Єпископ УГКЦ Богдан (Дзюрах): „Ми є носіями східного благочестя у його візантійсько-київській традиції, починаючи від Володимирового Хрещення”

Єпископ-помічник Києво-Вишгородський УГКЦ БОГДАН (Дзюрах) коментує для РІСУ Постанови Патріаршого Синоду єпископів цієї Церкви (Львів, 13-20 вересня 2006 року), оприлюднені 29 вересня 2006 року.

– Патріарший Синод Української Греко-Католицької Церкви, який нещодавно завершив свою роботу, видав свої постанови, в яких, зокрема, на першому місці йдеться про вираження власної ідентичності: що УГКЦ є Церквою свого права, що вона об’єднана з наступником Святого Петра, єпископом Риму, що вона є носієм східного християнського благочестя візантійської традиції з часів Володимирового хрещення, і, останнє, що на УГКЦ лежить особлива місія – сприяти порозумінню візантійської і латинської традицій. Отже, як Ви можете прокоментувати цю постанову, яка є, з одного боку, досить загальною, на відміну від інших постанов, а, з іншого, є поважною декларацією.

— Твердження є справді досить загальними, але це зовсім не означає, що вони є абстрактними. За кожним з них криється дуже конкретна дійсність нашого церковного самовираження на канонічно-правному, богословському, літургійному, духовному та екуменічному рівнях. Так, коли ми кажемо, що наша Церква є Церквою свого права, то тим самим пригадуємо традиційний устрій, яким керуються Східні Церкви, в тому числі і ті, які перебувають у сопричасті з Єпископом Рима.

Однією з суттєвих атрибутів нашої ідентичності є повне сопричастя з наступником св. ап. Петра. З давньої і найновішої історії УГКЦ знаємо, що за вірність Апостольській Столиці наша Церква заплатила високу ціну мученицького свідчення. Це – наш скарб і ми не можемо применшувати його значення.

Далі, твердження, що ми є носіями східного благочестя у його візантійсько-київській традиції, починаючи від Володимирового Хрещення, покликане протидіяти поширеним стереотипам, які виводять початки нашої Церкви від Берестейської Унії. Насправді наша Церква є однією з українських Церков – спадкоємиць Володимирового хрещення, і на цій основі ми прагнемо будувати діалог з нашими братами-православними.

Врешті, Синод підкреслює і нашу роль в екуменічному діалозі: бути його активними суб’єктами, засвідчуючи про багатство східної традиції перед західними християнами та сприяти поєднанню і взаємному зближенню християнських Церков в Україні та у світі. Такими чином, ці чотири твердження являються до певної міри чотирма фундаментальними опорами, на яких має спочивати і розвиватися уся будівля нашої помісної Церкви.

– Які з рішень Синоду Ви би ще виділили? Зокрема, що означає така новинка, як „Андріїв гріш”, який був запроваджений Синодом.

– „Андріїв гріш” – це є дійсно певне новшество в нашій Церкві. Але воно відкликається до подібної традиції, яка існує в Католицькій Церкві, а саме так званий „Петрів гріш”, фонд, який покликаний сприяти розвиткові місійної справи Католицької Церкви. Так само наша збірка має служити підтримці душпастирської опіки наших вірних у тих країнах світу, де ще немає наших церковних структур.

В міру нашого становлення в Україні, ми повинні огортати своїм поглядом і своєю турботою також тих наших вірних, які в силу різних обставин проживають далеко за межами батьківщини, і простягнути їм руку братерської помочі і християнської солідарності. А щодо назви „Андріїв гріш”, то вона відкликається до передання про присутність св. ап. Андрія Первозванного на наших землях. „На цих горях засяє благодать Божа”, — мав сказати св. Андрій. З цих київських гір, з серця України повинна поширюватися світло віри і діяльної любові, огортаючи дітей Володимирового хрещення, розкиданих по всьому світу.

– Також Синод говорив на молодіжну тематику, про відповідний Собор. Чи були ще якісь рішення, які є дуже важливими для Церкви загалом?

— Так, наступного року нас чекає важлива подія в житті Церкви, а саме Собор, присвячений молодіжній тематиці. Молодь – надія Церкви, її майбутнє, тому ніколи не буде достатньо приділено уваги питанням місця і ролі молодих християн у Церкві та у суспільстві. Вже тепер ми готуємося до загальноцерковного Собору, організовуючи подібні заходи на єпархіальному рівні, проводячи соціологічні опитування, цікавлячись думкою молодих людей щодо різноманітних питань церковного і суспільного життя.

Тішить той факт, що маємо в наших храмах активну молодь, яка готова співпрацювати з духовенством задля духовного відродження народу. З другого боку, не можемо не помічати величезної хвилі секуляризації, яка наповзає на нас, не можемо не помічати масивної атаки, якої зазнає наша молодь з боку певної субкультури, далекої від християнських цінностей і моральних норм. Спільно з молоддю нам слід застановитися, як протидіяти цим викликам сьогодення та допомогти молодим бути відважними і автентичними свідками Христа у світі.

Інша надзвичайно важлива тема, яка, зрештою, була головною на Синоді, це – тема священства. Відомо, що більшість вірних сприймає Церкву саме через призму духовних осіб. Перед нами стоїть багато викликів, найголовніший з яких – нова євангелізація Божого люду в Україні та на поселеннях (до речі, саме цій тематиці буде присвячено Синод наступного року). Ми переконані, що для успішного здійснення цього великого євангелізаційного діла, нам слід оточити особливою турботою підготовку і належне виховання майбутніх священиків. З цією метою Синод прийняв за основу головні напрямні священичого формування в УГКЦ та доручив групі спеціалістів опрацьовувати єдину Програму виховання майбутніх священнослужителів. Сподіваємося, що дана Програма допоможе нам виховувати в стінах семінарій священиків, які будуть добрими провідниками інших на дорогах святості, вчителями і взірцями благочестя, одним словом – духовними батьками для своїх вірних.

Також прагнемо краще пізнати релігійну ситуацію і потреби наших вірних на Сході України та на поселеннях, щоб виробити план якомога кращої духовної опіки над ними. З цією метою було створено дві групи владик, які протягом року дослідять реальний стан, духовні потреби наших вірних та можливості їхнього заспокоєння.

У справах літургійних Владики зосереджували свою увагу на необхідності оживлення діяльності Патріаршої Літургійної Комісії, зокрема в напрямку перекладу літургійних книг українською мовою. Підкреслювалася важливість наукового підходу до даної справи, тому пропонувалося залучити до праці гроно спеціалістів – патрологів, богословів, філологів тощо, окреслюючи при цьому чітку процедуру від перекладу до затвердження його Синодом.

Окрім того Синод пригадав зобов’язуючу силу деяких попередніх документів, виданих Апостольською Столицею для Східних Католицьких Церков. Йдеться зокрема про Устав богослужінь Вечірні, Утрені й Божественної Літургії, виданий в Римі у 1953 році; Документ Другого Ватиканського Собору про літургійні справи „Священний Собор”; Інструкція застосування літургійних приписів Кодексу канонів Східних Церков, видана Конгрегацією Східних Церков 6 січня 1996 року.

Кінцевою метою усіх цих заходів є поглиблення літургійного життя у нашій Церкві, виховання наших вірних так, щоб їхня участь в богослуженнях була свідомою, активною, повною та приносила їм духовний пожиток.

– Двадцята постанова Синоду стосується стану справ із партикулярним правом УГКЦ. Кільком владикам доручено розібратися з цим станом. Чому виникло це питання?

– Дуже часто, коли ми розглядаємо якісь питання церковного життя, стикаємося з необхідністю узгодити це питання з нашим партикулярним правом. У зв’язку з цим виникла необхідність перевірити, наскільки допрацьованим є наше партикулярне право і, в разі потреби, опрацювати необхідні зміни, доповнення і запропонувати їх на розгляд Синоду.

Саме тому була покликана група єпископів-спеціалістів з канонічного права, які повинні здійснити необхідні заходи щодо опрацювання партикулярного права в повному обсязі, перевірити відповідність деяких канонів сучасним потребам і досвідові церковного життя, щоб згодом подати Блаженнішому Любомиру на затвердження.

— Дякую за розмову.

Розмовляв Тарас АНТОШЕВСЬКИЙ,
Львів-Київ, 2 жовтня 2006 року

Світлина з офіційного сайту УГКЦ