З нагоди 1020 річниці Хрещення Русі
ПАСТИРСЬКЕ ПОСЛАННЯ Конференції Римсько-Католицьких Єпископів України
Всечесні Отці,
Возлюблені в Христі Господі Брати і Сестри!
Двадцять років тому, наш любий Святійший Отець Йоан Павло ІІ звернув увагу католицького світу на береги Дніпра, на Київ – столицю Русі, де тисячу років тому Русь прийняла Хрещення, „коли її мешканці, вслід за княгинею Ольгою та князем Володимиром – через Таїнство Хрещення були «вщеплені» в Христа”1. Подібні урочисті обходи на честь 950 річчя Хрещення Русі зорганізував напередодні ІІ Світової війни Папа Пій ХІІ, виражаючи це у Листі до кардинала Ожена Тессерана, Секретаря Святої Конгрегації для Східної Церкви (12 травня 1939 р.).
У цьому році Господньому, 27 липня, ми святкуватимемо 1020 річницю цієї визначної події – залучення до історії спасіння всіх народів Київської Русі. Ми, єпископи Римсько-Католицької Церкви в Україні, згромаджені на ХХХІ Конференції, звертаємося до всіх людей доброї волі з цим пастирським посланням, прагнучи цим самим вшанувати і підкреслити одну з найважливіших історичних подій, а також долучитися до її урочистого відзначення.
Хрещення у Києві княжої сім’ї – це не лише подія локального значення. Це також означало прийняття слов’янських народів, що віками проживали на цих теренах, до великої християнської родини Сходу і Заходу, і водночас прийняття до великої Європейської родини. Ми хочемо подякувати доброму Богові за цю благодать Святого Хрещення і „за покликання до віри і благодаті синів та доньок багатьох народів, котрі свою християнську спадщину отримали від прийнятого в Києві Хрещення. Вони належать передусім до народів: російського, українського та білоруського – східної частини європейського континенту. Завдяки служінню Церкви, витоками якої було Київське Хрещення, ця спадщина досягнула Уралу, дійшовши до багатьох народів Азії і аж до берегів Тихого океану, й далі”2. Папське послання скеровує увагу сучасного світу на цю фундаментальну істину, що сучасна Європа – це велика родина людей, приналежних до двох традицій, Східної і Західної, але водночас людей, коріння яких глибоко сягає до єдиної християнської віри.
Це взаємопроникнення культур і традицій у Європі найкраще проявляється на цих землях. Вже у І столітті нашої ери у Херсонесі Таврійськім з’явився апостол Андрій, знаходячи сповідників нової віри з-посеред грецьких поселенців, і утворюючи перші релігійні спільноти. Звідти християнська віра розповсюдилася вздовж узбережжя Чорного Моря. Згідно з переданням Повісті врем’яних літ, апостол Андрій, під час однієї зі своїх численних подорожей, опинився на тому місці, де сьогодні знаходиться Київ. Він благословив гору, на якій сьогодні розташований Андріївський Собор, і встановив на тому місці хрест.
Ще однією особистістю, яка розповсюджувала християнство на Русі, був Папа Климентій І, котрий навіть звершив мученицький подвиг у Херсонесі. Наступними, у ІХ столітті, були святі Кирило й Мефодій, котрі забрали тіло Климентія І та завезли його до Риму, повертаючись зі своєї місіонерської подорожі.
Є припущення, що два руські князі прийняли Хрещення вже у 860 році, бо вже у 864 році Константинопольський патріарх Фотій І Великий писав у листі до одного з них, що вислав до нього єпископа. У 866 році, в результаті візантійської місіонерської діяльності, відбулося перше Хрещення Русі і була утворена митрополія на чолі з болгарином Михаїлом, який переконав князя Аскольда прийняти християнство. Згідно з переданням, на могилі князя Аскольда у Києві було збудовано церкву св. Миколая, що мало би свідчити про те, що князь був християнином. Однак, після вбивства Аскольда, Київ у 882 р. здобув Віщий Олег, використавши язичницьку опозицію.
У 945 році владу в державі обійняла княгиня Ольга. Це саме вона, згідно з переданням, охрестилася в Константинополі у 957 р. і розпочала християнізацію на Русі. Оскільки Ольга не змогла дочекатися місіонерів з Візантії, вона звернулася у 959 р. з проханням про допомогу до цісаря Оттона І. Цісар вислав на Русь у 960 р. єпископа Лібутія з Могунтського монастиря св. Албана. Єпископ помер у 961 р. і на його місце прибув архієпископ Адальберт із Трієру.
Князь Володимир, прийшовши до влади, ствердив, що без запровадження християнської віри замість язичництва йому не вдасться об’єднати племена. Окрім того, Київську Русь на той час вже оточували самі християнські держави. Як записано у хроніках, Володимир – від природи своєї жорстокий, войовничий і розпусний, дуже змінився після прийняття у 988 р. Хрещення у Херсонесі та одруження з Анною, сестрою цісаря Візантії – Василія ІІ. Повернувшись до Києва, він знищив язичницькі капища, власноруч кинув у Дніпро статую Перуна, і після прибуття духовенства з Візантії наказав здійснити масовий обряд Хрещення у водах Дніпра. Переможець варягів та могутній завойовник, що об’єднав землі в одну державу, став тепер милосердним і мирним володарем.
Незважаючи на те, що за часів князя Володимира київська митрополія була підпорядкована константинопольському патріархатові, Церква на Русі була частиною Церкви Вселенської. Про це свідчить відправа у 988 р. послів із Риму, які привезли реліквії святих Климентія і Тита до Корсуня. У 991 році прибули посли від Папи Йоана XV. У 1000 р. посли від Папи Сильвестра ІІ привезли для храмів, які на той час масово будувалися на Русі, реліквії святих Віта, Аполлінарія, Бенедикта та ін. Християнство зміцнювало княжу владу, змінюючи Русь у сильну європейську державу. Київ підтримував дружні стосунки не лише з Візантією, але також із Західної Європою.
Отже, як ствердив у цитованому вище документі Йоан Павло ІІ: „Хрещення Русі здійснилося у часах, коли вже розвинулися дві „версії” християнства: східна, з’єднана з Візантією, і західна, з’єднана з Римом, але Церква тривала – єдина і неподільна. Цей факт будить у нас, котрі святкуємо Тисячоліття Хрещення, прийнятого людом слов’янським у Києві, ще більше прагнення комунії в Христі цих двох Церков-сестер, і спонукає до шукання нових шляхів і рішучих кроків у цьому напрямку”3. Дивлячись із перспективи століть на взаємну повагу і братерство на цих теренах, ми бачимо, що прагнення цього екуменізму і почуття єдності триває й донині. З цією метою ми щорічно організовуємо в наших парафіях спільні екуменічні молебні, щоби молити доброго Бога – Господа Історії – про якнайшвидше об’єднання всіх християн навколо одного Господнього столу. Протягом літургійного року латинська Церква вшановує багатьох святих Східної Церкви. В наших містах і селах будуються поруч костели і церкви, в яких люди єднаються духом у спільній молитві до Бога.
Багато добрих прикладів подають також мішані сім’ї. Сьогодні, так як і колись, панує в них лад і спокій, спільно відзначаються свята – в обрядах східному і західному, що є лише вираженням істинної толерантності та взаємної поваги.
Дивлячись на ці вияви гармонії, ми возносимо наші молитви, щоби дійсне братерське поєднання наступило якнайшвидше там, де розуміння екклезіальної єдності ще не наповнилося істинним Божим духом. Христові слова „щоб усі становили одно” мають лунати передусім у наших сім’ях. Нехай ці слова також лунають на наших підприємствах та у храмах. Започаткована у Києві за часів св. Володимира і св. Ольги спадщина єдності, постає сьогодні перед нами як виклик і спонукання до того, щоби прямувати до єдності християн. „Щире прагнення до єдності – каже Йоан Павло ІІ – палає сьогодні в душах людей, як передумова мирного співіснування народів, яке є спільним благом. Це прагнення керує свідомістю суспільств, проникаючи до політики і економіки”4.
Усвідомлюючи покладену на нас відповідальність за нашу країну і за збереження миру та єдності між усіма її громадянами, ми запрошуємо Вас, Дорогі Брати і Сестри, до спільної молитви. З одного боку – дякуватимемо за дар Святого Хрещення Слов’янських Народів Європи, а з іншого – проситимемо про духа єдності для всіх людей та християн, які проживають в Україні. Ми глибоко віримо, що цьогорічне святкування 1020 річниці Хрещення Русі, увразливить нас на цю спільну спадщину і променітиме новим світлом, здатним розсіяти темряву багатовікової важкої минувшини.
Просімо Бога, щоби допоміг нам подолати усілякі труднощі на шляху до возз’єднання. Просімо за заступництвом Пресвятої Богородиці, яка з висоти древньої Софії Київської неустанно заносить до Господа молитви своїх дітей. Нехай Богоматір Оранта випрошує для всіх добробут і спокій, і нехай веде наші Церкви до істинної єдності, про яку під час Тайної Вечері молився Ісус Христос: „Ut unum sint”.
На всіх громадян і Владу України, на всі християнські Церкви України, на всіх єпископів, священиків, ченців та черниць, а також на всіх людей доброї волі ми закликаємо Боже благословення.
Від імені Конференції Римсько-Католицьких Єпископів України
Мар’ян кардинал Яворський
Глава Конференції
Львів, 15 липня 2008 року
______________________________
1 Йоан Павло ІІ, Euntes in mundum, 1.
2 Там же.
3 Там же, 9.
4 Там же, 13.
