Як Свята Анна привела до ранніх скіфів
Літня інформаційна стрічка традиційно пістрявіє чисельними повідомленнями про роботу археологічних експедицій та чергові знахідки дослідників минувшини. Навіть складається враження, що розкопки в Україні – звична та поширена практика. Насправді, все з точністю до навпаки. В останні десятиліття археологія в нашій країні знаходиться в глибокій кризі, а держава розкопки практично не фінансує. Що там казати — в Україні наразі залишилося трішки більше 300 практикуючих археологів, а можливість регулярно виходити «в поле» мають ще менше. Для порівняння – в сусідній Польщі професійних археологів на порядок більше – близько 2500 вчених і солідне фінансування з боку держави.
Здається, що держава у нас взагалі намагається знищити археологів як клас. Зокрема цього року чиновники Мінкульту ледь не зірвали польовий сезон, заблокувавши видачу дозволів на проведення досліджень. З цього приводу Спілка археологів навіть приймала гучну заяву.
Сьогодні абсолютна більшість експедицій – це науково-рятівні дослідження у зонах новобудов, що за законодавством фінансуються забудовником, а інші об’єкти через відсутність фінансування залишаються поза увагою вчених, натомість активно грабуються чорними копачами.
Така довга преамбула тут для того, аби читачі зрозуміли певну унікальність події, про яку йтиметься далі. Бо археологічні дослідження в місті Городок (Хмельницька обл.) ініційовані та профінансовані місцевою громадою. Для України випадок вкрай нечастий.
Розкопки здійснюють археологи Кам’янець-Подільської архітектурно-археологічної експедиції ДП «НДЦ «ОАСУ» Інституту археології НАН під керівництвом відомого подільського археолога Павла Нечитайла (багато хто знає його ще й як українського музиканта, лідера гурту «Пропала Грамота» та учасника дуету «Zapaska»).
«Активна зацікавленість місцевої громади дослідженням власної історії вражає, особливо враховуючи, що в Городку давніх архітектурних пам’яток не уціліло, — все знищили ще у тридцятих роках, — коментує ситуацію археолог. — Натомість в області маємо чимало міст, де давніх пам’яток більш ніж достатньо, але громади там проявляють абсолютну байдужість до свого минулого. Зокрема в Хмельницькому, де вже багато років поспіль ведеться активна забудова історичного ядра міста, археологів жодного разу не запрошували дослідити будмайданчики, хоча мали би це робити згідно з пам’яткоохоронним законодавством. На Хмельниччині ж у цілому за ініціативою та коштом громад дослідження періодично проводяться лише в Кам’янці, Полонному та тут, в Городку. Вже вдруге, до речі. Перші дослідження ми тут проводили 2017 року».
Інша унікальність розкопок в Городку полягає у тому, що частину цьогорічних досліджень цілком можна віднести до категорії «релігійна археологія». Зокрема, вчені дослідили чималий підпорний мур, що залишився від дзвіниці знищеного комуністами костелу Св. Анни (1732-1936 рр)
Мурування знаходиться із зовнішнього боку замкового насипу і, враховуючи певні обставини зведення храму, цей факт довго викликав цілий ряд сумнівів і припущень:
«За місцевими переказами костел посеред «замчиська» зведено коштом магнатів Замойських, — розповідає Роман Ющишин, керівник ГО «Молодь польська Городоччини», яка є одним із ініціаторів досліджень. – Про це, зокрема, йдеться у відомій місцевій легенді про чудесний порятунок сім’ї графа, на честь чого той, мовляв, і поставив храм. Але це лише народна легенда. Зате точно відомо, що для зведення храму та кляштору францисканців, який постав поруч з ним у 1737 р., використали каміння із розібраних мурів замку, що на той час втратив будь-яке оборонне значення. Виходячи зі сказаного про замкове каміння, загадковий мур викликав масу запитань. Не виключалося, що це лише фрагмент якогось давнього фортифікаційної споруди, що немає жодного відношення до храму».
Хоча старожили й вказували, що дзвіниця стояла «саме тут», — але відомо чимало випадків, коли такі твердження виявлялися помилковими. Досить згадати, що давні народні легенді та навіть краєзнавчі публікації останніх десятиліть приписують зведення храму Замойським, але насправді він постав зусиллями і коштом священика Яна Моледзінського та парафіян. Тож відносно слів старожилів були певні сумніви.
За іншою, досить вірогідною, версією це могла бути замкова башта, яку по тому пристосували під основу дзвіниці. Визначення істини було досить важливим для чималої римо-католицької громади Городка, адже це стосувалося найдавнішої (хай практично зруйнованої) сакральної споруди міста. Виходячи з цього, вищезгадана ГО та римо-католицька парафія звернулися до очільників громади за допомогою у з’ясуванні цього питання.
Одночасно з ініціативою проведення досліджень старого замчиська виступили й місцеві краєзнавці та небайдужі до історії люди. Очікувалося, що дослідження цієї території пролляє світло на найдавніші сторінки історії Городка, що є суцільною білою плямою, так і на час виникнення поселення.
Нагадаємо, що найдавніші письмові згадки про Городок, що датуються самим кінцем XIV ст., викликають великі сумніви, чи йдеться саме про цей Городок (назва досить поширена) чи інший, а стовідсотково точні згадки про місто належать лише до середини XV ст. Тим більше, що поодинокі знахідки кераміки часів Русі давали підстави робити припущення, що місто виросло з якогось невідомого давньоруського поселення чи городища.
Керівництво громади до пропозицій дослухалося:
«Приймаючи рішення про фінансування археологічних досліджень, — розказала голова Городоцької громади Неоніла Андрійчук, — ми виходили з міркувань, що не хлібом єдиними живе людина, а сьогодення має стояти на усвідомленій спадщині предків. Не можна говорити про любов до міста та рідного краю абсолютно не знаючи його історії. До того ж ми сподіваємося, що на основі відкритого археологами можна буде запустити певні освітні, виховні та туристичні проекти. Та й експозицію щойно відкритого, наймодерновішого в Україні музею поповнити не завадить».
Як показали дослідження, вбудований в замковий насип фрагмент мурування від початку зводився саме як елемент суто сакральної споруди, а не частина башти замку чи якась інша оборонна споруда. Невідомий архітектор уміло використав напіврукотворну замкову терасу, аби надати максимум ефектності храмовій дзвіниці.
Тут варто згадати, що станом на першу половину XVIII ст. ядро Городка ще знаходилося на правому березі Смотрича, а основна частина міста – під згаданим замчищем. Замкова ж тераса домінувала над забудовою внизу.
Як з’ясували археологи, у першій половині XVIII ст., тобто на момент зведення дзвіниці, рівень землі під опорною стіною, на яку вона спиралася, був нижчим сучасного, а сама тераса – вищою (її верхівку досить сильно «зчесали» на початку 1970-х, коли тут брали ґрунт для насипання дороги). Споруда з боку міста виглядала більш ніж ефектно – високий насип з облицьованою рівними тесаними блоками опорною стіною, а на ній – чимала дзвіниця. Все разом виглядало дуже вражаюче та урочисто, а сама дзвіниця здавалося ширяла над тогочасною забудовою.
«Це чудово, що археологи допомогли нам остаточно визначитися з цим муруванням, — радіє настоятель храму Св. Станіслава, єпископа та мученика, о. Віктор Лутковський. – Таким чином римо-католицька громада Городка отримала не лише ще одну підтверджену сакральну пам’ятку, але й досить давню споруду та історичну реліквію».
Як вважає о. Віктор, тепер потрібно потурбуватися про її збереження та консервацію. Особливо – про збереження, бо деякі «хазяйновиті ґазди» регулярно видлубають з мурування вапнякові блоки. Варто також подумати про встановлення тут якогось пам’ятного знаку, що нагадуватиме про знищений комуністами храм та дзвіницю.
Отець Віктор та римо-католицька громада внесли досить солідний внесок в організацію досліджень. Зокрема археологи жили в гуртожитку при храмі Св. Станіслава.
В історії з дзвіницею є й певний елемент містики, зауважує начальник відділу культури, національностей, релігій та туризму Городоцької міської ради Олег Федорів, який чимало зробив для організації досліджень:
«Експедиція планувалася ще на початок червня, — розповів пан Олег. – Але через бюрократичну тяганину з дозволами її довелося перенести на кінець серпня. І тут маємо символічний збіг. Ситуація з дзвіницею остаточно прояснилася 24 серпня, за день до річниці освячення костелу Св. Анни – 25 серпня 1732 р.».
З’ясуванням справжнього призначення давнього мурування відкриття не закінчилися, а тільки почалися.
Одразу під фундаментом основи дзвіниці археологи натрапили на рештки згорілого будинку, що датується серединою XVII століття. Власне тоді ж він і згорів. Що це за часи – пояснювати не потрібно. Припускається, що будинок могли знищили в результаті штурму замку військом Богдана Хмельницького.
Як вважають археологи, певний час згарище використовувалося як смітник – про це свідчать фрагменти абсолютно різностильових кахлів та розрізнені уламки битого посуду, що явно не належать до комплексу знищеного будинку.
На згарищі досить добре просліджуються рештки згорілих дерев’яних конструкцій та глини, з якої будували будинок:
«Вірогідно, споруда, що зовні, що конструкцією мало чим відрізнялася від традиційних подільських хат «на дві половини», яких ще чимало залишилося на Хмельниччині, – розмірковує археолог Павло Нечитайло. – Зі знайдених фрагментів будівлі добре видно, що будувалася вона з глини з рослинним наповненням на основі дерев’яного каркасу. Відбитки від сіна чи соломи, з якою перемішувалася глина, добре помітні. Більше того, на зовнішній обмазці видно сліди вапна, яким будинок був побілений. Це нам дає певне уявлення яким був звичайний міщанський будинок Городка у середині XVII ст.».
Як і при будь-яких «міських» розкопках не обійшлося без пізніх ям. Одна з таких, що датувалася початком ХХ ст., крім звичного сміттєвого набору – биті горщики, каструля, емалевий чайник тощо, принесла несподіваний сюрприз – фарфоровий електричний ізолятор. Але цей мав синеньке клеймо з двоголовим царським орлом.
Тобто пересічні мешканці околиці Городка (на початок ХХ ст. колишнє середмістя стало околицею) користувалися електрикою задовго до того, як Ілліч приніс пролетарям свою знамениту лампочку.
Але це ще було не все! Занурюючись у глибини культурних шарів, археологи зробили абсолютно неочікуване відкриття. Розкоп «сів» на рештки ранньоскіфського поселення — а це, на хвилиночку, — VII століття ДО нашої ери! На жаль, переддзвіничний розкоп був одним з найменших у цих дослідженнях, тож артефактів ранньозалізної доби небагато – фрагменти товстостінних грубих ліпних посудин, уламок керамічного ж грузила, вірогідно до рибальської сітки, крем’яний різець (у той час ще активно використовували й кам’яні знаряддя) і фрагмент кам’яної вимостки (вірогідно залишки якоїсь споруди).
От і вийшло, — розкопували рештки дзвіниці храму Св. Анни, а знайшли – скіфів!
Що стосується іншої частини досліджень – то коротко:
1. Знайдені чисельні фрагменти кераміки (уламки посуду та кахель) датуються від кінця XIII до XVIII ст, що свідчить – Городок існував принаймні від часів Великого Князівства Литовського, коли Поділлям володіли князі Коріатовичі.
2. Різноманітність форм посуду, часом досить дорогого, навіть, імпортованого з Західної Європи, свідчить, що в XVI— XVII століттях населення Городка було досить заможним, а містечко – багатим.
3. Про багатство мешканців свідчить й велика кількість різнотипних орнаментованих, часом полив’яних кахлів.
4. Археологам вдалося знайти та відкопати чималу ділянку (близько 6 м.) до того невідомого замкового муру. Раніше від колись дуже поважного Городоцького замку були відомі лише фрагменти земляних валів.
5. Планується що наступного року дослідження можуть бути продовжені. Тим більше, що від нашарувань землі звільнено лише невеличку ділянку замкових укріплень. Та й питання давньоруського періоду залишається відкритим.
