з якою ми на рівних, що більше ми з ним спілкуємося, то більше хочемо долучитися до того, що він робить у селі. Сподіваюся, що молодіжний центр «Рідна хата» стане справді рідним домом, до якого тягнутимуться молоді люди і тут виникне справжній епіцентр змін у цих селах.

Екотранспорт - фото 54882
Екотранспорт

 

Наталя Шалата, керівниця відділу розвитку громад Львівської освітньої фундації:

— Нещодавно на одному форумі я вже казала, що невизначеність – це наша нова стабільність, навчання – це сила, а здатність постійно навчатися – це суперсила. Бо в нинішніх умовах ми маємо бути гнучкими і здатними швидко реагувати на виклики, які виникають, як ніколи до цього. Два роки тому ми запустили нашу програму «Школа відповідального служіння», яка стосується стратегічного розвитку громад на місцях. Щороку визначаємо шість громад, які готові щось робити і мають робочу команду з 15 людей, до якої входять священник, активні миряни, соціальні працівники, представники органів місцевого самоврядування, освіти. Ми приїжджаємо до них і впродовж тижня проводимо навчання, допомагаємо виокремити проблеми громади і знайти способи їх вирішення.

Ми активізовуємо молодих людей в громадах, щоб вони ставали волонтерами, а водночас даємо практичні інструменти, наше навчання дуже прикладне: як залучати ресурси, як комунікувати ідею, як визначити, що є ключовою проблемою в твоїй громаді. Для ЛОФ дуже важливо, що такі проєкти є довготривалими, вони точно матимуть продовження.

Коли ми приїжджали з навчанням в Трибоківці, я бачила, як в процесі навчання ці молоді люди відкривають для себе щось нове, як змінюється їхній спосіб мислення: «Невже так можна? Чому мені ніхто раніше цього не казав?».

У цій програмі у нас є менторський супровід в процесі реалізації проєктів: допомагаємо, якщо виникають якісь труднощі чи треба щось відкоригувати. Як ментор цього проєкту я побачила, що спершу «Рідна хата» здавалася чимсь таким масштабним, якимсь великим досягненням, а вже нині вони кажуть, що це тільки початок, що ще хочуть зробити те, те і те… І для нас це дуже велика цінність. Трансформувалося їхнє бачення, і тепер вони готові ініціювати інші проєкти, зміни. Це стало початком для розвитку громади, а власне на це й націлені наші проєкти.

Лелека як символ майбутнього - фото 54859
Лелека як символ майбутнього