З території тривоги до апостольських порогів. Український візит ad limina

Майже кожен єпископ говорив, що залишав Україну з важким серцем та постійно пам’ятав про український народ у своїх молитвах та розмовах з різними людьми у Римі. Тому цьогорічний візит ad limina може бути названий також паломництвом миру, бо як у висловлюваннях єпископів, так і у розмовах вірних, які рушили в дорогу слідом за єпископами, головною темою був мир, якого прагне Україна.

Багато хто скаже, що говорити сьогодні про те, що не стосується того болю і ран, які впали на голову нашого народу, є майже злочинним. Війна, численні жертви, економічна криза та стан постійної тривоги – це те,  чим ми в Україні живемо протягом останнього року. Але навряд чи простим співпадінням є те, що саме в цей час 33  українські католицькі єпископи поїхали до Рима, щоб в рамках візиту ad limina зустрітись зі Святішим Отцем і розповісти йому що ж відбувається в нашій країні. Майже кожен єпископ говорив, що залишав Україну з важким серцем та постійно пам’ятав про український народ у своїх молитвах та розмовах з різними людьми у Римі. Тому цьогорічний візит ad limina може бути названий також паломництвом миру, бо як у висловлюваннях єпископів, так і у розмовах вірних, які рушили в дорогу слідом за єпископами, головною темою був мир, якого прагне Україна.

Традиція паломництва в християнстві є надзвичайно древньою. Важливість тілесного дотику до тих місць, які на перший погляд мають перш за все духовне значення, закладене в самому християнстві. Вже з перших віків найпопулярнішим місцем паломництва стає Свята Земля, якою ступав Спаситель. Але з часом число місць великих прощ значно розширюється. Християнські паломники рушають до місць мучеництва, смерті чи життя визначних учнів Христа, подвижників благочестя, а також особливих місць чи святинь обраних Богом, щоб виявити свою любов до світу: це можуть бути чудотворні ікони, джерела. Могили апостолів Христа в цьому переліку займають особливе місце. Ці паломництва одні з наймасовіших. Достатньо пригадати для прикладу відоме на увесь світ паломництво до гробу святого Якова в Сантьяго-де-Компостелла. Паломництво до гробів двох первоверховних апостолів Петра і Павла, можливо, не є так широко «розрекламованими», проте глибоку символічність такої подорожі годі доводити. В традиції Католицької Церкви таке паломництво має особливий смак – адже обидва апостоли загинули мученицькою смертю саме в Римі і там поховані. Церква міста Риму збудована навколо їхніх могил.

«Для мене цей візит має дві площини. Перш за все, це виконання обов’язку.  Оскільки кожен єпископ, як відповідальний за свою єпархію, має обов’язок зустрітись з Папою і говорити про те, як проходить життя в його єпархії: апостольська і євангелізаційна діяльність, харитативне служіння. Другий акцент є більш особистим. Завжди, коли людина перебуває в святих місцях, торкається цього всього не лише руками, але й душею, свідомістю, це залишає відбиток в людині і її світобаченні. Якраз, коли  я їхав сюди, почались розмови про воєнний стан в Україні, але я глибоко переконаний, що Господь Бог діє і через події, через обставини. І якщо б була така потреба, то я б охоче залишився в себе в дієцезії. Так сталось, що воєнного стану поки не ввели і тому ми приїхали сюди. Я ж приїхав сюди з серцем, яке довіряє Господу Богу. Дивлячись на нашу історію спасіння,  ми бачимо, що над історією і над всіма подіями, є Господь Бог. В нас кажуть: «Як Бог не видасть, то свиня не з’їсть». І якщо Господь Бог дозволив нам певні речі, то нам треба застановитись над цим. Бути на своєму місці, помагати всім, хто страждає, намагатись шукати вихід, щоб уникнути більших нещасть. Але також в цьому всьому намагатись шукати глибший сенс: в чому причина, до чого все йде, які висновки ми повинні робити з цих подій. І я намагаюсь це робити, а також намагаюсь помагати тим, кого ці події торкнулись з болем. А тут в Римі, як тільки дізнаються, що ми з України, то відразу починають нас розпитувати про ситуацію в нашій державі. Бо хочуть знати не лише з медійних джерел, що діється, але й від нас».

Петро Мальчук, Архиєпископ Київсько-Житомирської дієцезії РКЦ

Ad limina apostolorum («До апостольських порогів») – це паломництво католицьких єпископів з певної країни, яке відбувається з регулярною періодичністю, починаючи з середніх віків. Зазвичай, це подія, в якій беруть участь лише єпископи та їх помічники. Окрім духовної частини візит включає відвідини різних інституцій Католицької Церкви, під час яких кожен з владик представляє сьогоднішній розвиток його єпархії. «Завжди дуже важливо, щоб була нагода безпосереднього контакту, щоб була нагода засвідчити своє бачення певних речей і також безпосередньо почути коментарі. І цей візит дає в першу чергу можливість з певною періодичністю приїхати і не через звіти, не через когось, а особисто представити Святішому Отцеві і співробітникам Римської курії стан місцевої Церкви, її тривоги, клопоти і очікування. А також почути зауваження, підказки чи поради. Важливим є сам момент єдності зі Святішим Отцем, який збирає всіх разом, як одну родину», - говорить про значення візитів ad limina керівник української редакції Радіо Ватикану о. Тимотей Коцур, ЧСВВ.

«Дуже часто в Церкві ми говоримо про повернення до джерел. Фундаментом і джерелом для нас є Христос, бо Він приніс Благу вість. Але для нас також фундаментом і основою буття Церкви в її земному устрої є Рим. Христос є Бог і чоловік, в особі Христа ми знаходимо божественність і людськість, в Церкві також є божественність – ми живемо сакральним життям, богослужіннями, але також є людськість – її структури. І Рим для мене є місцем, де апостоли формували і розбудували цю людську структуру. І завдяки цьому людському тілу ми освячуємось, завдяки цим структурам Церква розвивається. Для мене це проща до місця, де Церква виявилась по земному, проявилась. Як Христос учинив Богоявління, а тут в людському вимірі виявилась Церква».

Венедикт Алексійчук, єпископ-помічник Львівської митрополії УГКЦ

Для єпископів, які рушають в цю подорож, візит ad limina, це не лише можливість зустрітись з Петром наших днів й засвідчити єдність з ним, але також відчути єдність з цілою Церквою в її історичній перспективі. Сягнути її джерел, відчути свій зв'язок із апостольською традицією, яка по особливому відчувається в Римі, де на сусідніх вулицях співіснують сучасні будівлі та місця мучеництва перших християн, їх місця молитви, древні храми. З перспективи сучасного розвитку Католицької Церкви візити ad limina мають ще одну важливу особливість продовжує о. Тимотей, ЧСВВ: «Зараз Папа Франциск намагається при різних нагодах акцентувати на колегіальності і синодальності в Церкві. Щоб служіння Римської курії не виглядало як робота централізованого органу, який роздає вказівки на місця. Але, щоб це дійсно була колегіальна праця. Щоб ті, хто бачать ситуацію на місці і ті, хто покликаний в певній мірі це координувати, в загальному могли зустрітись і поспілкуватись. Ось цей погляд з центру і погляд з місця має допомогти виробити спільну думку, щоб покращувати євангелізацію в світі. Бо це є перше завдання Церкви». Тож з огляду відродження більш ширшої колегіальності в Католицькій Церкві візит єпископів в рамках ad limina набуває додаткового сенсу, можливо навіть такого, якого він не мав раніше, коли більше наголосу робилось довкола централізації. Сьогодні ж він може стати живим прикладом співдії колегії єпископів із спадкоємцем Петра.

Я вже п’ятий раз приїжджаю на візит Ad Limina, бо я вже 20 років є єпископом. Для мене це є контакт, живий контакт з Апостольською столицею, який нам дуже важливий. Нам, єпископам, важливо почути їхнє слово і важливо нам своє слово передати: свої побажання, свої проблеми. І навіть почути від них, що ми з вами солідарні і ми за вас молимось, це дуже важливо. І ось ця єдність, духовна і молитовна, є дуже важливою для мене. Було важко залишати Харківщину і Луганщину, це моя дієцезія. Я тут в Римі, тут гарно, спокійно, але моя душа неспокійна за ті землі, за тих людей, які гинуть кожен день. І будемо говорити про це Папі. Ми повинні говорити йому те , про що болить наше серце, для цього ми сюди приїхали.

Станіслав Широкорадюк, єпископ-ординарій Харківської дієцезії РКЦ

Особливістю цьогорічного візиту ad limina, в якому взяли участь усі греко-католицькі та римо-католицькі єпископи з України, полягає в тому, що слідом за ними в дорогу рушила група паломників з різних куточків України. Переважно це були вірні з римо-католицьких парафій, які представляли практично всі єпархії РКЦ в Україні. Проте в групі було декілька греко-католиків і навіть православних паломників. Ідея залучити до візиту ad limina також і священиків та вірних належала Львівському римо-католицькому митрополитові Мечиславу Мокшицькому: «Я дуже тішуся, що ми не лише самі приїхали на візит ad limina до Риму, щоб зустрітись з Папою, Петром наших часів, але що з нами були наші вірні. Бо ми приходимо до Папи, щоб розказати про нашу діяльність, про нашу Церкву. З нами приїхала до Риму жива Церква – це було дуже важливим свідченням. Думаю, вони будуть апостолами, коли повернуться до своїх домівок. В такий спосіб інші дізнаються про цей візит».

Цей візит для мене, передусім є свідченням глибокої єдності зі святим Петром. У подвійному значенні: бо тут є мощі апостола Петра, де він віддав життя за любов до Христа. А по друге,  тут також є живий Петро – Франциск. Те, що нас супроводжують наші вірні - це дух Папи Франциска, бо Церква це передовсім люди, їх священики і єпископ. Єпископ є тим, який представляє людей, що належать до Церкви. Я дуже радий, що ми можемо сьогодні молитись тут разом. Ми знаємо, що вірні поруч з нами в Римі і відчуваємо їхню присутність, молитву. Це щось незвичайне, щось нове. Якщо така традиція увійде в стиль ад ліміна, це буде дуже добре.

Ян Собіло, єпископ-ординарій Запорізький

Ця подорож розпочалась зі Львова. Першою святинею, яку відвідали українські паломники, стало невелике селище поблизу українсько-угорського кордону Марія-Повч. Марія-повчанська ікона Богородиці написана в народному стилі і лише злегка нагадує свої візантійські прототипи. Вона відома далеко за межами цього селища з одноповерховою забудовою. В свій час зустрічати цю ікону вийшов цілий Відень на чолі з цісарем Австрійської імперії Леопольдом І і, зрештою, оригінал образу по сьогодні зберігається в храмі святого Стефана у Відні. Проте навіть копія, яка сьогодні зберігається в Марія-Повчанському греко-католицькому соборі, є чудотворною  і привертає сюди все нових і нових паломників.

Це було духовним подарунком і збагаченням моєї віри. Надіюсь, що поділюсь тим багатством, якого зачерпнула в тих місцях, з рідними, близькими і знайомими. Перед виїздом був страх: чи повернемось в ту саму Україну,  чи може з кимось через війну уже не зустрінемось… Але Батьківщина тягне, якби не було страшно і боляче те, що відбувається, хочеться бути серед своїх, хочеться бути зі своїми, допомагати тим, чим можу.

Сестра Даміана, м. Ізмаїл, Одеська область

Другою зупинкою стало місто, де здавна зустрічається Схід і Захід. Візантійські мозаїки собору святого Марка в Венеції сьогодні пригадують непросту історію цього міста. Статус єпископа цього міста є незвичним для Латинської Церкви – він має титул патріарха. Сьогодні це скоріше данина історії, проте з нього можна скласти своє враження, яке місце займала ця кафедра в структурі Церкви на італійських землях в Середніх віках. Водночас Венеція після падіння Візантійської імперії під натиском мусульман стала одним із провідних місць видавництва різних книг (зокрема літургійних) Східної Церкви. Зокрема й видатна пам’ятка східного благочестя – «Добротолюбіє» вперше побачила світ саме у Венеції у 1782 році. Паломники з України мали унікальну нагоду молитись на Літургії в підземеллях собору Святого Марка та особисто побачити, як християнський Схід і Захід зустрічається під склепіннями цього храму, через поєднання різних стилів церковного мистецтва.

Єпископи представляють вершину священства і те, що всі єрархи з України в такий тяжкий час зібрались разом для молитви, і ми, як вірні, супроводжували їх в цьому – було глибоким досвідом для мене. Це паломництво – це як вперше побувати на Святій Землі. Там був Христос, а тут були його учні. Було тривожно і я навіть думала, чому я їду? Чому в такий важкий час я це роблю? Але в той сам час я відчувала такий внутрішній голос, що я не зупиню ці «Гради», а тут буде можливість особливої молитви.

Гюльнас, м. Запоріжжя

Після Венеції паломництво продовжилось вже в Римі. Літургія при гробі святого Петра, зустріч з єпископами в університеті Святого Хреста, відвідини ватиканських садів, різноманітних римських храмів і базилік були поєднані із насиченою молитовною програмою і розважаннями, які провадив брат Патрік Оліх (OFM). Кульмінацією римської частини прощі стала генеральна аудієнція з Папою Франциском на площі святого Петра. Можете уявити собі емоції українських паломників, коли стало відомо, що під час аудієнції вони сидітимуть в безпосередній близькості від єпископа Рима, а після завершення формальної частини він підійде для спільної фотографії. І така зустріч справді відбулась. Папа особисто підійшов привітати українську групу та запевнив у своїй щоденній молитві за мир в Україні.

Для мене важливим був досвід зустрічі з Папою, а також служіння Меси в базиліці святого Марка в Венеції та на гробі святого Петра в Римі. То було мрією мого життя, щоб відслужити Літургію в таких місцях. Я служу в Маріуполі, фактично на лінії фронту, і їхав, щоб помолитись за цілу Україну, щоб війна не поширилась далі, щоб нарешті настав мир. Їхав, щоб молитись за військових, за тих,  хто стоїть на передовій, за тих людей, які ні в чому не винні, які живуть в Маріуполі та інших містах, які щодня чують вибухи. Всі, хто знав, що я їду в таке паломництво, просили мене їхати і молитись за них.

о. Леонард, м. Маріуполь

Хоч паломництво відбувалось за сотні і тисячі кілометрів від України, всі думки паломників були зайняті подіями на Батьківщині. Кожен ранок розпочинався з обговорення новин. А кожна молитва чи Літургія супроводжувалась посиленими проханнями про мир в Україні та за цілий український народ. Серед паломників були люди з найрізноманітніших куточків України, проте ніхто спокійно не міг говорити про відчуття, з якими покидав Україну: в когось родичі чи знайомі залишились в зоні проведення АТО, в когось брат пішов добровольцем, щоб захищати рідну землю, хтось залишив своїх парафіян на лінію фронту. Трагедія в тій чи іншій мірі торкнулась кожної людини.

Для мене цей візит був духовний, але також задля розширення мого кругозору. Задля мого розвитку. Окрім того,  мій брат зараз в АТО в Луганській області і я молюсь за нього і за те, щоб вже на кінець настав мир.

Станіслава, м. Київ

Після Риму паломництво продовжилось в Асізі. Невеличке місто центральній Італії навряд чи коли не-будь стало відомим заледве далі власної провінції Перуджія, якби в ньому не народився і не жив один із найвідоміших святих Італії – Франциск. Ім’я цього співця вбогості відоме далеко за межі католицького світу,  але й користується популярністю серед багатьох православних і протестантів. Його харизма стала ще популярнішою після того, як аргентинський кардинал Хорхе Марія Берґольйо, після свого обрання на кафедру святого Петра взяв собі ім’я асійзького святого. Українські паломники мали змогу молитись за Літургією в приміщенні древнього монастиря Сакро-Конвенто, головній обителі францисканського ордену. Відвідали дві з шести великих папських базилік – Сан-Франческо та Санта Марії дельї Анджелі, храм Сан-Даміано, в якому святий Франциск у 1205 році отримав видіння Ісуса Христа, який закликав його відбудувати Церкву та прогулятись стародавніми вулицями Асізі, що майже не втратили свого вигляду і розмірів з часів життя покровителя убогих.

Коли я дізналась, що є така можливість потрапити в Рим, потрапити на аудієнцію до Папи Римського, побачити ті святині, які для мене мають дуже велике значення, то я до останнього дня не могла повірити, що я таки попаду туди. Для мене це реально щось фантастичне, щось не з мого життя. Я розуміла, що ніяк не можу вплинути на зміну ситуації в Україні, а Бог може. Ми всі тут зібрались з різних частин України і ми всі хочемо одного – миру. І ця наша спільна молитва йде до Бога, задля того, щоб настав мир.

Інесса, м. Харків

На завершення свого паломництва до апостольських порогів українська група відвідала північно-італійське місто Падуя. Часом можна почути жарт, що для італійців свята Трійця – це не Отець, Син і Святий Дух, а Діва Марія, падре Піо і святий Антоній з Падуї. Це, звісно, просто анекдот, проте святий Антоній і справді є одним із найбільш шанованих святих як в самій Італії , так і далеко за її межами. А італійці називають його просто «Святий». Якщо хтось говорить: «йду до святого», то всі без слів розумітимуть, що особа їде саме до Антонія з Падуї. Перед тим, як відвідати сам храм, де спочивають мощі святого Антонія, паломники відвідали храм святої Юстини. У ньому зберігаються останки євангелістів Луки і Матея. Літургію в цей день молились в одній із каплиць на території комплексу базиліки святого Антонія. Після короткої екскурсії містом українська група вирушила додому.

Це паломництво навчило мене покори, смиренності, і витривалості у вірі. На Початок Великого Посту – це був час переосмислити своє життя, свої вчинки, думки, побачити в ближньому брата і сестру. Особливо глибоким пережиттям була зустріч зі Святішим Отцем, Літургія на гробі апостола Петра, місця Св.Франциска та Св.Антонія. Ці Святі не були за життя святими, а йшли до святості,  роблячи для них звичайні діла, що для мене, сучасної людини, не так легко вдається. Для когось паломництво змінює життя, євангелізує, для мене це було відродження занов. Господь показує наскільки любить кожного з нас, який має задум на наше життя. Виїжджаючи з України,  часто ставила собі запитання: Чи варто їхати в такий неспокійний для країни час? Було це в неспокої, в пришвидшеному темпі, і часу більш глибше подумати про духовне життя,  на жаль, не знайшлось. Повернулась додому в спокої, внутрішньому мирі і в надії, що Господь з нами і нічого не стане проти нас.

Соломія, м. Львів

Позаду залишились сотні кілометрів дороги, тисячі молитов та яскравих вражень від зустрічей з історією, святими, Римським понтифіком, нові знайомства та досвід. Україна зустріла паломників старими проблемами, проте навряд чи самі вони повернулись назад такими, якими залишали Україну тиждень перед тим. В розмовах практично кожен говорить про якусь свою маленьку переміну, про здійснення власної мрії чи про плани на майбутнє. Не відомо, чи це перший візит ad limina в історії Католицької Церкви, в якому разом із єпископами до Рима вирушили також і вірні, але цей досвід безперечно стане доброю традицією для українських католиків.

Я завжди, коли приїжджаю до Риму, а це може бути й декілька разів на рік, стараюсь відвідати базиліки: одну, дві. Дуже рідко вдається відвідати всі чотири. І мене зараз тішить, що в нашому порядку візиту є відвідини всіх чотирьох базилік. Що дійсно це  в першу чергу є паломництво. Що я можу з моїми братами єпископами відслужити Божественну Літургію в патріархальних базиліках цього міста. Для мене це паломництво також сприятиме укріпленню віри, яка будується на крові наших мучеників і проголошуванні Євангелія апостолами. Я прошу Господа, щоб потім в силі Його Святого Духа проголошувати Євангеліє в моїй єпархії, бути свідком божої любові і Христового воскресіння між тими людьми, до яких Господь Бог мене послав. Це паломництво не є втечею від тієї ситуації, яка є в Україні, а навпаки є свідченням того, що шукаємо допомогу у Господа. Тому що людська допомога є слабкою: «Не надійтеся на князів людських», каже псалміст. Тому, надіючись на Господа і Його допомогу,  просимо, щоб Він достукався до тих сердець, від яких залежить вирішення ситуації. Бо Він є князем миру, Він хоче, щоб був мир. Але люди можуть впиратись і висувати свої плани і амбіції. Це страшно. Ми приїхали молитись за Україну, щоб Господь милосердний дав нам миру. Цей візит відбувся  в рамках саме нашої турботи про Україну.

Мілан Шашік, єпископ-ординарій Мукачівської Греко-Католицької єпархії

 

Підготував Анатолій Бабинський

Фото автора та Олени Кулигіної