Марія Макар разом з чоловіком о. Ігорем Макаром уже 16 років здійснюють служіння на парафіях Херсонщини. Тут їм вдалося сформувати спільноту, побудувати родинний центр, де вже працює благодійна кухня, відбуватимуться заняття катехитичної школи, і головне ― має розвинутися соціальна швейна майстерня.
За розвитком ідеї пані Марія пішла на програму жіночого лідерства «WOWoman. Потенціал в тобі» від Української освітньої платформи. Наша розмова з нею про те, як поєднати материнство, благодійність, служіння, улюблену справу, а також про віру в себе й уміння починати спочатку.
У священичого подружжя четверо дітей і три парафії: у Зеленівці, Антонівці й Інженерному, що на Херсонщині. До повномасштабного вторгнення в них уже вдалося реалізувати чимало ініціатив. Однією з найбільших мрій був запуск соціальної швейної майстерні, яка могла б забезпечити робоче місце (чи й кілька ― в майбутньому) для жінок, які мають великі сім’ї чи інші життєві обставини, які потребують роботи близько від дому. Окрім цього, тут можуть зремонтувати одяг для людей у потребі, а також створюватимуть вишиванки, щоб повертати мешканцям Херсонщини їхні традиції. Стартували з однієї швейної й однієї вишивальної машин, які розмістили в невеличкому помешканні священника ― так вже можна було виконувати замовлення. Однак настав момент, коли для розвитку проєкту стали потрібні нові навички й уміння. Тоді в житті пані Марії трапилася програма жіночого лідерства «WOWoman. Потенціал в тобі».
― Я дізналася про цю програму від отця. Він їздив на навчання від Української освітньої платформи в той час і розповів про програму для жінок. Отець Ігор дуже хотів, щоб я пішла навчатися. Я ж спостерігала, наскільки сильно у своєму навчанні змінився й виріс він сам, тому подумала ризикнути. У мене був страх, бо дуже довго була в декретній відпустці — 15 років. А ще ж звикла вже до Херсона, а тут треба їхати до Львова ― у зовсім інше середовище. Але з першого ж модуля на програмі була дуже привітна атмосфера. Усі дівчата різні, кожна цікава й особлива. Я дуже хвилювалася, бо здавалося, що нічого не вмію й не знаю, ― згадує про перші емоції пані Марія.
Після кожного модуля вона ділилася своїми враженнями із сестрами. Спрацювала ланцюгова реакція: через натхненні розповіді на новий набір «WOWoman. Потенціал в тобі» пішла її молодша сестра ― Наталя.
― Я почала відчувати зміни. Уже по-іншому дивилася й реагувала на різні життєві ситуації. Для мене ця програма ― це було більше про внутрішній розвиток і впевненість у собі. Ми постійно себе звинувачуємо, бо чогось не встигли, не зробили, чи зробили не настільки добре, як хотілося б. А після програми ти себе вже не порівнюєш з кимось, не думаєш: «Хтось досяг набагато більшого, а я стільки років у декреті, усе життя на парафіях». Я своє служіння применшувала, а тепер трохи по-іншому оцінюю й думаю, що в той час для інших людей моє служіння було потрібним. Краще почала розуміти свою важливість. Програма відігнала страхи. Зараз я розумію, наскільки важливо постійно вчитися і, хай з помилками, але рухатися вперед.
В ідеї соціальної швейної майстерні жінка сумнівалася. Не знала, чи розширювати цей проєкт, чи починати інший. Однак свої корективи внесла повномасштабна війна ― родині Макарів (як і багатьох парафіян) довелося виїжджати з Херсонщини. Тим не менш, після 24-го лютого модулі на програмі продовжилися. Там говорили про те, що не всі можуть піти на фронт і захищати країну таким чином, але кожен на своєму місці мусить робити те, що вміє й може, і цим допомагати Україні й українцям. Марія рук теж не опустила:
― Обладнання, яка в мене було, залишилося на Херсонщині, ми не змогли його забрати. Виїжджали самі й вивозили ще одну сім'ю з дітьми. Ми з отцем планували повернутися в суботу (26-го лютого ― ред.), але не вийшло ― все окупували російські військові. Коли почалася повномасштабна війна, мої плани розлетілися в один момент. Думала розвивати свою майстерню, а сталося так, що немає ні майстерні, ні приміщення, ні визначеності, що буде далі. І програма «WOWoman. Потенціал в тобі» стала рятівником для мене, бо дала можливість розпочати знову, не опустити руки, показала, що треба працювати. Це саме те, що було потрібно в той момент. До цього в житті я здійснювала різні справи, була в різних місцях. А період, коли я вчилася на програмі, справді був свіжим ковтком повітря. Це добряча соломинка, за яку я вхопилася в часі відчаю.
Пані Марія разом з чоловіком активно працювали як волонтери. Сім’я виїхала на Тернопільщину, звідки всіма можливими способами намагалася допомогти парафіянам, які залишилися в окупації.
― Ще перед війною ми зареєстрували благодійну організацію ― буквально 22 лютого. І це також відкрило нові можливості, бо через організацію змогли отримати багато допомоги й передати її на Херсонщину. Отець казав, що ми зараз звідси більше можемо зробити для наших людей, ніж якби були на парафії. Волонтерство не дозволяло здаватися, бо ти розумів, що мусиш робити все, що можеш, для співгромадян. У нас усі були задіяні в цій справі ― навіть чотирирічний Лук’янчик.
Жінка згадує, що тішила себе надіями про швидке повернення на парафії. Діти пішли до школи й у садочок, доводилося часто змінювати житло, а вона навіть не могла змусити себе розпакувати валізи повністю й прийняти те, що доведеться жити не вдома тривалий період. Однак паралельно вона продовжила навчання на катехита в Українському Католицькому Університеті, плете маскувальні сітки для наших захисників, катехизує при парафії Успіння Пресвятої Богородиці в Тернополі. Тим часом закінчилося навчання на програмі «WOWoman. Потенціал в тобі» і проєкт пані Марії отримав фінансування.
― Журі слухали наші проєкти й визначали, кого варто підтримати. Я не сподівалася, що отримаю фінансування, бо розуміла, що не ті обставини: ми в окупації, невідомо, що буде далі. Справді здивувалася, що підтримали мій проєкт. А ще в нас було таємне голосування: кожна учасниця писала на листочку три ідеї, які їй сподобалися найбільше. Дівчата також вибрали мою швейну майстерню. Для мене це було так важливо!
На отримані кошти жінка вже закупила обладнання: швейну й вишивальну машини, оверлок. Каже, що купила б промислову вишивальну машину, яка має величезне поле вишивки, якби була в Херсоні. Однак ця мрія мусить трошки зачекати. Наразі вона вже вдруге започаткувала майстерню ― тепер у Тернополі.
― Було чимало перешкод: то обладнання дуже подорожчало, то його довго не було в наявності, то не могли знайти приміщення. Але все владналося. Майстерня знову в нашому житлі, виставила собі машинки рядочком і працюю. Отець теж не без діла ― він усе те обладнання склав, уже може бути механіком. Лук’янчик дуже допомагає ― вмикає і вимикає машинки. Зараз до свят маю багато замовлень: комусь треба зремонтувати одяг, комусь ― вишити сорочки. Колись на Херсонщину ми потрапили в такі умови, у яких треба було виживати. То ми й взяли це за звичку. Але Бог у біді не залишає ― у всьому бачу Його руку.
Тим часом пані Марія мріє повернутися додому й розгорнути роботу в ще більших масштабах. О. Ігор уже поїхав на парафії ― ЗСУ вже звільнили ці населені пункти. Люди з нетерпінням чекають і на їмость ― там вона близька кожному.
Попри постійні обстріли, на парафіях усе вціліло. Пані Марія каже, що для неї це теж знак, що все чекає свого часу. Мабуть, після тривалої окупації й усіх жахіть війни люди ще більше потребуватимуть вишивки, більше цінуватимуть власні традиції та історію, шукатимуть своє коріння. Жінка впевнена, що Херсонщина буде звільнена, і бачить її вже іншою. Раніше траплялася невизначеність, коли люди ідентифікували себе як українців, але частина з них уважали, що нам треба будувати якісь відносини з Росією як державою. Зараз кожен зрозумів, що ті відносини зовсім не про дружбу.
― Наш будиночок цілий, церква ― також. Тому там має бути щось грандіозне. У нас від початку повномасштабної війни багато всього. Цей будинок ми починали з класу для катехизації. Однак усе так обросло ідеями, що вже весь перший поверх розпланований: катехитичний клас, швейна майстерня, соціальна пекарня, благодійна кухня (яка вже діє). Думали, другий поверх буде для житла священника та його сім’ї, але ми бачимо, що це місце для нових проєктів. Я дуже мрію, щоб запрацювало все, чого ми хотіли, ― ділиться пані Марія.
Родині Макарів непросто було починати служіння на Херсонщині. Греко-Католицька Церква на той час не мала підтримки в цьому регіоні. Під храм виділили клаптик землі на окраїні села. Спочатку служили Літургії в старому магазині. Однак через роки стало зрозуміло, що це місце ближче до Херсона й має багато перспектив. Виріс високий білосніжний храм. На місці старого магазину ― родинний центр, який чекає втілення всіх проєктів у життя. Подружжя бачило, як на початку їх відкидають, але Господь, мабуть, бачив у них людей, які розвинуть цю місцевість, створять спільноту, стануть рушіями багатьох добрих змін. Тому тепер ані їмость, ані о. Ігор не бояться труднощів і починати з чистого аркуша.
Після здобуття різноманітних досвідів і закінчення програми «WOWoman. Потенціал в тобі» пані Марія вдячна собі колишній.
― Спочатку моя місія була в тому, щоб підтримувати чоловіка й допомагати йому в розвитку парафій. Я собі подякувала б, що в той час я залишалася поруч, хоча було непросто. І все пішло, усе спрацювало. Дехто дивується, бо на наших парафіях небагато людей, то чи варто там працювати? Але навіть кільком людям потрібен той, хто їх підтримає. Я витримала. Я молодець. А ще, напевно, минулого року я б собі так не сказала. Зараз уже навчилася, ― сміється.
Партнерський матеріал, створений у співпраці з Українською освітньою платформою