Юрій Чорноморець. Втілений Логос: комунікативна єдність розуму та Розуму згідно св. Григорієм Ниським
У «Великому катехитичному слові» св. Григорій Ниський прагне показати верховенство християнської віри з позицій ідеалів розумності, справедливості, духовної доцільності, внутрішньої логічності системи віровчення.
Уже в передмові Св. Григорій анотує скоріш місіонерський характер твору, його адресування не стільки катехитам, т. б. тим, хто прагне зробити віру Церкви своєю власною, але до невіруючих – тим, хто лише шукає істинного богопізнання і хотів би знайти єдину вірну релігію. Св. Григорій вважає такою релігією християнство і старається показати її істинність, зробити цю істинність очевидною для шукачів розуму.
Грецькі отці визнавали, що Слово Священного Писання очевидно саме по собі. Але викривленість розуміння цього Слова нашими стереотипами робить неможливою опору лише на Писання при катехизації. Адже, не усі визнають Писання і, тим паче, передання Церкви та її вчительство.
Ще Св. Афанасій Олександрійський підкреслював, що доброчесні вчинки християн яскравіше сонця сяють у світі кожен день, показуючи з усією очевидністю істинність християнської релігії. Однак для багатьох і це не стає вирішальним аргументом.
Тому, щоб не бути звинуваченим в прихованні скарбу віри в землю мовчання, святі отці, що спонукалися любов’ю, проповідують слово істини.
Слово віри досягає слуху невіруючих за допомогою катехитичного слова. Зміст християнської віри при цьому залишається незмінним, але спосіб її виразу стає відкритим критеріям розумності, справедливості, доцільності.
Св. Григорій Ниський підкреслює необхідність критики конкретного типу світогляду тих, хто помиляється. Однак, як сама критика, так і перехід до позитивного оглашения можливі лише на основі загальновизнаних розумних принципів та понять. З подальшого стане зрозумілим, що під загальновизнаними розумними принципами Григорій Ниський розуміє саме загальні поняття про Бога, душу, пізнання душею Бога. І говорить про необхідність знаходження загальних моментів у християнському богорозумінні, язичницькій філософії та іудейській релігії як мінімальній точці відліку для катехизаційного доведення чи показу християнського віровчення як очевидності розуму та духовного досвіду.
З визнаних загальних суджень про Бога, душу і богопізнання увесь зміст християнського віровчення не може бути логічно доведеним: такого сильного твердження св. Григорій Ниський не робить. Але основні моменти або можуть бути виведеними, чи можуть бути показаними як такі, що суперечать цим розумним противоречащие этим разумным основаниям.
Атеїзм суперечить факту впорядкованості і краси світу, яка не могла б виникнути самопроизвольно і випадково. Цей світ передбачає як свою основу усе впоряджуючу творчу силу.
Багатобожність суперечить поняттю про божественне. Адже божественне є досконалим в усьому, сумою досконалостей, і не може бути багатьох досконалих істот. У свій час ще старогрецький філософ Ксенофан запропонував цей аргумент на користь єдинобожжя: Бог – є чимось найсильнішим. Але не може бути декілька самих сильних. Так само самий добрий – лише один и т.і. Так, саме поняття про Бога передбачає, що Він най сильніший, добріший, нескінченіший, премудрий, безсмертний, вічний за єдиною Божественною сутністю. Сам Бог – це момент єдності усіх своїх нескінчено-досконалих властивостей.
Важливо, що ці докази не звертаються до метафізичних схем та аргументів, а спираються лише на очевидні поняття і стан речей, звертається до очевидного досвіду кожної людини. Св. Григорій використовує лише ті поняття, які самі собою виводяться з при розгляді проблеми.
Бог розумний, це означає, що у Нього є розум. Цей розум активно-творчий, такий розум греки називали «Логосом», Словом, Слово-Разум, Слово-Думка. Бог Отець при цьому розумівся як Ум – джерело Розуму-Слова.
Властивості Слова визначаються тим, що Він – Божественне Слово, Бог за єством. Ці властивості – вічне життя, природне для Його життя воління добра і творча сила здійснення доброго. Це перенесення предикатів поняття Бог на поняття Логос виправдано, оскільки не може бути мінливим Божественне Слово, тимчасовим, чи тим, що з’являється з нічого та зникає, тим, що не бажає добра і безсилим. Остання властивість для людського слова, так як воно протилежне Божественному за сутністю: тимчасовість і мінливість, а не вічність та незмінне існування.
Але який буттєвий статус Логосу? Св. Григорій відповідає на це питання використовуючи аналогію між людським словом та Божественним Логосом. Ця аналогія не лише вказує на подобу, але й дозволяє побачити відмінність. Людське слово виявляє ум, воно відмінне від нього як інший предмет, але такий, що має ту саму сутність; бо слово це не ум, але воно є людським словом, як і ум. Так само і Логос виявляє Ум, в той же час будучи відмінним від нього, бо Логос не Ум, а породження та вияв Ума. Відрізняється Логос як самостійно існуючий «предмет», тобто іпостась – індивідуум розумної сутності. В той же час, Логос має ту саму сутність, бо є Божественний Логос – породження Божественного Ума, адже має та являє в Собі усі ті самі божественні властивості, що й Ум.
Таким чином, сам доказ дуже простий і ґрунтується на звичайному розумінні Бога як вищого Ума. При цьому розумне влаштування світу передбачається як вихідна очевидність з якої виводиться розумність Бога.
Інтерпретація поняття Логосу у Григорія Ниського відбувається з врахуванням понять «сутності» як загального буття та «іпостасі» як окремого існування (вони вводяться як технічні терміни). Аналогія використовується для інтерпретація, а не для доказу існування Логосу.
Існування Святого Духу виводиться Григорієм з наступної аналогії: вимова слова супроводжується диханням-голосом, яке являє слово. Так само Божественний Логос супроводжується Духом, що являє Логос.
Доведення існування Духа будується на неможливості протилежного: Божественне Слово не може бути гіршим за людське, і раз супроводжується диханням, то Божественне – Духом.
Але відсутність того, хто супроводжує можна розуміти і як перевагу, показник довершеності. Цю можливість св. Григорій не обговорює.
Григорій підкреслює відносний характер цієї аналогії, оскільки статус Святого Духа в Богові відрізняється від статусу дихання в людині. Дихання є рухом зовнішнього щодо людини повітря. Святий Дух є сущим в Богові, а в Богові існує лише Бог.
Святий Дух має ті самі істотні властивості, що й Логос. В якості іпостасі Він існує з необхідністю, так як Він відрізняється від Отця і Логосу: Він супроводжує Логос і виявляє Його діяльність, завершує її, вдосконалюючи і освячуючи зроблене.
Християнське віровчення у святих отців існує як вчення про Божественну Трійцю (теологія) та вчення про Втілення Логосу і влаштування спасіння (ікономія). Більша частина Катехізису (з 5-ї по 40-у глави) присвячено доказу вчення про божественну ікономію («домоустрій»). І хоча Втілення Логосу і вчення про спасіння багатьом здаються зовсім не очевидними з позицій розумності, справедливості, духовної доцільності, внутрішньої логічності системи віровчення. Та все таки, крок за кроком Св. Григорій намагається виправдати вчення про ікономію, починаючи з вчення про створення людини і закінчуючи його відновленням у таїнствах Церкви.
Увесь Всесвіт створений Божественним Логосом. Людина є частиною цього Всесвіту. Це означає, що людина створена Логосом.
На думку Григорія не можна побачити ніякої необхідності у створенні як людини так і усього світу. Таким чином, людина створена вільним бажанням. Виникнути завдяки вільному бажанню – це і означає бути створеним.
Якщо немає необхідності, тоді має бути вільною мета створення людини. Такою метою є найвище благо. Найвище благо – жити божественним життям.
Людина і створена істотою для якої можлива причетність божественному життю. На цю можливість вказують властивості життя, розумності-мови, мудрості.
Якщо людина має хоча б одну божественну властивість, то вона повинна мати їх усі. Але ж він їх не має – перш за все вічності. Натомість, людина смертна і пристрасна. Отже, є різниця між тим, що має бути і наявним. Тут і виникає питання: звідки виникла ця відмінність?
Смерть та пристрасність є свідченнями відсутності безсмертя та безпристрасності. Але Бог не створює відсутність. Їх причиною може бути лише вільна деградація людини.
Свобода – одна з божественних властивостей, і, споглядаючи наявний, але такий, що не має бути стан людини, можемо припускати його вільне падіння. Порок свідчить про відсутність доброчесності, але і він як порок обирається замість чесноти вільно. Тому, розповідь Біблії про гріхопадіння через спокусу від змія з позицій розуму є вченням, повністю можливим і достовірним.
З позицій розуму немає нічого недостовірного в існуванні диявола. Очевидність існування духовного світу разом з чуттєвим, засвідчується існуванням душі поруч з тілом. А існування самої душі засвідчується існуванням розумного пізнання поруч з чуттєвим.
Ангели як розумні істоти створені вільними, і не має неймовірного в тому, що частина їх пала. Немає нічого неймовірного у зависти до людини, яка у природному стані причетна усім божественним властивостям.
Захист Богом людини зробив неможливим насилля над нею диявола і примусив його шукати інших шляхів помсти і спокуси, щоб людина пала і стала йому подібною і підвладною. Така підвладність можлива лише при відпадінні від причетності Богу, викликаною пристрасністю людини.
Св. Григорій підкреслює, що після падіння смерть виступає певним благом, бо зупиняє розвиток пороку у кожному індивіді.
Смерть схожа на переплавку, яка віддаляє чужі сполуки.
Нескінчений Бог може втілитися у людську сутність, адже може душа бути в тілі, не обмежуючись тілом. Спосіб такого втілення аналогічний способу втілення душі в тілі. Неосяжність цього способу не заважає нам розуміти це втілення дійсним.
Так, про існування душі знаємо по зовнішнім її проявам. Так само з Ісусом – апостоли бачили і записали у Писанні прояви Божественних властивостей: зцілення, панування над стихіями світу, силу воскресіння. У Нього з природним для людини поєднується надприродне – безпристрасність народження від Діви, нетлінність і воскресіння. Це надприродне і є предметом віри і вказує на Божественність Ісуса.
Заперечення можливості втілення означає заперечення усякого іншого способу присутності Бога в світі. Але світ не самодостатній і має своє буття в Сущому; Бог як Суще пронизує і обіймає усе, що існуюче у причетності Йому.
Роз’єднанням і новим об’єднанням душі та тіла у смерті Ісуса Христа відбувається знищення гріховної схильності людини, яка неприродно приєдналася до людського єства. Таке знищення не повинно приводити до зникнення людського єства від безпосередньої зустрічі з силою Божества.
Влада диявола над душами померлих знищується сходженням душі Ісуса Христа в пекло. Для Григорія важливо, що сам диявол хотів смерті Ісуса і снисхождения Його душі в пекло, оскільки мав надію, що у цього Праведника він знайде гріхи і зможе поширити на нього владу смерті та пекла. Але від дотику Божества пекло руйнується і праведні звільняються з пекла.
Духовне народження у хрещенні водою і Духом настільки ж можливе, як і тілесне народження людини. Останнє відбувається так само Божим рішенням. Духовне народження в хрещені, відродження людини, можливе силою Божества.
Втілившись, Бог-Слово обіцяв віруючим духовне народження у хрещенні. І Бог, будучи Істиною, завжди вірний своїм обіцянкам. Хрещення в хрещеному є тією таємничою і чудесною смертю людської природи і її воскресінням, знищенням в ній гріховних схильностей і сповіщенням причетності людської природи Христу.
Народжені вільною волею Христа– вільні і можуть досягнути праведності та вічного життя.
Тісне об’єднання з Богом у таїнстві Євхаристії подає сили до зростання у Христі та обоженні, перетворенні у чадо Боже за благодаттю. Присутність Бога у Своєму Тілі після втілення робить настільки ж можливим перетворення хліба у Тіло по Його обітниці. Так як людське єство у земному існуванні підтримується їжею, у таїнстві євхаристії вживаючи Небесну їжу сповіщається тілу неземне існування. Об’єднання з безсмертним у євхаристії робить людину безсмертною.
Нове народження є початком нового життя. Але оскільки людина вільна і окрім того ще й звільнена у хрещенні, то жити чи не жити новим життям залежить від самої особистості. Так як через таїнства усім тим, хто їх приймає у рівній мірі надається сила жити свято, то лише від свободи людини залежить реалізація цієї можливості. Якщо християни своєю волею не реалізують силу таїнства в своєму житті, то таїнства їх робляться недійсними. Необхідно здійснення належного образу життя і відмова від не належного. У цьому процесі усі чесноти єдині, оскільки несправедливий не може бути добрим, той в кому немає любові – істинно люблячим і т. і. Людина як образ усіх рис Божого єства має явити подобу Богу у всьому і стати достойним життя майбутнього віку.
Отже, віровчення стало надрозумним, але таким, що не суперечить розуму, воно не суперечить принципам філософської, наукової, моральної та естетичної свідомості. Зрозуміло, що для Григорія очевидності віри не стають доказами на кшталт природно наукових. Але вони є переконливими доводами, які дозволяють досягнути справжньої достовірності.
