Останні слова Ісуса Христа до учнів перед Його вознесінням “Тож ідіть, і навчіть всі народи, христячи їх в Ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа” (Мт.28:19) часто цитують в церквах, і, мабуть немає жодного християнина, який би не знав, що йдеться про виконання Великого доручення.

Те звернення Христа було як до учнів першої Церкви, так і до Його учнів сучасної Церкви. Посланців у різні куточки земної кулі ми називаємо місіонерами. З долі кожного з них в різні епохи і століття складається цілісна картина виконання Великого доручення, а значить, примноження спасенних душ.

Кожна біографія місіонера може стати прикладом для наслідування принципів служіння та допомогти розкрити таємниці земного буття, збагачуючи досвідом євангелізму наступні покоління християн.

Однією з багаточисленних біографій стала історія місіонерки Дорі Ван Стоун, яка колись була “дівчинкою, яку ніхто не любив”. Саме так вона назвала свою автобіографію, в якій поділилася фактами і переживаннями, що мала протягом свого життя: “Дорі. Дівчинка, яку ніхто не любив”.

Хто б міг подумати, що життя самотньої, всіма (без перебільшення) відкинутої дівчинки, яка пережила емоційне і фізичне знущання, стане яскравим прикладом Божої любові, прощення і допомоги для багатьох скрушених сердець?

Дорі Ван Стоун народилася в 1922 році від 15-річної матері, яка наказувала доньці не називати її матір’ю, уникала її, докоряла за непривабливу зовнішність, ніколи не брала на руки, не обіймала і врешті-решт покинула в сиротинці в районі Сан-Франциско, який після відвідала всього двічі. Серце маленької дівчинки обливалося кров’ю і вона часто задавалась питанням: “чи полюбить мене хтось коли-небудь?”

В дитячому будинку особливий відвідувач сказав їй, що є той, хто любить її - Ісус Христос. Дорі так сильно вхопилась за істину про Ісуса, що Він по-справжньому став її другом.

Попри насмішництво і нерозуміння, а також подальше знущання над собою в прийомних сім’ях, дівчинка не стала душевно хворою та жорстокою, а натомість переживала суцільну підтримку від свого невидимого реального Друга.

В сиротинці Дорі отримала на той момент єдиний і найкращий подарунок в своєму житті “Новий заповіт”. Відтоді Слово Боже стало її силою в будь-якій ситуації, з якою вона стикалася.

Дорі мріяла про люблячу родину. Але навіть цілком добрі люди, запросивши Дорі жити в них, не змогли запропонувати їй нічого, крім роботи гувернанткою. Так само віруючі люди з церкви, де була Дорі, взяли її задля того, щоб отримати визнання від людей, а насправді ставилися до неї жорстоко.

Книга захоплює з перших сторінок, викликає співчуття до маленької дівчинки і питання: чи може винести дитяча душа таку міру страждань, які випали на її долю? Мимоволі переймаєшся обставинами дівчинки і чекаєш, коли ж з’явиться світло в кінці тунелю для неї.

Книга складається з чотирьох розділів, кожен з яких відкриває нову епоху життя головної героїні. Написаний твір у співавторстві з Ервіном Люцером, пастором в церкві в Чикаго, бакалавром гуманітарних наук, автором декількох книг, зокрема, історичної “Хрест Гітлера”.

Історія Дорі Ван Стоун сповнена як гірких болісних моментів, так і вершин щастя, адже вона врешті-решт зустріла людину, яка покохала її, та двічі стала мамою. Але це ще не кінець історії.

Чимало і детально Дорі розповіла про нелегке, але цікаве, сповнене пригод і небезпек, своє місіонерське життя. Разом із сім’єю вони служили в Новій Гвінеї, де Дорі змогла зрозуміти і полюбити племя “дані”, на мові якого не існувало слова “любов”.

“Одне серце, що пережило біль, знає, що відчуває інший”, - каже Дорі в своїй книзі.

В християнському світі немає однозначної відповіді: що важливіше сім’я чи служіння?

Здається, Дорі, принаймі собі, відповіла цілком відверто і діяла у відповідності до обраного пріоритету - сім’я.

Син місіонерки припинив їсти та постійно ридав, благаючи, щоб мама “більше ніколи його не залишала”. Це сталося після того, як його віддали в школу, де поруч не було батьків.

Дорі не проігнорувала пригніченого стану сина та залишила служіння, надавши перевагу дітям, одночасно вважаючи, що саме Бог кличе її служити перш за все власним дітям.

“Що може бути важливішим, ніж навчити дітей жити за біблійними принципами?”. Так вважає автор.

Це не виглядає романтично та героїчно, як зазвичай сприймається місіонерська праця, але такий підхід є гарним прикладом для наслідування іншим місіонерам, які ще не визначилися зі своїми пріоритетами.

Те, що книга написана у вигляді розповіді, краще допомагає запам’ятати біографію місіонерки, адже саме історія здатна викликати у читача/слухача переживання і почуття, впізнати себе у головному герої.

В останні роки життя Дорі стала непохитною захисницею дітей-сиріт і знедолених сердець по всьому світу. Настільки, що з роками її стали називати «Послом сиріт»! Скрізь, куди Бог приводив її, Дорі дарувала ту саму надію, що була дана їй багато років тому, повторюючи ці чудові слова життя: «Ісус любить тебе!»

У листопаді 2009 року міжнародна організація «Назавжди змінені» вшанувала Дорі, назвавши свій будинок для дітей-сиріт у Гватемалі «Обіцянка Дорі».

Цей будинок став відповіддю на давнє бажання Дорі - надати кожній дитині безпечний притулок і люблячу турботу, на яку вона заслуговує.

Оскільки Дорі знала, що таке бути «тим, кого ніхто не любить», вона ніколи не хотіла, щоб інші діти-сироти відчували безнадію або сором. Дорі взяла собі за правило ніколи не залишати дитячий будинок, не обійнявши кожну дитину. Вона завжди була готова доторкнутися до плеча і помолитися за кожне зболене серце.

Найкращий Автор історії людства - Сам Творець - написав неперевершену розповідь про дівчинку, яку всі відкринули, але переживши Божу любов, вона повністю змінилася та змогла принести трансформацію в несправедливе суспільство і вплинути на багатьох людей.

Книга дає надію, що для кожної людини, яка б важка доля їй не випала, у Бога є відповідь. Питання тільки в тому, чи зможе людина Йому довіритися? Дорі стала однією з таких людей.

Для місії "Христос є відповідь" (CITA).