Які виклики для Церкви в час війни: шукали відповіді під час Екуменічного соціального тижня у Львові
Під час заходу висвітлювали важливу роль, місію та відповідальність Церкви під час війни – бути істинним світочем миру та перемоги, підтримуючи дух та оберігаючи цінності демократичного українського суспільства.
Модератором заходу був д-р Олег Турій, директор Інституту історії Церкви Українського католицького університету, проректор із зовнішніх зв'язків УКУ.
«Бути Церквою сьогодні та після війни – це питання, яке відкрило нові горизонти. Сьогодні багато непорозумінь у стосунку Святого Престолу щодо війни. Маємо деякі виклики між локальною Церквою, яка розуміє ситуацію в Україні дуже добре, а також між Церквою у Римі. Також складним питанням є східна політика Ватикану. Рим часом змінює свої погляди. Але те, що стосується нашої християнської свідомості, ми повинні протистояти жорстокості окупантів. Питанням також є наша реакція на жорстокість. Чи ми як Церква повинні підтримувати бажання нашого народу помститися? Чи ми маємо говорити про припинення війни? Насамперед, захист свого народу, країни прописаний у Катехизмі. Є правила війни, яких ми все-таки повинні дотримуватися. Ми маємо захищатися мужньо, а не уподібнюватися до ворога у його злочинній ментальності. Ми інші, наш виклик – не стати схожими до окупанта. Навіть в умовах війни ми повинні залишатися християнами, попри гнів, злість, ненависть. Наша перемога повинна бути і духовною теж, гідною. Ми мусимо залишатися Христовими воїнами», - наголосив о. д-р Петро Балог, OP, директор Інституту релігійних наук св. Томи Аквінського, Київ.
«Для всіх християнських богословів ця війна – виклик нашого світогляду. Для Протестантських Церков це також складна ситуація, адже окупанти жорстоко ставляться до наших Церков, пастирів, вірян. Євангельські Церкви розпочали активну гуманітарну допомогу, ініціативи, ми справді відчуди дуже сильну відповідальність за долю України. Ми усвідомили солідарність, яку маємо із людьми, які переживають страшні моменти війни. Ми маємо відчуття причетності, хочемо зменшити обсяг страждань, коли зло особисто торкається нас зараз. Заклики до примирення – серйозний виклик для Євангельських Церков, але ми мусимо враховувати і питання справедливості», — прокоментував Роман Соловій, ректор Східноєвропейського інституту теології, Львів.
«Бути Церквою – це бути уважним, бути людиною слухання. Питання в тому, ким ми станемо після цієї війни. Завдання Церкви – прийняти людину, вислухати її, а не повчати. Проблема в тому, чи впораємося ми із цим викликом. У Харкові я зрозумів, як важко слухати людей, які пройшли через пекло та насильство. Потрібно слухати, а не говорити про примирення з ворогом. Вчитися слухати – це молитися до Бога, прислухатися до свого внутрішнього голосу, обурення. Лише тоді ми можемо прийняти і зранених воїнів, і скривджених людей», - зауважив о. Михайло Станчишин, ТІ, віце-директор Школи духовного проводу «Єлеазар», Львів-Харків.
«Православна Церква, не враховуючи конфесійність чи юрисдикцію, під час війни в Україні зіткнулась із великим викликом. Росія – православна держава, то чому ж відбувається така жорстокість? Насамперед, мушу зазначити, що Православна Церква покликана говорити правду, дати відповідь на цю війну. Чи Православної Церкви в Росії є правдою Христовою, Євангельською? Саме тому і відбувся перехід моєї громади до Православної Церкви України. Якщо Церква перестане говорити правду, то людина втратить всі орієнтири. Головним є не приналежність до конфесії, а бажання говорити правду, критично мислити, чути слово Христове. Єресь «русского мира» спотворює критичне мислення людини. Бачачи приклад російського суспільства сьогодні, усвідомлюємо, що це підтримують і представники інших релігій. У агресії немає релігійного обличчя, вона спотворює бачення Бога, є впливом зла у світовому суспільстві. Нам потрібна перспектива внутрішнього переродження, внутрішніх змін», — підкреслив єрм. Іов Ольшанський, ігумен Свято-Воскресенського Новоафонського монастиря ПЦУ, Львів.
«Ця війна – як смертельна хвороба, але водночас вона робить нас ближчими до Бога. Бути Церквою в умовах війни показує, чого насправді суспільство та наші віруючі очікують від Церкви. Люди шукають братерства, солідарності, спілкування. У мирний час наше церковне житя було як «мощі та прощі». Але під час війни ми стаємо причетними до подій, працюємо для спільної перемоги. Ця війна показала неактульні питання екуменічного діалогу. Треба було говорити серйозніше про питання війни та миру, а не про церковну дипломатію, спроби поділу впливу. Екуменічний діалог до війни не був таким екуменічним діалогом, як зараз. Тепер ми повинні говорити про стосунки Церкви та держави. Ми перебуваємо у ситуації Йова, тому ми повинні почути відповідь Бога. Після війни буде кілька Україн: Україна військових; Україна тих, хто пережив війну за кордоном; Україна біженців тощо. Церква має завдання консолідувати усіх нас”, — розповів Анатолій Бабинський, науковий співробітник Інституту історії Церкви УКУ.
Нагадуємо, цьогорічний Екуменічний соціальний тиждень тривав впродовж 3-7 жовтня в гібридному форматі (м. Львів, онлайн) та поділений на три основні блоки:
Блок І. Грані ідентичності: релігійна, національна, етнічна, культурна, політична;
Блок ІІ. Ідентичність, війна та міграція;
Блок ІІІ. Роль та вплив соціальних інститутів на формування ідентичності.
