На Волині, в семи кілометрах від кордону з Польщею, є лісовий рай для іконописців. Протягом кількох днів він був у розпорядженні майстрів, що надихало їх на створення особливих сучасних ікон, які вони представили на екуменічній виставці у селі Замлиння.
На Волині, в семи кілометрах від кордону з Польщею, є лісовий рай для іконописців. Двоповерховий будинок з усіма зручностями, змішаний старий ліс, екологічно чисті продукти та незвичний бонус у вигляді коня. Все це протягом кількох днів було у розпорядженні майстрів, що надихало їх на створення особливих сучасних ікон, які вони представили на екуменічній виставці у селі Замлиння, на Волині.
Порядкує тут енергійний римо-католицький ксьондз Ян Бурас, який раніше був настоятелем кафедрального собору свв. Петра і Павла у Луцьку. З самого рання він обходить територію у супроводі свого собаки, бесідуючи з гостями. Протягом 12 днів та ночей митці з різних країн, міст мали можливість ненадовго вирватись з буденності, аби разом створити ікони. Серед інших стилів також представлене різьбярство, живопис, а головні твори виконані не лише у традиційних рамках або формах.
Ідея подібних заходів в Україні зародилась спонтанно, розповідає один з організаторів, професор та завідувач кафедри іконопису Львівської академії мистецтв Роман Василик. Шість років тому його запросили на художній пленер в Польщі, де попросили писати ікони. Пізніше його друг, поціновувач творчості Лемківщини, запропонував створити особливий захід для іконописців вже в Україні. Наразі це вже четверта зустріч творців, раніше вони писали ікони на загальні теми Спасителя, Богоматері, Старого Завіту та святих Волині.
«Як правило, представники Польщі малювали на тему святих вихідців з Волині або тих, хто безпосередньо служив тут. Так, одним із головних героїв виявився митрополит Петро Ратенський, який був монахом на Волині, займався написанням ікон», — розповідає майстер.
Представлені на презентації твори дещо відрізняються від традиційного образу ікони. Деякі загалом виглядають по-новому, стосовно чого вже тривають дискусії серед вірян. Однак всі вони витримані в каноні, не зважаючи на сучасне трактування образів.
«Ікона сьогодні – вона несе в собі канон, але може бути різної форми. Чим відрізняється Святе Письмо ХІІ століття і ХХІ століття? Так само і з іконою, яка теж є передачею Святого Писання. Ікона відображає інший світ, золоте тло та обличчя святих вказують на те, щовона поза часом, екранізує світ духовний. Ікона поза матеріальним світом. Правила її написання прописані у книзі Іоана Дамаскина «Три слова про ікону». Все має робитись в каноні, але може бути і сучасна форма втілення, оскільки лишається найголовніше — суть. Ікона є доти, доки вона є читабельною з точки зору Писання», — пояснює Роман Василик.
За словами інших організаторів, подібні пленери – це закладання майбутньої культури, в тому числі й іконописної. Окрім того, це майданчик для діалогу, до якого долучаються духовні люди, що хочуть творити заради духовності.
Четвертий пленер мав бути присвяченим темі материнства, але цьогорічна зустріч так і буде без назви, про що ми дізнались на церемонії відкриття першої виставки пленеру. Ситуація в країні просто не може лишати художників байдужими, тому будь-які теми для творів було скасовано. Кожен день починався та завершувався біля екрану телевізора, з постійним бажанням чути та слухати новини з передової, сподіваючись, що сьогодні ніхто не загинув. Ще одна традиція – ранкові богослужіння, коли обов’язково читається молитва за мир.
В останній день, в час презентації ікон, до молитви долучились не лише римо-католицький, а й православний священик (УПЦ КП), аби ще раз підкреслити, що минув час мурування перепон на підставі конфесійної приналежності. Самі ж художники, натхненні мужністю наших бійців, підготували особливі дарунки. Кожен з них написав мініатюрну ікону, що якраз має вміститись у кишеню гімнастерки. І тому великі твори помандрують далі різними містами, надихаючи людей, поки малі копії рушать до бійців на передову.