У січні у Львові відбулася презентація диску «Христос рождається – славіте!», на якому представлена спадщина різдвяних піснеспівів у виконанні єрейського клиросного хору «Глас». Про ідею створення нового диску, його мету, процес запису тощо нам розповів один із співтворців та виконавців о. Руслан ГРЕХ.
— Як саме виникла ідея запису диску «Христос рождається – славіте!»? Це колективне рішення чи воно має свого автора?
— А як полягала справа із підготовкою до запису диску?
— Ми думали про цей диск вже більше, аніж ніж рік тому і планували його записати ще до минулорічного Різдва. Проте, нам дуже хотілося все це переспівати в різних церквах для того, щоб вдихнути у ці піснеспіви життя. Адже церковний спів – це не лише спів, а насамперед молитва, тому ми вирішили молитовно підійти до цієї праці.
— Які особливі музичні та літературні акценти диску «Христос ражається, славіте!» відрізняють його від першого CD під назвою «Передсущий явився»?
— Відмінності між двома дисками із серії «Традиція українського церковного співу» суттєві, адже другий диск відрізняється не тільки різдвяною тематикою. Якщо СД «Передсущий явився» був наспіваний тільки двома людьми: мною і дияконом Назарієм, то у записі другого диску брав участь увесь склад єрейського клиросного хору «ГЛАС».
Що цікаво, в попередньому диску був присутній український переклад догматів, у новому ми зробили спробу повернутися до церковнослов’янського тексту.
— Чим було зумовлене таке рішення, адже працювати із старовинними текстами набагато важче, аніж із уже адаптованими?
— Насамперед, немає українського перекладу цих текстів, які покладені на ноти. Ми поставили перед собою місію продемонструвати людям красу уже майже забутої, але неповторної богослужбової традиції. Все-таки з цієї точки зору церковнослов’янська мова глибша від побутової української мови. Можна, звісно, зробити хороший переклад на сучасну українську мову, доклавши багато зусиль. Це титанічна, але благородна праця людей, які над цим трудяться.
— З якими труднощами довелося зіткнутися під час запису диску?
— Звісно, перешкод не вдалося уникнути. Спочатку ми спробували співати тексти з Ірмологіонів, особливо з Ірмологіонів XVII століття. Зіткнувшись із рукописними текстами Ірмологінів, ми зрозуміли, що заспівати їх можливо, але слід докласти зусиль. Насамперед, у старовинних Ірмологіонах немає таких речей, які присутні в сучасному записі нот, наприклад, ліги, які допомагають зрозуміти, де має бути поставлений склад тощо. Допоміг нам Максим Тимо, викладач літургійного співу в Львівській семінарії Святого Духа. Він адаптував усі вищевказані речі до сучасного співу.
Мушу наголосити, що переклад в Ірмологіонах XVII століття дещо відмінний від тих Ірмологіонів, які більше пристосовані до синодальних російських перекладів. Але в цьому й полягає їхня унікальність. Усі ці речі в творчому процесі ми спробували уніфікувати, коли уже наближався період запису, ми мали адаптовані ноти, над якими попрацював пан Максим.
— Не таємниця, що для більшості християн Різдво асоціюється з колядками. А чи є у піснеспівах із диску «Христос рождається – славіте!» щось спільне з колядками, чи вони кардинально від них відрізняються?
— Звісно, спільною є різдвяна тематика. Все-таки, колядки – суто народна традиція, дуже стародавня і надзвичайно цікава. Мені здається, що колядки, власне, скомпоновані на основі цих богослужбових текстів, що ці тексти в їхній основі. Зокрема, коли почався запис диску, ми роздумували над цим зв’язком, потім чітко побачили спільну лінію в цих текстах і колядках, хоча в останніх більше розвинута народна тематика. Багато ж речей у богослужбових текстах, наприклад, оспівування вертепу, зорі, пастухів тощо, описані по-богословськи значно глибше, аніж у колядках. Незважаючи на всі розбіжності, і колядки, і богослужбові тексти мають один і той самий корінь.
— Отже, співаючи богослужбові тексти, ви рішили внести певне новаторство у святкування Різдва?
— Колядки, власне, співають дуже багато хорів і колективів, і тому ми побачили своє завдання запропонувати слухачеві й інший матеріал для роздумів. А такі речі, як богослужбові тексти у рамках богослужіння, на жаль, призабуті. Звісно, їх співають, зокрема, у перекладі на українську мову. Також монахи-студити співають ці речі церковнослов’янською, саме так, як це записано в нотолінійних Ірмологінах. Я не можу назвати наш проект новаторством, адже богослужбові тексти старші за колядки, хоча у рамках сьогодення вони є чимось новим, а в контексті богослужінь – поверненням до джерел традиції. Але факт залишається фактом: на сьогоднішній день це все нове, цього майже ніхто не співає.
— Що особливого в старовинних мелодіях, чого немає у сучасних?
— На відміну від сучасних мелодій, старовинні мелодії пов’язані з природнім ритмом людини, вони не вкладені в розмір чотири четвертих чи скажімо інші ритмічні шаблони. Старовинні мелодії віддають першість тексту, адже тут він важливіший за мелодію. Сучасні композитори розуміють, що є ритміка, за межі якої не можна виходити. Наприклад, коли пишуть музику на комп’ютерах, комп’ютер все вкладає у загальновідомий ритм.
Неповторність старовинних піснеспівів полягає у тому, що ритм, так би мовити, аритмічний. Він виходить за межі нав’язаного для людини ритму, пристосовується більше до слова. Його складно зловити, потрібно сприйняти цей ритм внутрішнім слухом. Якщо ми із сучасними словами будемо співати ці речі, вони не будуть цікавими, потрібно увійти у розуміння цих піснеспівів за допомогою космічного ритму, пов’язаного зі словом, з богослов’ям.
Я не можу з упевненістю сказати, що ми до кінця зуміли це відтворити, але все-таки певні речі стають людям зрозумілими, близькими. І це відбувається саме завдяки ритму, який не є шаблонним.
— На Вашу думку, чи буде важко людині без богословської освіти сприйняти ці тексти? Можливо, перед прослуховуванням диску слід ознайомитися із тематичною літературою?
— У цьому диску є акцент на церковному мистецтві. Його мета – пробудити в людині найсвітліші почуття: віру, надію та любов, незважаючи на те, чи знайомий слухач із церковним мистецтвом, чи, навпаки, далекий від нього. Диск повинен пробудити ті струни, які присутні у душі кожного, допомогти слухачам відчути свій зв’язок із Богом, тобто, у певному сенсі, стати богословом. Адже, коли людина йде у якесь невідоме місце: у храм чи печеру, вона не мусить бути знайома з усім, що там відбувається. Як на мене, більша небезпека виникає, коли людині здається, що вона все знає про богослов’я, адже тоді вона ставить Бога у певні шаблони.
— Що має відбутися, аби ви змогли сказати, що диск «Христос рождається – славіте!» виконав своє основне завдання?
— У нашому диску ми ставимо наголос на таїнстві, на великій таємниці: що може почути вухо через поезію, через мелодію, через слова, які ладні достукатися до серця. Коли ж людина відчуває всередині незбагненне таїнство, основне її завдання – подолати страх та упередження і ближче до нього доторкнутися. Ми створили цей диск, щоб людина не просто насолоджувалася його красою і аналізувала зміст, але й для того, аби наші слухачі почали приймати участь у богослов’ї, щоб їм захотілося приступити до сповіді, щоб сколихнути їхній світогляд і пробудити найяскравіші струни душі.
— Якщо говорити про всю серію «Традиція українського церковного співу», що, на вашу думку, є її найважливішим завданням у сучасному українському суспільстві?
— Насамперед, церковне мистецтво покликане передати людині таємничі та глибокі богословські моменти. Наприклад, в церкві ми бачимо, як свічка запалюється, а потім гасне. Свічка – це символ запаленої молитви, хоч вона не є молитвою, але налаштовує людину на діалог з Богом. Так само кожен елемент церковного мистецтва допомагає людині долучитися до глибоких богословських істин. Тексти наших дисків також покликані стати такими символами: вони є глибокими, поетично скомпонованими. А мелодія допомагає слухачеві встановити контакт із небесною гармонією. Отже, нашою основною метою є подати людині те, що для неї природно, через мистецтво церковне, яке є наближеним до природи людини, бо природа людини – це перебувати з Богом.
Працюючи над цими дисками, ми прагнули, аби людина глибше усвідомила присутність Бога у своєму житті. Звісно, багато речей довелося пристосувати до світогляду сучасної людини, проте глибоко богословські істини воплочення. Господа, Різдва Ісуса Христа залишилися недоторканними. Їх дуже важко описати сухими словами, тому поезія і мелодика служать для цього найкращими шатами. Якщо в сучасних мелодіях слово втратило свою першість, почало відігравати другорядну роль, у наших дисках ми вирішили повернути йому вагомість та силу впливу.
— Ви думаєте, для слова у церковній традиції існує своєрідна проблематика на сьогодні?
— Все-таки, богослужіння у якійсь мірі перетворюється у концерт. І тому хочеться й надалі шукати такі старовинні піснеспіви і повертати їм життя. Тоді людина по-справжньому відчує свою приналежність до традиції та її зв’язок із сучасністю.
— Отче Руслане, чи маєте уже плани щодо запису наступного диску?
— Так, і цього разу ми хочемо показати творчість сучасних авторів. Тут уже не стоїть питання, які тексти використовувати: церковнослов’янські чи українські. Надзвичайно складно знайти авторів, що пишуть твори, які до кінця можна вважати богослужбовими. Подібно до тих одноголосних піснеспівів, прагнемо виконувати багатоголосні, але щоб вони передавали сутність богослужіння. Ця тема важка для розкриття, вона дуже суб’єктивна. І ми можемо проводити багатогодинні дискусії, обговорюючи її із композиторами. Все-таки, прагнемо представити у наших дисках твори, які на наш погляд, є придатними для богослужінь, але водночас близькими для кожної людини.
— З якими авторами ви плануєте співпрацювати: лише з українськими, чи також й з іноземними?
— Хочемо залучити авторів з Української Греко-Католицької Церкви, також й з діаспори. Наприклад. в Російській Православній Церкві є багато авторів, їх розповсюджують, їх знають, їх співають, я сам знаю і співаю. Проте ми прагнемо працювати зі своїми авторами, своєю традицією. Тому що ці речі ближчі для нас, для нашого світосприйняття, але, на жаль, вони недосліджені.
І тільки тепер ми маємо можливість розкривати для себе глибину церковного співу: з одного боку це дуже важко, але з іншого надзвичайно цікаво. Тим, хто починає якусь нову справу, завжди не просто, але потім людина знаходить свій шлях, який вартий того, щоб ним крокувати.
Світлини Олега Бабінчука