З історії Проскурівської церковної філії Братства "Діяльно–Христова Церква" у 20-х роках ХХ ст.

10.10.2010, 12:11

У статті з‘ясовано склад парафій Проскурівської церковної округи які відносились до "Діяльно – Христової Церкви", взаємини "духовних наставників" філії Братства з Проскурівським єпископом Максимом (Задвірняком) та з Всеукраїнською Православною Церковною Радою (ВПЦР) Української Автокефальної Православної Церкви (УАПЦ).

Ключові слова: Братство "Діяльно – Христова Церква", УАПЦ, ВПЦР, парафія, округа, В. Волошинський, Максим (Задвірняк).

В історії української православної Церкви початку ХХ ст. неодноразово порушувалися питання щодо відокремлення Київської Митрополії від Московського Патріархату (Московський Патріархат було відновлено у 1917 р.) на чолі із Тихоном (Бєлавіним). Тобто, значна частина патріотично налаштованих священодіячів скориставшись зміною державного політичного режиму, прагнула відновити в Україні автокефальну церкву з її усталеними національними рисами та традиціями. З цього приводу точились гострі дискусії, так як переважно більшість консервативного церковного елементу були прихильниками автономного "статусу" Церкви.

Через декілька років, а саме в жовтні 1921 р. "автокефалісти" скликали Всеукраїнський Собор на якому було ухвалено церковні канони та розглянуто значне коло невирішених раніше питань у новоствореній церковній інституції, назва якої — Українська Автокефальна Православна Церква (УАПЦ). Організаційно укріпившись, УАПЦ досить стрімко опановувала православні терени України. З часом, під впливом, в більшості внутрішніх чинників, у досить міцній структурі управління — Всеукраїнській Православній Церковній Раді (ВПЦР) — утворились "тріщини", що призвели до втрати контролю керівництва УАПЦерквою. В результаті цього, Церква розкололась на Братства, серед яких виокремилась "Діяльно – Христова Церква" ("ДХЦ") яка носила "губернський" характер та складалась із єпархій, які контролювали округові парафії, в тому числі й на Проскуровщині.

Тому, метою нашого дослідження є визначення складу братських парафій "ДХЦ" у Проскурівській церковній окрузі, діяльність "духовних наставників" подільської філії "ДХЦ", взаємини Братства з ВПЦР УАПЦ та з єпископом Проскурівським Максимом (Задвірняком) тощо. Зауважимо, що в українській історіографії проблема вивчення окремо взятих "округових громад" ["Округові громади" (термін введений нами) – церковні парафії, які входили до складу адміністративно-територіальної округи чи єпархії] та єпархій Братства "ДХЦ" ще не знайшла свого дослідника. Зокрема, нами опубліковано статтю [4], в якій лише фрагментарно розкрито церковна діяльність деяких парафій "ДХЦ" які входили в склад Білоцерківської церковної єпархії на чолі із єпископом В. Бржосньовським. Серед інших загальних праць виокремимо кандидатську дисертацію А. Кукурудзи [5], в якій автор досить детально охарактеризував бажання "округових громад" приєднатися до складу Всеукраїнської Спілки Релігійних Громад "ДХЦ". Відомий дослідник Л. Пилявець [10]у своїй невеликій за обсягом статті, визначив географічні межі поширення єпархій Братства в Україні та проаналізував їх приблизну кількість. Загалом, проблемі діяльності "ДХЦ" присвятили свої праці такі відомі дослідники як А. Киридон [2], О. Ігнатуша [1], диякон В. Клос [3] та ін.

Отже, на основі офіційно зареєстрованого статуту в Київському Губернському МЕКОСО (8 лютого 1924 р.) Братство "Діяльно – Христова Церква" в складі Голови Ради Братства та засновника протоієрея М. Мороза (колишній Голова ВПЦР у 1919 – 1924 рр.), протоієрея К. Янушівського (колишній секретар ВПЦР у 1922 – 1924 рр.), єпископа В. Бржосньовського (єпископ Білоцерківської округи УАПЦ) активізували свою працю в більшості на церковних округах УАПЦ. Братство мало "автокефальне" спрямування та сприймалось серед віруючих як Братство при УАПЦ, але справді, між лідерами УАПЦ та членами новоутвореної "ДХЦ" конфлікт розпалився ще з 1922 р.

Загалом, Проскурівську округу Подільської губернії (окрім інших конфесійних спрямувань) "ділили" церковні парафії УАПЦ, "духовне керівництво" якими було довірено подільському єпископу Максиму (Задвірняку) [(1882 — ?рр.) – родом із Поділля. Єпископ Проскурівський. Працював настоятелем парафії в с. Іванківцях, що на Проскуровщині. У 1915 р. був висвячений на священика, а в червні 1923 р. був хіротонізований на єпископа УАПЦ.] та парафії Братства "ДХЦ", якими опікувався священик з села Лехнівка В. Волошинський [висвячений в сан єпископом Кам‘янецьким Й. Оксіюком 24 липня 1922 р. в місті Кам‘янець – Подільському. Незадовго до висвячення працював урядовцем контрольної палати. Був одружений, виховував чотирьох дітей.]. Зокрема, що стосується останнього, то це була досить суперечлива та не ординарна постать, яка доклала максимум зусиль для розвитку "братської справи" на Проскуровщині.

З власних амбіцій та особистих переконань, священик Волошинський вирішив від‘єднатися від УАПЦ та перейти на службу до Братства "ДХЦ". Так, доказом цього рішення є його лист від 8 лютого 1925 р. до отця Володимира (Бржосньовського – Д.К.) в якому міститься запевнення, що "всупереч бажанню В. Липківського [(1864 – 1937 рр.) — український релігійний діяч, церковний реформатор, проповідник, педагог, публіцист, письменник і перекладач, борець за автокефалію українського православ'я, творець та перший митрополит Київський і всієї України відродженої у 1921 році Української Автокефальної Православної Церкви. У 1919—1927 рр. — останній настоятель та доглядач Софії Київської], з яким більше працювати не буду, категорично приєднуюсь до Братства" [9, арк. 17 (зв.)]. Відповідно, з цього приводу митрополит В. Липківський (засідання Президії ВПЦР від 26 жовтня 1925 р.) прокоментував, що даний священик "був на З’їзді "діяльників", себто організації не тільки не належної до УАПЦ, а навіть ворожої їй і виступав в ганебний спосіб проти УАПЦ". А тому, на засіданні було ухвалено "вважати священика Волошинського не належним до складу священодіячів УАПЦ, тому що він вступив в члени "Діяльно – Христової Церкви" – організації ворожої УАПЦ, і тим самим вийшов зі складу УАПЦ" [7, арк. 30].

Ось таким чином священик Волошинський "вийшов" з лав УАПЦ, але залишився досить перспективним для праці в проскурівській філії Братства "ДХЦ". Голова Ради Всеукраїнської Спілки Релігійних Громад єпископ П. Тарнавський в листопаді 1925 р. надав йому посвідку, що він є дійсно уповноваженим Всеукраїнського Братства "ДХЦ" на Проскуровщині та Кам’янеччини [9, арк.. 14].

У квітні – серпні 1926 р. в Проскурівській та Кам‘янецькій окрузі Подільської губернії до філії Братства "ДХЦ" приєдналися вже парафії сс. Казімірець зі священиком П. Заваденко, Яськівці зі священиком Ф. Банішевським [9, арк. 3]; Балакіри та Мудрі з отцем М. Нечепуренко; Карабчієвка (Кам‘янецька округа) з отцем З. Гуртовенко; Мала Тернава (Кам‘янецька округа); Завадинці з отцем В. Нечипуренко; Нищі Вовківці з отцем С. Місюрою; Рідкодуби з отцем К. Шумським; Мочулинці з отцем А. Недоборівським; Лехнівка — без священика; Липківці [9, арк. 8]. Загалом, до кінця 1926 р. в складі Проскурівської філії функціонувало 35 парафії "ДХЦ".

За свідченням отця Волошинского, Проскурівський Окрвідділ Культів дав можливість громадам існувати поки що лише до травня, а тому подальша доля деяких з них в складі Братства нам не відома. Але, Окрвідділ Культів в свою чергу обіцяв дати дозвіл на Собор в Проскурові. До речі, можливо й у Городку існувала парафія, так як її планували "віддати для черги "ДХЦ" [9, арк. 8 (зв.)]. Тільки не відомо хто її мав очолити, так як отець Самулевський не прийняв рішення щодо приєднання його до "ДХЦ".

Дещо незрозумілою була позиція по відношенню до Братства "ДХЦ" Проскурівського єпископа Максима (Задвірняка). В. Волошинський якось назвав його "сільський піп, а не архієрей", але при цьому додав, що єпископ Максим після Паски "обіцяв одверто стати на сторону "ДХЦ" [9, арк. 8 (зв.)]. В листі від 26 листопада 1925 р. отець Волошинський повідомив про те, що "все гаразд, єпископ Максим приєднався."[9, арк. 12]. Наскільки інформація від Волошинського є правдивою не відомо, відсутність архівних джерел не дозволяють нам зробити остаточні висновки з цього приводу. Нам лише відома зовсім інша позиція єпископа Задвірняка, про що мова піде далі.

Загалом, на нашу думку, намагання заручитись підтримкою округового єпископа була досить стратегічно спланована акція, навіть Всеукраїнська Спілка Релігійних Громад якось просило отця Волошинського, як уповноваженого, разом з єпископом Максимом закласти округову філію Братства "Діяльно – Христова Церква".

Чутки про "поєднання" єпископа Максима з Братством викликало бурхливу хвилю емоцій і протестів. Так, в листі до ВПЦР (16 листопада 1925 р.) церковна громада с. Ружичанки повідомила, що їх Рада вважає "на приналежність єпископа М. Задвірняка до "Діяльно – Христової Церкви", (тому) Округова Рада ласкаво просить рекомендувати на Проскуровщину достойного кандидата на єпископи або відповідного священика для Ружичанки" (Голова Ради – В. Слободян) [7, арк. 52 (зв.)]. Підкреслимо, що в с. Ружичанка на той час пан – отцем працював священик В. Волошинський, який до речі й представляв цю парафію як філію "ДХЦ", а до єпископа Максима відносились вже як до округового проскурівського єпископа, який виконував роль "наставника" філії.

17 лютого 1925 р. в с. Шутнівцях відбувся Округовий Собор духовенства і мирян УАПЦ. На Собор був запрошений й уповноважений від "ДХЦ". Загалом, що усе що там відбувалось, було прокоментоване священиком С. Худяком, який надіявся, що Собор приєднається до "ДХЦ". Але Собор, за його свідченнями, відкинув "ДХЦ". Волошинському дали усього десять хвилин на доповідь яка справила на делегатів досить погані враження. Так, члени Собору пропонували вигнати Волошинського із засідання, але утрималися. Як виявилось, ні один священик або мирянин не був на стороні „ДХЦ” [7, арк. 85]. Таким чином, пропагандистська деструктивна робота ідеологів та теоретиків ВПЦР з метою дискредитації Братства була успішно виконана. Давній конфлікт між лідерами обох угруповань був не на користь "ДХЦ".

Не зважаючи на наклепи з боку "конкурентів", коло бажаючих приєднатися збільшувалось. Так, серед бажаючих перереєструвати свій статут на "ДХЦ" виявила громада в с. Іванківці. ВПЦР швидко відреагувала на це та надіслало листа до Парафіяльної Церковної Ради с. Іванківці Проскурівського району та Округи із закликом, що "наші ні священики, ні єпископи не будуть вірних штовхати на зраду Церкві нашій святій, а коли це дійсно Єпископ Максим Задвірняк намовляв Вас зрадить нашій Церкві переходом до "ДХЦ", то з того менту він перестав бути Єпископом нашої святої Церкви, а став довіреним ворожої нашій Церкві організації "Діяльно — Христової Церкви" [7, арк. 53 (зв.)]. Через це, Президією ВПЦР від 10 грудня 1925 р. (ч. 145) єпископа М. Задвірняка було офіційно усунуто від виконання обов‘язків округового єпископа та викликано до міста Києва для вияснення ситуації [7, арк. 55].

Зауважимо, що з приводу "поєднання" Максима з "ДХЦ" існувало чимало версій. Наприклад, нібито округовий єпископ Максим мав наміри покинути Проскуровщину та переїхати у Шепетівку в с. Чепелівку. Але до цього кроку, на думку Округової Ради, Максим завітав до с. Іванківців, де на приватній нараді утворив філію "ДХЦ" в складі священика В. Волошинського та священика з с. Митинець П. Симоненко та оголосив, що парафія Іванківці "відходить з Проскуровщини і прикріплюється до Шепетівщини" [7, арк. 56]. Також побутувала думка про приєднання до Братства на Проскуровщині священика О. Бірського. Але факти його праці в складі "ДХЦ" нам невідомі.

За іншою версією (Г. Язвінського), єпископ Максим особисто рукоположив двох кандидатів в священики і двох в диякони. Рада також стверджувала, що він скликав збори своїх парафіян і намагався присвоїти нову парафію "ДХЦ" та відзначив, що якщо парафія відмовиться перейти до "ДХЦ", то він вимушений буде виїхати з парафії [7, арк. 58(зв.)]

Таким чином, існувало чимало версій, які могли мати право на існування. Але, документально, ці "версії" не підтверджуються, а тому, на нашу думку, їх не слід сприймати за дійсний факт.

Аналізуючи відгуки "учасників подій ХХ ст." в адресу Задвірняка, з одного боку усе таки складається враження про те, що він можливо й справді мав якесь відношення до "ДХЦ", але з іншого боку є одне "але". Так, 12 березня 1926 р. єпископ Максим (Задвірняк) несподівано для усіх оприлюднив Відозву "До побожного духовенства і свідомого громадянства УАПЦ на Проскуровщині. Отці й брати". В своєму зверненні М. Задвірняк звернув увагу на руйнівну акцію В. Волошинського та Братства "ДХЦ" загалом. Процитуємо декілька його виразів та міркувань з цього приводу: "Для блага свого "ДХЦ" і на загибель нашій загальній справі він (Волошинський – Д.К.) (використав чимало) таких демагогічних засобів як ганебні провокації та наклепи на наше нижче й вище духовенство з яким ще вчора жив в згоді; де може, він усуває наших священиків, — продовжує Максим, — де це не вдається, доводить до перереєстрації та лишніх витрат релігійні громади й передає їх або слов‘янському духовенству або однодумному з ним духовенству "ДХЦ". Де і це не вдається, то він доводить парафії до такої руйнації, що вони вже зневірюються зовсім в церковній справі або стають жертвою модного безвірства. Всім з першого погляду ясно стає, що праця Волошинського позбавлена всякого братерського руху, а в пристосуванні до парафіяльної організації, вона уявляє собою стихію руйнівних сил". . . [7, арк. 91].

Ці рядки були "присвячені" діяльності священика В. Волошинського, а ось декілька тез в адресу Братства "ДХЦ" загалом: "Коли розглянути працю Братства "ДХЦ" у Всеукраїнському масштабі, то доводиться констатувати справжню систему розкладу й руйнації, яку воно непохитно провадить проти УАПЦ. Так, Братство "ДХЦ" використовує авторитет найпочеснішого нашого митрополита, а в той же час в кожній своїй відозві, в кожному номері свого органу "Церковне Життя" виступає з огульними нападами на його особу. . .Прагнучи до релігійного виховання своєї общини відповідно культурному розвитку людини, Братство як раз всю енергію свою направляє не на свої общини, а на належні до УАПЦ, і що найголовніше, ні в своїх, ні в чужих общинах ні про яке виховання не дбає, а сприяє тільки зросту релігійної апатії та безвірства. . . Коли б "ДХЦ" була по духу і напрямку одна церковна організація з УАПЦ, то вона не воювала б з її центральними органами; коли б вона була одна, то не називала б тепер окремою назвою "ДХЦ", а раніше — Братство "Церква Жива". Коли б вона була б дійсною органічною частиною нашої Церкви, то вона б працювала в згоді, а не перебувала в ворожнечі з Найпочеснішим Головою Митрополитом Василем" [7, арк. 91].

Таким чином, ми дізнались відношення єпископа Максима до Братства "ДХЦ" та священика В. Волошинського зокрема. Але все одно, залишається таємницею факт можливої співпраці з Братством. Або як версія, він розкаявся перед митрополитом В. Липківським та повернувся в "лоно" його дитинця УАПЦ, а "Відозву" оприлюднив, щоб зняти з себе усі звинувачення.

З докладу члена – секретаря Подільської Крайової Церковної Ради протоієрея Є. Лапчинського щодо діяльності священика В. Волошинського на Поділлі, взнаємо, що "ДХЦ" на Проскуровщині складається з однієї особи, бувшого священика УАПЦ Волошинського, який роз’їжджає від села до села по наших парафіях з брехливими і ганебними інформаціями про членів ВПЦР, що їх вже по арештовано, а декого і розстріляно і що така участь чекає тих, хто буде належать до УАПЦ. Провокаційний матеріал одержав він з Києва, але його не роздає, а тільки зачитує. Був присутнім він на Соборі 17 листопада і щось плів про революцію і контрреволюцію. В перервах на Соборі, мав аудієнцію з представником влади, наслідком чого, думають, було те, що представник влади не погодився на винесену вже резолюцію про висловлення ВПЦР догани, а запропонував висловити тільки недовір‘я" [7, арк. 89]. В зв‘язку із скандалом, священик В. Волошинський у 1926 р. вимушений був переїхати в с. Балакіри.

У 1926 р. відбувся церковний собор УАПЦ Брацлавщини, який прийняв акт про приєднання 26 парафій УАПЦ Брацлавщини до "ДХЦ". При цьому архієпископу М. Пивоварову [народився в с. Богоявленському Маріупольського повіту Катеринославської губернії. Закінчивши парафіяльну школу, він знайшов себе в церковній справі. Брав участь в церковно – визвольному русі 1917 – 1920 рр. З 1921 р. був членом Президії ВПЦР та обраний до складу Київської губерніальної церковної ради. В цьому ж році – делегат Першого Всеукраїнського Церковного Собору. Працював у Таращанщині, Катеринославщині, Одесі, Слов‘янську, Ніжині, Вінниці, Кам‘янці – Подільському. З 1924 р. приєднався до Братства „ДХЦ”, але з 1927 р. повернувся в лоно УАПЦ. У 1929 р. заарештований і засуджений на 10 років ув‘язнення. Помер у Вінниці] було надано титул архієпископа Подільського та Брацлавського й доручено єпископський догляд усіх парафій в Кам‘янецькій, Проскурівській та інших єпархіях [10, с. 28]. Тобто, архієпископа М. Пивоварова по праву можна було вважати округовим єпископом Проскурівської філії "ДХЦ".

Релігійна діяльність "ДХЦ" не виправдала надій і сподівань віруючих, не принесла очікуваних результатів й в Проскурівській окрузі. Під активним пропагандистським впливом кращих ідеологів ВПЦР УАПЦ більшість громад "ДХЦ" виявили бажання вернутися в лоно УАПЦ. Не вистачало матеріального активу для організації праці на округах, парафіях, постійні наклепи та звинувачення ВПЦР унеможливлювали подальшу роботу членів Братства. Серед учасників "ДХЦ" неодноразово ширилися думки щодо поєднання з ВПЦР УАПЦ. Тому, подальша доля Братства "ДХЦ" вирішувалась вже на Великих Покрівських Зборах УАПЦ (жовтень 1926 р.) [11] та на Другому Всеукраїнському Православному Церковному Соборі УАПЦ (жовтень 1927 р.) [12].

24 лютого 1927 р. ВПЦР надіслала листа до Проскурівської Округової Церковної Ради та до Всечесного єпископа Проскурівського отця Максима, в якому підкреслила: "Що стосується громади Лехнівки, то її активно намагаються приєднати до УАПЦ. Парафії Балакіри й Мудриголова, що зареєстровані по статуту "ДХЦ", потребують правдивого з‘ясування останніх ухвал ВПЦР про ліквідацію "ДХЦ". Дві парафії Лозова та Мочулинці рахують себе належними як до УАПЦ так і до "ДХЦ". Лехнівка попала під вплив "тихонівців" [8, арк. 22, 27].

Таким чином, громади Проскурівської філії "ДХЦ" поступово переходили до складу УАПЦ. Згідно із інформації від 8 лютого 1927 р. з 35 парафій "ДХЦ" залишилась не об‘єднаною з УАПЦ тільки с. Балакіри з уповноваженим "ДХЦ" священиком В. Волошинським [8, арк. 25]. Загалом, його "віддана" праця в Братстві згадувалась у 1929 р. в коротких відомостях архієпископа Кам‘янецького та Проскурівського М. Пивоварова до Малих Зборів ВПЦР. Так, аналізуючи стан Кам‘янець – Подільської округи УАПЦ Пивоваров відзначив, що "є на терені Кам‘янець – Подільської округи УАПЦ парафія – унікум, "автокефалія в автокефалії", це – Кутківці, по статуту – парафія УАПЦ, а по настоятелю – "ДХЦ", бо священик Волошинський і досі вважає "ДХЦ" існуючою і себе дехацістом, на з‘єднання з УАПЦ не йде виключно з боязні втратити дану йому "ДХЦ" – митру" [6, арк. 52 (зв.)].

Отже, підсумовуючи, відзначимо, що ідеологія Братства "ДХЦ" нічим не відрізнялась від УАПЦ, так як члени Братства були її вихідцями, тобто спільно ухвалювали канони. Через те, Братство виконувало практично свою "автокефальну" місію, не відступаючи від діючих канонів та залучаючи у свій склад нові громади. Але нагадаємо, що "ДХЦ" виникло в наслідок внутрішньоцерковної конкуренції, боротьби за церковну владу, а тому сильніша сторона (УАПЦ) намагалась усіма засобами знищити свого ворога, дискредитуючи його серед віруючих. Проскурівська філія "ДХЦ" мала на початок своєї діяльності неабияку популярність, довіру як Братство при УАПЦ. Органи радянської влади усьому сприяли та допомагали проскурівським громадам по різних питаннях. "Опікуни" філії були людьми вірними ідеології Братства, сприяли розвитку філії і намагались створити усі блага для вільного сповідання віруючого суспільства. Тобто, були створені практично усі умови для нормальної праці в окрузі Але, не витримавши конкуренції "ДХЦ" вимушена була інкорпорувати до УАПЦ.

Примітки:

Ігнатуша О. Видавнича діяльність братства "Діяльно-Христова Церква" // Історія релігій в Україні. Тези повідомлень VII Міжнародного круглого столу (Львів, 12-14 травня 1997 р.). — Львів: ВПК "МВС". — С. 82-83;
Киридон А. "Собор єпископів України" та "Діяльно – Христова Церква" як вияв оновлення церковного життя в умовах утвердження тоталітаризму // Історія релігій в Україні : Праці Х – ї Міжнародної наукової конференції (Львів, 16 – 19 травня 2000 року). – Кн.. 1. – Львів : "Логос", 2000 р. – С. 198 – 203;
Клос В., диякон. Михайлівський Золотоверхий собор – осередок "Діяльної Христової Церкви" (1924 – 1927 рр.) // www.prytyska.kiev.ua/content/view/216/28/;
Кузовенков Д. Діяльність Білоцерківської церковної округи Української Автокефальної Православної Церкви у 1921–1925 рр. // Наукові праці Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка: Історичні науки. – Кам’янець-Подільський: Оіюм, 2009. – Т.19: На пошану академіка В.А.Смолія. – С. 529 – 537;
Кукурудза А. Демократичні тенденції в українському православному житті 20 – х рр. ХХ ст. // Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук / Рівненський державний гуманітарний університет. – Рівне, 2007. – 176с;
Листування з Кам‘янець – Подільською окружною церковною радою про зречення священиків і про становище автокефальної церкви в Кам‘янець – Подільській окрузі // ЦДАВО України. – Ф. 3984. – Оп. 3. – Спр. 782;
Листування з Проскурівською окружною церковною радою про скликання церковного собору і про призначення священиків в парафії // ЦДАВО України. – Ф. 3984. – Оп. 3. – Спр. 385. – Арк. 30;
Листування з Проскурівською окружною церковною радою про стан релігійної пропаганди і про перевірку особового складу священиків // ЦДАВО України. – Ф. 3984. – Оп. 3. – Спр. 446;
Переписка с религиозными объединениями Проскуровского округа // Центральний Державний Архів Вищих Органів влади і управління України (далі ЦДАВО). — Ф. 4215. – Оп. 1. – Спр. 14;
Пилявець Л. Хрещениця ДПУ. З історії Діяльно-Христової Церкви // Людина і світ. – 1992. — № 5-6 – С. 26 — 29;
Протоколи засідань Великих Покрівських Зборів // ЦДАВО України. – Ф. 3984. – Оп. 3. – Спр. 400;
Протоколи засідань Другого Всеукраїнського Православного Церковного Собору (20 – 29 жовтня 1927 р.) // ЦДАВО України. – Ф. 3984. – Оп. 4. – Спр. 176. – Арк. 1 – 184.

Дмитро КУЗОВЕНКОВ,

аспірант кафедри історії України, історичного факультету, Кам‘янець – Подільського національного університету ім. І. Огієнка

Теги: #Братство Діяльно–Христова Церква #Всеукраїнська Православна Церковна Рада