«Коли росіяни скинули бомбу на маріупольський пологовий будинок, то замахнулися на Самого Бога. Він творить Життя в пологових! А потім рашисти стільки вбивали Життя, знищуючи нас за те, що ми – українці, і продовжують це робити впродовж уже ось року! Господь ніколи таке нікому не прощав, не прощає і не простить!».
Ці слова проректора Полтавської богословської семінарії, психолога Ігоря Скрипніченка якнайкраще відображають суть усього, що зараз відбувається в Україні. Він наголошує, Росія не захопить Україну і розпадеться як імперія – така історична закономірність. Однак, коли закінчиться війна, доведеться ще «повоювати» у мирний час за кожного нашого Героя. Для цього потрібно буде докласти багато зусиль. Викладачі Тихоокеанського університету Сіетла уже зробили титанічну працю, в якій викладена дорожня карта відновлення України.
Тож в інтерв’ю з Ігорем Скрипніченком, який, до слова, також є радником почесного консула України у США, – про те, як Бог творить історію, віру і молитву, розмову з Творцем та про справжнє повернення наших Героїв з війни.
– Зараз серед українських протестантів – тих, які залишилися на Батьківщині, і тих, які виїхали закордон, – простежуються дві поведінки. Одні піддаються настрою фаталізму, мовляв, війна в Україні – одна з ознак того, що Друге пришестя Ісуса Христа близько. Вони складають руки і пливуть за течією. (Хоч, як відомо, люди часто плутають умовні та безумовні пророцтва в Біблії, часові рамки). Інші пам’ятають, що місія Церкви не змінилася: любити, служити, проповідувати Слово… Як розумію, ви до проактивних належите?
– Мотив моєї проактивної позиції більше богословський. Я вірю, що Ісус Христос встановлює Своє Царство на Землі поступово. Він воскрес із мертвих і з Ним воскрес новий світ та новий тип особистості. Один із провідних сучасних біблеїстів і богословів, професор Нового Заповіту в Оксфорді та Кембриджі Ніколас Томас Райт говорить, що вже зараз можемо розучувати пісню, яку колись співатимемо в Царстві Божому. Так само вже нині можемо брати участь в історії, яку творить Бог.
– Ігорю, Ви очікували, що повномасштабна війна буде?
– Її не могло не бути. Питання підкорення Росією України – це виживання самої Росії як імперії.
Українці та росіяни – дуже різні. Передусім – за світоглядом і цінностями. Настільки різні, що коли росіянин потрапляє до нашої країни на тривалий час, українське середовище його трансформує. Навіть східноукраїнське.
Однак ми знаємо, що Росія не захопить Україну і розпадеться як імперія – така історична закономірність.
– А Ви з початку повномасштабної війни вірили, що ми переможемо?
– У березні 2022-го, побачивши консолідацію українського суспільства, зрозумів, що переможемо! До війни мені брати в Христі могли закинути, навіщо стільки говорю про патріотизм, українство, якщо наша Батьківщина на Небі. А потім з багатьма сталося те, що можна охарактеризувати відомою фразою з Facebook: вони «уснули 23 февраля, а прокинулися 24 лютого»…
Коли росіяни скинули бомбу на маріупольський пологовий будинок, то замахнулися на Самого Бога. Він творить Життя в пологових! А потім рашисти стільки вбивали Життя, знищуючи нас за те, що ми – українці, і продовжують це робити впродовж уже ось року! Господь ніколи таке нікому не прощав, не прощає і не простить!
– Ігорю, Ви з вашими партнерами організовували зустрічі-обговорення на тему відновлення України. Про що йдеться?
– Я переконаний, що для відновлення України потрібні відновлені українці. Власне, відновленням українців потрібно займатися не після перемоги, а вже – в момент, коли людина зазнала травми. Адже цілісні громадяни творять цілісне суспільство, відповідно: травмовані – суспільство травмоване.
Також для відновлення України потрібно, що називається, створити українців. Як у хрестоматійній фразі письменника, історика, прем’єр-міністра П’ємонту, регіону на півночі Італії, Массімо д’Адзельйо: «Ми створили Італію, тепер треба створити італійців». Тобто, спершу постала об’єднана держава, а потім нація.
Ось чому я так люблю викладати у коледжі для молодих людей – з них можна «ліпити» політичних українців. Поступ можливий лише шляхом подолання історичних травм і консолідації громадянського почуття.
– Ми й так були, за словами дослідника Голодомору Джеймса Мейса, постгеноцидним суспільством. Тепер ще й станемо посттравматичним. Деякі ізраїльські психологи, які працюють із тамтешніми військовослужбовцями, кажуть, що Україні знадобиться з десять років, аби подолати посттравматичний синдром (ПТСР). За умови достатньої кількості фахівців з уміння працювати над його подоланням. Інакше – на це піде значно більше часу.
– Зараз наші воїни борються за нас. Прийде час, коли нам потрібно буде поборотися за них.
Почесний консул України в Сієтлі Валерій Голобородько запросив американських психологів в Україну. Серед них – професори Тихоокеанського університету Сієтла Джон Тоберн, Джефф Голгуін та Крістофер Тобі, Еммі Мезуліс. Вони вже приїжджали двічі сюди і навчали понад 800 осіб як надавати першу психологічну допомогу.
Насправді нам усім, незалежно від віку й фаху, потрібно навчитися надавати першу психологічну допомогу. До слова, для цього ми видали короткий посібник, який можна «освоїти» за три вечори. У ньому про те: що таке травма, їх види і як можна допомогти людині при травмі.
Також проводитимемо поглиблене навчання для людей із психологічною освітою і досвідом роботи з військовими та цивільними.
І ось 11 авторів з України і США пишуть книжку «Як воскресити землю», вихід друком якої запланований на літо 2023. Це буде, можна сказати, дорожня карта для України. У ній, зокрема, йтиметься про відновлення дітей, військових, цивільних, етику праці, економічне зростання… Мені приємно, що я – головний редактор цієї праці.
– Ігорю, і як надавати першу психологічну допомогу?
– Перше: слід розуміти, що таке травма, бо ми не завжди можемо її розпізнати. Травма – це коли щось сталося з людиною в минулому і той випадок не дає їй адекватно побачити своє майбутнє, а також жити теперішнім.
Друге: людині потрібно надати психологічну допомогу у безпечному, комфортному для неї місці. Приміром, одну з таких розмов я проводив в бомбосховищі. І дарма, що ми з хлопцем перебували в Чернівцях, куди лише кілька разів «прилітало». Для нього бомбосховище було місце, де почувався в безпеці.
Третє: потрібно уважно вислухати. Знаєте, про що свідчить уважне слухання? Про те, що людина вам цікава, небайдужа. Якось я розмовляв із військовослужбовцями, занотовуючи їхні розповіді – для того, аби потім осмислити все й якісно надати психологічну допомогу. Один з них сказав, мовляв, моя уважність викликала повагу і спонукала до відкритості, щирості.
І четверте: навчитися відкривати для людини новий сенс життя. Найчастіша причина травми: хтось когось втратив і не уявляє собі подальше життя. Один чоловік мені сказав: «Щоранку, прокидаючись, я помираю. Зміг би зі своєю коханою розлучитися на рік, два, п’ять, але назавжди – ніколи!» Що то за новий смисл має бути? Потрібно обов’язково розпитати про життєвий шлях того, кого втрачено. А тоді запропонувати жити заради спільних мрій, мети, візії, що були, світлої пам’яті про нього/неї. Англійський кардинал, теолог, поет, центральна фігура релігійного життя Великої Британії вікторіанського періоду Джон Генрі Ньюмен говорив про те, що нас покликано бути зраненими цілителями. Зміст життя, зокрема й в тому, щоби лікувати рани іншого. Тобто, ми самі теж маємо досвід травм і їх подолання.
– Чи часто ставлять екзистенційне питання, мовляв, де серед жахіть війни Бог?
– Звучить.
– Що відповідаєте на нього?
– У мене немає відповіді на запитання «Чому?», «За що?». Зате є тверде переконання, що мій Відкупитель – Живий! Певен, що Він проходить цей страшний період разом з нами. І я побачу, як Він відновить мене і мою країну. І помститься за все, що нам заподіяно. Коли пророк Єзекиїль побачив поле сухих кісток, Бог поставив йому запитання: «…сину людський! чи оживуть кістки ці?» «Господи Боже! Ти знаєш це», – відповів Єзекиїль, а у відповідь почув: «…проречи пророцтво на кістки ці і скажи їм: «кістки сухі! слухайте слово Господнє!» Так говорить Господь Бог кісткам цим: ось, Я введу дух у вас, і оживете. І обкладу вас жилами, і вирощу на вас плоть, і покрию вас шкірою, і введу у вас дух, і оживете, і пізнаєте, що Я Господь». (Єзекиїля 37:3-6). А ще в Біблії написано: «Бо Я знаю ті плани, які Я маю для вас, говорить Господь, плани на благополуччя, а не на зло, щоб дати вам будучність та надію» (Єремії 29:11).
Моральний авторитет, проректор із питань призначення та місії УКУ Мирослав Маринович висловив цікаву думку, з якою цілковито погоджуюся, мовляв, війна в Україні сталася не за її гріхи. Очевидно, Україна – не найправедніша країна, але й не найбільш грішна. Вона, можна сказати, зараз приноситься в жертву за те, щоби в світі відбулися тектонічні зміни.
– У Вас красива молода дружина і гарненька донечка. Хвилюєтеся за них, відколи війна почалася? До речі, яка у Вас була реакція, коли почалося повномасштабне вторгнення росії в Україну?
– Напередодні війни у нас була складена тривожна валізка. Мені говорили про те, що краще поїхати туди на захід країни, ближче до кордону. Та ми не їхали до останнього. 24 лютого, прокинувшись рано-вранці, зрозумів, що треба їхати. Попередив друзів, колег, служителів, мовляв, більше за життя люблю свою сім’ю і поки не відвезу її у безпечне місце, не відповідатиму на дзвінки і повідомлення. Коли дружина і донька вже були у безпечному місці, ми почали приймати біженців у Чернівцях, завозити гуманітарні вантажі. У смт. Берегомет, шо на Буковині, разом з Миколою Стринадою почали навчання з реабілітації.
У перший день повномасштабного вторгнення я встиг записати відеозвернення, в якому тлумачив книгу пророка Овдія з Біблії, який говорив, що Росія буде знищена як держава за те, що зробила проти України. До речі, один із предметів, який я викладаю, є біблійна герменевтика – наука про те, як тлумачити тексти Старого і Нового Заповітів. Також викладаю учнівство, тобто, вивчаємо: як те, що тлумачимо в Біблії, трансформуємо через навчання людей. Вірю, що Церква покликана бути школою мудрості для всіх народів, а кожен християнин має бути тим публічним мудрецем, у якого вчаться правильно мислити і жити. Третій предмет – політична теологія. Тлумачачи Біблію, навчаючи людей, ми трансформуємо суспільство, зрощуємо еліту, інституції, які впливатимуть на появу достатньої кількості громадян, які критично мислять і впливатимуть на перебіг суспільних подій.
– Що Вам допомагає проходити цю війну?
– Постійно читаю Псалми. Допомагає також спілкування з дружиною, час, проведений з донькою. Це додає сил і позитивних емоцій. Якщо я стурбований, стомлений, засмучений, знервований, мені досить випити чай або каву наодинці з дружиною і занепокоєння, втому, сум, напруження як рукою знято.
– Який псалом улюблений? Зараз багато хто молиться 90-им.
– Улюблений не один. 118-й – найбільший псалом в Біблії, де йдеться про Священне Писання.
1-й і 2-й псалми. Особливо 2-й. У ньому написано, як народи кооперуються, говорячи сучасною мовою, і радяться виступити проти Бога. Однак Він зруйнує всі плани нечестивих. Псалми 8-й і 10-й, усім відомий 90-й і 91-й.
Власне, я всім раджу перечитувати Книгу Псалмів. І ще Книгу пророка Ісаї, де зокрема написано про те, як розпадаються імперії.
Крім того, раджу проводити якісний час з родиною, з друзями, говорити з ними про глибокі смисли. Заглиблюйтеся в душу один одного. У мене є друг, з яким ведемо листування – пишемо один одному листи від руки. Що не лист, то натхнення для нас обох.
Мені подобається екзестинційна філософія, представником якої був єврейський філософ, релігійний мислитель і письменник, духовний лідер європейського єврейства Мартін Бубер. Центральним поняттям філософії Мартина Бубера є діалог. На погляд мислителя саме діалог людини з собі подібними, з природою, та з Богом є особливим, суто людським способом буття.
– На своїй сторінці у Facebook ви гарно написали про мистецтво жити разом – про кооперацію між українцями. Що вкладаєте в поняття – мистецтво жити разом?
– Одного разу, приїхавши в Полтаву, зайшов до мами. Поліз на горище, де зберігається моя бібліотека, яку збирав ще зі школи, університету – не перевіз поки до себе додому. Цікаво переглядати книжки, які тебе формували. Прихопив з собою І том «Історії України-Руси» Михайла Грушевського. Гортав, аж раптом на початку книжки натрапив абзаци, що колись їх підкреслив. Йшлося про те, що племена на території Київської Русі в часи біди знаходили в собі здатність об’єднатися, не дивлячись на минулі чвари, і виступити єдиним фронтом.
І для мене мистецтво жити разом – це зрозуміти, що ми, українці, – різні, однак ми – українці! Ми й консолідувалися заради Перемоги і майбутнього розвитку країни.
– У представленні на Вашій сторінці у Facebook написано: сімейне богослужіння і читання книжок. Які книжки зараз читаєте?
– Щороку обов’язково перечитую, власне, Біблію і біографію Шимона Переса «Дрібних мрій не буває». Очевидно, читаю книжки з психології про посттравматичний синдром, травми та їх зцілення. Саме зараз читаю Ярослава Грицака «Подолати минуле» і Мирослава Мариновича «Як Україні виростити крила». Я прочитав усі книжки Мариновича із блокнотом та фламастером в руках. Зараз пишу кілька статей про нього для одного американського видання під назвою «Зустрічі з дисидентом». Власне, я познайомився з паном Мирославом через його книжки у дуже молоді роки. А наживо – у 21 рік.
– Як питання віри реалізується у Вашому житті?
– Віра – це сенс. Все, що я роблю, прагну, аби в цьому відображалася природа Бога. Вважаю, що кожна людина повинна бути богословом – у тому сенсі, що має знати Господа і відображати Його в нашому житті: Божу Любов, Мудрість, Доброту, Терпеливість, Турботу… Якось знайшов двохтомник «Основи духовного і соціального життя». У ньому є така думка, мовляв, Америку створило прагнення до досконалості. Я знаю звідкіля це прагнення: пуритани говорили, що Бог – досконалий. Ще одна думка – про Господнє провидіння. Коли читаю Книгу Йови, думаю, Йова не знав, чому на його життя випало стільки страждань, однак вірив, що Бог тримає ситуацію під контролем, говорячи сучасною мовою. Він веде все до Своєї цілі.
– Ви з Богом говорите? Про що?
– Про розпад Росії як імперії. Про Перемогу. Про відновлення України – нової України – щоби не було, як написано в 11 Псалмі: «Безбожні кружляють навколо, бо нікчемність між людських синів підіймається». Про виховання нових еліт – людей гідних, з відданими нашій країні серцями. Ми за це платимо непомірно високу ціну.
Як казав один з творців держави Ізраїль Давид Бен-Ґуріон, без Голокосту не було би Ізраїлю. Жорсткі слова. Ми в боргу перед тими, хто поклав і кладе своє життя. І сплата цього боргу – Україна – країна з розвинутою демократією і частина вільного світу.
##DONATE_TEXT_BLOCK##