Як відроджувалась українська церква в Полтаві
Чи не всім полтавцям і багатьом гостям Полтави знайомий величний Свято-Успенський собор, змальований ще Тарасом Шевченком, розташований у самому серці міста - на Соборному майдані. 2004 року його відбудували, бо його попередник (який малював Шевченко) був зруйнований 1934 року. Минулого року собор було урочисто відкрито для служби, проте Свято-Успенська парафія УПЦ Київського Патріархату діє в Полтаві майже з відродження України.
На Благовіщення їй виповнилося 20 років. Саме на благовіщення 1992 року парафія була заснована українськими патріотами, яких об'єднав священик о. Миколай Храпач, людина відома і поважна у Полтаві.
"7 квітня 1992 року був прекрасний сонячний весняний день, - згадує о.Миколай. - Багато полтавців зібралось біля дзвіниці Свято-Успенського собору з нагоди першої служби Божої - Божественної Літургії українською мовою, яка безумовно була першою після того як по закінченні Вітчизняної війни влада закрила всі храми УАПЦ. До храму прийшло чимало парафіян УАПЦ першого і другого відродження, які пам’ятали і молились в храмах Української Церкви,яких у Полтаві було більшість,але на жаль, тому і були знищені, що належали до нашої Святої Української Церкви - Церкви-страдниці, Церкви-мучениці, яку так жорстоко нищила Радянська влада."
Дзвіниця, яка залишилась від собору (а не знищили її завдяки хитрості полтавських архітекторів, які запропонували владі поставити на вершечку статую Сталіна - проект безглуздий, проте дзвіницю 1774 року врятовано) не змогла вмістити всіх і тому священики прийняли рішення служити службу перед храмом.
"Почувши слово Боже і Літургійний спів рідною мовою,люди плакали і щиро молились, причащались Таїнств Христових" - говорить о.Миколай. З патріотичними проповідями виступали священики та парафіяни. Це був початок відродження життя церкви - через 48 років заборон, гонінь Української Церкви.
Цьому передувала велика робота. Тоді Миколай Храпач не був священиком, але очолював Покровську громаду УАПЦ і голова Полтавського Руху Микола Кульчинський доручив йому роботу по відродженню УАПЦ на Полтавщині і в Полтаві зокрема. Треба нагадати, що подібний рух відродження УАПЦ розгорнувся по всій Україні (мені довелося брати участь у ньому в Запоріжжі). Комуністична влада активно протидіяла, влаштовувала провокації, які наражалися на завзяття і твердість прихильників УАПЦ. У Полтаві було створене православне братство ім. Андрія Первозваного.
Вірні УАПЦ влаштовували пікетування міської ради, доносили свою думку до преси, випускали листівки, навіть проповідували на вулиці.
У травні 1991 року Полтаву вперше за майже 50 літ відвідав на запрошення православної громади один з її найвідоміших уродженців - Святійший Патріарх Київський УАПЦ Мстислав (Степан Скрипник), племінник Симона Петлюри. Приїзд одного з провідних діячів українського церковного відродження ХХ століття мав великий вплив на земляків. Патріарх благословив громаду на працю по відродженню української Церкви.
Громада вимагала віддати їй дзвіниці зруйнованого Свято-Успенського собору, в якій то розміщувався музей архітектури, то художній вернісаж. Врешті, вже після 1991 року дзвіницю таки віддали українсьій громаді, яка швидко зробила ремонт.
"З висоти двадцятиріччя багатьох уже немає, але все таки треба назвати членів першої громади Миколу Кульчинського, Петра Колотія, Юрія Самійленка, Ганну Дениско, Тетяну Дениско, Володимира і Надію Огризьків, Анастасію Кобікову, Сергія Бороніченка, Олену Кардаш, Олександра Павлія, Ніну Демаш, Валентина Дем'янка, Катерину Фастовець, Параску Квецько, Зою Солонуху, Олексія Сенчука, Орисю Ковалевич, Надію Довгань і багато інших тих, хто підтримував нас" - зазначив о.Миколай Храпач.
Першу службу очолив митрополит Переяславський Антоній Масендич, першим настоятелем, а потім єпископом був ігумен Роман Попенко. У липні 1992 року Миколу Храпача було хіротонізовано на священика в Свято-Володимирському соборі Києва і призначено настоятелем Успенської церкви Полтави.
Проте дзвіниця була замала для богослужінь. Парафіяни згадують, що на свята всіх бажаючих у ній вмістити не можна, влітку ближчі від алтаря знемагали від спеки, а взимку, ті, що біля входу - від холоду. 1995 р. з ініціативи громади створено комітет по відбудові собору і закладено першу цеглину у фундамент собору. Дослідження фундаментів собору під керівництвом архітектора Валерія Трегубова, встановило, що фундамент собору зруйновано в багатьох місцях і на ньому відбудова собору неможлива. Потім на основі фотографій розпочалось проектування. Ескізний проект підготувала майстерня «Храм» під керівництвом Трегубова. Матеріали було направлено до Кабінету Міністрів та Президента України. На основі цих даних наш собор було включено до Державної програми з відбудови 12 найвидатніших архітектурних пам’яток України. Та через відсутність фінансування будівництво почалось лише 2000 року.
Ще 1999 року під час святкування 1100-річного ювілею Полтави з ініціативи міського голови Анатолія Кукоби було встановлено пам’ятну дошку, що президент Леонід Кучма започаткував відбудову храму. 20 серпня 2000 року Святійший Патріарх Філарет освятив наріжний камінь собору.
Будівництво тривало до осені 2004 року, коли було завершено зовнішні роботи, встановлено хрести, зроблено благоустрій. Будівництво стримувала відсутність коштів та проектної документації, яку виготовляли поетапно, спочатку Валерій Трегубов, а потім інститут «Міськбудпроект» під керівництвом Бориса Петера.
Тільки 2006 року розпочались внутрішні опоряджувальні роботи, які були закінчено минулого року, а в травні було освячено собор і в ньому розпочались Богослужіння.
Нагадаємо, що вже українська влада сприяла передачі вцілілих храмів церковним громадам, проте чомусь переважно УПЦ Московського патріархату (хоча яка різниця колишнім партійним функціонерам, який патріархат?). Громадам УПЦ Київського патріархату сприяння не було, крім того, що після 2000 року практично не заважала будувати та відроджувати парафії.
Якщо говорити про відбудову собору, то державного фінансування на нього не було зовсім, хоча програма відбудови храмів була запланована урядом і затверджена президентом України. Програм взагалі вистачало, але грошей не було. Собор відродили за рахунок приватних пожертв та сприяння міського голови Анатолія Кукоби (будівельника за фахом).
Щоправда, він тільки 1999 року підтримав ініціативу відбудувати собор. Скоріше за все зіграв роль 1100-літній ювілей Полтави.
«Його (Кукоби – прим. авт.) роль беззаперечна і без його підтримки, звісно, собор будувався б дуже довго. – говорить о. Миколай. - Ми вдячні йому. Хоч ця співпраця громади і міського голови була непростою, але плідною».
Освячення собору немовби підвело риску часу і відмежувало від сьогодення процеси відродження. З початком богослужінь був подоланий ще один етап у розбудові і утвердженні Українського Православ’я на Полтавщині.
Патріарх Мстислав у рідному місті. Травень 1991 року
Полтавська громада вітає Патріарха Мстислава. Праворуч від Мстислава о. Миколай
Перше Богослужіння рідною мовою. 7 квітня 1992 року
Висвячення наріжного каменю для собору
Візит патріарха Філарета. Ліворуч міський голова Анатолій Кукоба
Мітинг при закладці собору. Промовляє Анатолій Кукоба
Патріарх Мстислав і о.Миколай Храпач . 1991
Вадим Джувага
