Єзуїтський спадок Львова: інтер'єр Гарнізонного храму

Храм – це не лише місце зустрічі людини з Богом. Це простір надзвичайного сплетіння сотень людських доль, які творили та змінювали світ навколо себе. Власне, найкращим місцем, яке дозволяє нам хоч трохи наблизитись до розуміння світогляду людей минулого та сьогодення, є саме їхні храми, а точніше те, як вони їх оздоблювали. Спробуємо це пояснити на прикладі львівського Гарнізонного храму святих апостолів Петра і Павла.

XVII століття, Львів. Рішенням суду в справі суперечки між містом, єврейською громадою міста і монахами Товариства Ісуса останнім передається ділянка землі вздовж мурів міста. Тут, протягом 1610-1630 рр. постає храм свв. апп. Петра і Павла, який зараз ми знаємо під тією ж посвятою але вже в статусі Гарнізонного. Архітектура костелу була виконана в кращих традиціях європейського бароко і нагадувала багато італійських храмів. Досі можемо прочитати в інтернеті чи у деяких книгах, що львівський костел був виконаний на зразок римського Іль Джезу. Однак це не зовсім так. Насправді спільними були лише загальні риси, які були притаманні стилю бароко. Тим не менше, факт залишається фактом: не лише у Європі є красиві барокові храми, нам теж є чим похвалитись. І саме це є свідченням про включення українських земель у європейський культурний контекст, який є ключовим для розуміння того, чому Гарнізонний храм є оздоблений саме так, як є, а не по-іншому.

Фрески

Орден єзуїтів був поширений у всьому світі і намагався використати це для ілюстрації статусності своєї організації. Тому коли у XVIII ст. львівський храм постраждав від пожежі, для його віднови були запрошені закордонні майстри з теренів сучасної Чехії, а саме Франциск Екштайн, який приїхав не сам, а зі своїм сином Себастьяном, котрий і завершував роботу батька. Протягом 1738-40 рр. під керівництвом Франциска було виконано 5 сюжетів центральної нави:

Пресвітерій (вівтар): фреска «Святий Павло – апостол народів». У верхній частині зображення самого апостола, поруч якого є картуш з написом: «PORTRET NOMEM MEUM CORAM GENTIBUS| ET REGIBUS. Actorum 9.» (Нестимеш моє Ім’я серед народів | і королів. Діяння 9:15), у нижній – карта світу XVIII ст. з алегоріями різних континентів.

Центральна нава: «Апостол Петро проповідує Євангеліє в святині». Напис на картуші: LOQUENTUR TIBI VERBA| IN QUIBUS SALVUS ERIS| actorum XI (І Він скаже тобі слова, якими спасешся. Діяння 11:14). Збоку сигнатура: Frantz Egstein. Civis Brunensis.| Pictor et Architect: Pinxit. Anno. Dni. 1740. (Франц Екштайн з міста Брно. Маляр та архітектор: Виконав Року Божого 1740); «Христос передає ключі апостолу Петру від Царства Небесного». Напис на картуші: DABO TIBI CLAVES REGNI COELORUM: Mathe. XVI; (Тобі дам ключі від Царства Небесного. Матвія 16:19);

«Оздоровлення каліки апостолом Петром». Напис на картуші: IN FIDE NOMINUS EIUS| DEDIT INTREGRAM SANITATEM| sactorum. III (Віра в Ім’я Його| Принесла йому одужання. Діяння 3:16);

«Апофеоз св. Ігнатія Лойоли» (фреска над органом).

Центральна нава. З архіву храму

Для Львова ці розписи, звісно, є унікальними, однак якщо поглянути на ширший контекст, можна зауважити кілька цікавих моментів. Найперше це тематика розписів. В цьому плані доволі цікавою є фреска вівтарної частини. На ній ми бачимо зображення апостола Павла, під яким є доволі цікаве зображення карти світу, навколо якої стоять представники різних континентів, причому як у вигляді людей, так і у вигляді тварин, які характерні для різних місцевостей. Цей розпис цікавий з двох міркувань: 1. Ми маємо фактичний приклад світогляду людей сер. XVIII ст.; 2. Таким способом монахи, мабуть, мали на меті вразити тогочасних львів’ян. Адже міщани, перед якими у XVIII ст. відкрилась ця фреска, про більшість з того, що на ній зображено, могли знати лише з книжок. А єзуїти це все бачили. Не обов’язково це бачили власне ті, хто служив у Львові, але загалом Товариство Ісуса завдяки географії своїх структур, могло багато чим вразити тогочасних мешканців міст.

Карта світу

Інші ж сюжети центральної нави є доволі поширеними у європейських храмах. Очевидно, будучи учнем італійця Андреа Поццо, в доробку якого є розписи храму святого Ігнатія у Римі, Франциск Екштайн багато що запозичив і відобразив це у розписах львівського костелу. Особливо це проявилось у застосуванні техніки ілюзіонізму, завдяки яким вже згадувана фреска вівтаря отримала своєрідні 3D хмаринки, на яких власне й зображений сюжет. Сам Франциск не зміг завершити розпочате у зв’язку з своєю смертю у 1740 р. Справу батька завершував його син – Себастьян, якому допомагали Себастьян Бах та Йозеф Маєр. Рівень виконаних розписів на бічних галереях та навах був дещо гіршим, що засвідчили й сучасники процесу (навіть Єлизавета Щучина з Потоцьких, як оплачувала ці роботи, визнала це), але кілька цікавих сюжетів все ж є. Найперше привертають увагу розписи ліворуч та праворуч притвору храму, де зображена сцена екзорцизму св. Франциском Борджіа (праворуч від входу), а також сцена «Ігнатій Лойола віддає свій одяг біднякові» (ліворуч від входу). Окремо слід згадати й фреску «Облога турками Львова 1672 р.» У першу чергу через те, що там зображений власне Львів, а в другу чергу через зображення на ній Ігнатія Лойоли, який ніби разом зі св. Станіславом Косткою обороняє місто від турків. Загалом фрески, які кожен відвідувач може побачити у храмі, є доволі цікавими з точки зору перенесення європейських зразків мистецтва на терени України.

Вівтарі храму

Зараз у храмі налічується 9 вівтарів, хоч до Другої світової війни їх було 10. Розпочнемо з останнього. На сьогоднішній день, у правій наві храму позаду Розп’яття Ісуса Христа, розташований інформаційний центр храму. Однак, якщо перед входом до нього підняти очі догори, то можна побачити напис: «S.Benedictus», який розміщений в оточені двох ангелів. І він тут не спроста. Справа в тім, що у сер. XVIII ст. згідно із заповітом Єжи-Станіслава Дідушицького, до храму в окрему каплицю перевезли мощі святого Бенедикта, які раніше були подаровані йому папою Інокентієм XII (ця сцена зображена на медальйоні праворуч від сучасного вівтаря свв.апп. Петра і Павла). Сам святий жив у ІІІ ст. н.е. у Римі, де проходив військову службу. Будучи християнином, через відмову поклонитись язичницьким богам був страчений та похований у катакомбах святого Калліста. Його каплиця була найбільшою в храмі з окремими криптами, де були й поховані її фундатори. Для неї були виготовлені окремі лавки та вівтар, де зберігалась ікона Матері Божої Страждальної. Каплиця була ліквідована у 1946 р., а самі мощі разом з іконою Богородиці були вивезені до Кракова, де перебувають і зараз.

Вівтар каплиці св. Бенедикта, нині не існує

Перший вівтар праворуч від входу – святого Миколая. Автор сучасного образу Олександр Войтович. Встановлено у 2012 р. Раніше на цьому місці була ікона святих апостолів Петра і Павла. Зараз від неї залишилась лиш основа, а сама ікона була вирізана. Подальша доля невідома.

Розп’яття Ісуса Христа. Міжвоєнне фото

Другий вівтар праворуч від входу – Розп’яття Ісуса Христа. З цією скульптурою пов’язані одразу три цікавих факти. Перший – вона старша за сам храм, оскільки датується 1616 р. Спершу скульптура зберігалася у тимчасовій каплиці, а вже при відкритті храму її туди перенесли разом з двома іконами, про які ми ще згадаємо. Другий факт – насправді до Першої світової війни ця скульптура називалась «Чорний Христос». Чому чорний, спитаєте Ви? Все просто. Матеріал, з якого виготовлена скульптура – ебенове дерево, яке саме по собі є чорного кольору. Росте воно лише в краях Індії, Мадагаскару, Західної Африки та Південно-Східної Азії, тому є дуже дорогим. Можливо, ця обставина відіграла свою роль, коли з’явився третій факт: за часів СРСР це Розп’яття хотіли вивезти зі Львова, при чому не куди-небудь, а у славнозвісний Ермітаж. Тому мистецька цінність скульптури не піддається жодним сумнівам.

Між першим і другим вівтарем зараз стоїть декоративна труна з Борогородичною монограмою. Знайдена на галереях при відкритті. Орієнтовно XIX ст. Використовувалась у символічних цілях при заупокійних Літургіях.

Декоративна труна

Третій вівтар – святого Ігнатія Лойоли. Вперше ікона засновника Товариства Ісуса була встановлена у храмі ще у І пол. XVII ст. Сучасний же образ походить з 1843 р., коли його для храму написав відомий портретист того часу Алоїзій Рейхан. Відреставрований у 2016 р.

Четвертий вівтар. Зараз на цьому місці розміщена ікона святих апостолів Петра і Павла, написана у 2014 р. Олександром Войтовичем. У нижній частині вівтаря вмонтована скульптура «Христос у гробі», орієнтовно 1904 р. До 1946 р. на цьому місці була чудотворна ікона святого Станіслава Костки (орієнтовно XVI ст.). Фактично, образ мав свою власну каплицю, над якою (на хорах) розташовувався певний час навіть малий орган. Перед цією іконою молились перші особи тогочасної Речі Посполитої: коронні гетьмани Станіслав Жолкевський, Станіслав Ян Яблоновський та королі Речі Посполитої Ян Казимир, Міхал Корибут Вишневецький та рятівник Відня від турків Ян ІІІ Собеський. Після Другої світової війни останні єзуїти забрали з собою цей образ і зараз він перебуває у семінарській каплиці у м. Новий Сонч (Польща).

Поруч з вівтарем розташовані два медальйони: про один ми вже згадували (сцена дарування мощей святого Бенедикта), а от інший зображає святу Маргариту-Марію Алякок, яка стала засновницею культу Серця Ісусового, який доволі активно пропагували самі єзуїти.

Головний вівтар

Головний вівтар храму поєднав у собі елементи XVIII та XIX ст. Після пожежі 1734 р. до робіт над відновою вівтаря було запрошено одного з кращих скульпторів свого часу – Себастьяна Фесінгера.

св. Ігнатій Лойола

Під його орудою було виконано чотири статуї (зліва направо): св. Станіслав Костка, св. Ігнатій Лойола (у руках він тримає книгу з девізом Товариства «Ad maiorem Dei gloriam» /Все для більшої слави Господа/, а під ногами можна побачити скульптуру у вигляді жінки, що символізує єресь), св. Франциск Ксав’є (в руках тримає хрест, символ місіонерства, а під ногами в нього статуя чоловіка, що символізує язичництво) та св. Алоїзій Гонзага (в руках лілія як символ чистоти).

св. Франциск Ксав’є

Центральна ікона – «Розп’яття з пристоячими» авторства віденського майстра Карла Фрухвірта – походить з XIX ст. Над іконою традиційний символ, який для більшості людей одразу асоціюється з масонством – Всевидяче око в трикутнику. Звісно, з масонами у єзуїтів не склалось, а от класичний старохристиянський символ у вівтарі помістили. Пояснення символу дуже просте: трикутник як триєдина сутність Бога (Бог-Отець, Бог-Син та Бог-Дух Святий) та Всевидяче Око Бога-Отця.

Всевидяче око

Під головною іконою знаходиться Дарохранильниця (1912 р.) авторства Валентина Якоб’яка. Над вівтарем були три вітражі, змонтовані у 1889-90 рр.: св. Станіслава Костки, Матері Божої Ченстоховської та св. Анджея Боболі. Зараз на їх місці по центру стоїть вітраж свв. апп. Петра і Павла.

Шостий вівтар у кінці лівої нави – це колишня каплиця ікони Матері Божої Утішительки. Сама ікона була написана з особистого дозволу Папи ще у 70-их рр. XVI ст. До Львова потрапила на поч. XVII ст. і знаходилась у тимчасовій каплиці до завершення будівництва самого храму. З 1630 і до 1946 р. вона перебувала у храмі. Сам вівтар був багато декорований, правда, сьогодні ми зможемо побачити лиш два вагомих елемента цих декорацій. Замість самої ікони (вивезли єзуїти до Вроцлава) стоїть мідний засув із зображенням Непорочної Діви авторства Антонія Попеля, а на антипендіумі (передній частині) вівтаря можна побачити бронзовий барельєф «Проголошення Матері Божої Королевою Польської Корони», також у виконанні Попеля. Ґрати в каплицю виконані за проектом Альфреда Захаревича у 1905 р. На них зверху можна побачити корону. І це не просто декор, а швидше констатація факту. Адже саме цю ікону 1905 р. було короновано, тому до війни вона вважалась найбільшою святинею костелу. Тим же часом датуються і розписи каплиці авторства Тадеуша Попеля, де зображені король Владислав IV, гетьмани Станіслав Ян Яблоновський, та Стефан Чарнецький, Єжи Оссолінський, всі ці особи молились перед цією іконою кожен у свій час.

Зараз у цій каплиці розміщений триптих «Богородиця з дитям», який колись стояв у замурованому вікні поруч з Розп’яттям Ісуса Христа. Орієнтовний час виготовлення – XVII ст. Триптих, звісно, складається з трьох частин: 1. «шафа», де власне сама ікона є; 2. дверцята, на яких зображено 4-х пророків: цар Давид (ліворуч зверху); Ісайя (ліворуч знизу); цар Соломон (праворуч зверху); Єзекиїль (праворуч знизу). В руках вони тримають картуші з уривками з Святого Письма, які, водночас, і вказують осіб, які ці картуші тримають. Зі зворотньої сторони триптиху є третя частина, де зображена сцена «Благовіщення».

вівтар святого Франциска

Сьомий вівтар – святого Франциска Ксав’є. Сучасна ікона з’явилась у храмі разом з зображенням св. Ігнатія – 1843 р. Автор – вже згадуваний Алоїзій Рейхан. Реставрований вівтар у 2016 р.

Восьмий вівтар – святого Андрія Первозванного, авторства Олександра Войтовича (2012 р.) Раніше тут були ікони св. Розалії, у XIX ст. розмістили образ св. Йосифа Обручника. Станом на час відкриття храму в 2011 р. у вівтарі знаходився образ св. Алоїзія Гонзаги, який зараз є у захристії храму.

Вівтар Архистратига Михаїла

І останній (і перший ліворуч від входу в храм), дев’ятий вівтар – Архистратига Михаїла (2013 р., Олександр Войтович). Раніше була ікона святих апостолів Петра і Павла, місцезнаходження якої невідоме.

Епітафії

Окремо слід згадати важливу складову інтер’єру храму – епітафії. Це своєрідні пам’ятні таблиці в пам’ять про людей, які фінансували різні напрямки діяльності храму та монахів. Досі в храмі частково збереглись епітафії родин Дідушицьких, Яблоновських, Вижицьких та двох представників роду Тшебінських та Дрекслерів. Кожна з таких таблиць є окремим мистецьким витвором, тому зупинимось на прикладі епітафії родини Яблоновських. Зараз перед головною плитою стоять стенди з фотографіями загиблих на Сході, однак якщо підняти очі догори можна побачити напис над вікном: «Ecce enim veritatem dilexisti incerta et occulta sapientatie tuae manifestasti mihi» /Ото, полюбив єси правду в глибинах, і в таємних речах виявляєш премудрість мені/. Нижче по обох боках різьблені фігури крилатих Фам, а також дві персоніфікації Передбачливості (зліва) та Справедливості (справа). Після них, на рівні з епітафійною таблицею, два зображення: ліворуч – герб Прус ІІІ, праворуч – герб Ліневських. Навпроти цієї плити є епітафія Маріанни Казановської (дружини гетьмана Станіслава Яна Яблоновського) та Йоанни з Потоцьких Яблоновської (дружини сина гетьмана Станіслава Яна). Ліворуч від плити епітафія ще одного з Яблоновських – Александра (сина все того ж гетьмана).

Епітафія родини Яблоновських, архівне фото

Зараз у цій же наві розміщені стенди з портретами загиблих на Сході України, а також березовий хрест з зони АТО, який залишився неушкодженим під час обстрілів с. Побєда на Луганщині у вересні 2014 р.

березовий хрест із зони АТО

Щоб завершити розповідь про інтер’єри центральної нави храму, слід згадати й про амвон (казальниця, проповідальниця) 1844 р., привезений з Моравії (Чехія); сповідальниці (8 штук) XVIII ст., реставровані 1873 р., а також лавки XVIII ст. (реставровані у XIX ст.), більшість з яких тимчасово зберігаються в смт. Рудно у приміщенні старої семінарії та чекають свого часу для реставрації…

Орган, архівне фото

Орган, скульптури св. Цецилії та Давида

Галереї храму мають теж кілька цікавих моментів. Першим і головним є орган, виконаний у кін. XIX ст., оздоблений великою кількістю різьблених елементів та двома скульптурами царя Давида (ліворуч) та святої Цецилії – покровительки органістів (праворуч). Поруч з міхами органу знаходяться теж дві доволі непримітні речі: ковані поруччя на сходах, що ведуть на карниз храму (деякі спеціалісти стверджують, що їх можна датувати XVII ст.) і теж кована, але вже брама з 1740 р.

Розписи каплиці на хорах

У лівій емпорі храму при самому вході праворуч розташована каплиця, про існування якої знають тільки ті, хто вже бував на хорах храму. За декоративними дверима перед нами з’являється справжній міні-шедевр тогочасного мистецтва, про який документально нам нічого не відомо. Поки що. Про статус каплиці говорять, в першу чергу, розписи по обидва боки. Ліворуч сцена «Бичування Христа», праворуч сцена «Оплакування Христа Богородицею». Всього сюжету ми не бачимо, оскільки зверху по розписах наклеєні різноманітні газети XIX ст. та рукописні тексти грецькою, латинською мовами а також математичні розв’язки.

Наклеєні конспекти

Галереї храму розташовані доволі високо (майже 18 м.), тому в цілях безпеки були виконані балюстради ще у XVIII ст. та доповнені у 1906 р. декорацією та скульптурами ангеликів по обидва боки кожної секції.

Загалом, як бачимо, Гарнізонний храм декорований майже весь. І кожен символ та декор має якесь своє значення та зміст. Тут ми маємо і всесвітню історію, виражену у розписах на тему історії Ордену єзуїтів, багато Біблійних сюжетів Старого й Нового Заповіту (від жертвоприношення Авраама до передання діянь апостолів), й тему географії світу XVII-XVIII ст. (виражену в розписах вівтарної частини), й багато оздоблень різних епох, які тим не менше вдало поєднуються у 400-літньому храмі, який варто відвідати бодай раз у житті кожній людині