Засідання в новоствореному Державному комітеті у справах релігій з представниками Церков: тези, практика та сподівання
Юрій ГОФМАН, юрисконсульт Управління Луцької дієцезії Римо-Католицької Церкви, розповідає про та коментує зустріч представників конфесій у Держкомнацрелігій 25 травня 2007 року
25 травня 2007 року в Департаменті у справах релігій та забезпечення свободи совісті при новоствореному Державному комітеті України у справах національностей та релігій відбулося перше засідання круглого столу за участю представників Церков під назвою „Пріоритети державної політики в галузі свободи совісті: шляхи реалізації”. До круглого столу були також запрошені державні службовці та науковці.
Метою круглого столу було в черговий раз підняти доволі актуальне питання щодо забезпечення та реалізації державної політики в галузі свободи совісті, яке вже не один рік поспіль виноситься для обговорення на різних нарадах, круглих столах, робочих групах, на різних державних рівнях, але, на жаль, жодних суттєвих змін у цій сфері наразі не відбулося.
Виступаючі порушили чимале коло питань зі сфери життя та діяльності Церкви.
Так, головний науковий співробітник Відділення релігієзнавства Інституту філософії НАН України, д. філос. н., професор Петро Лаврентійович Яроцький, у своїй доповіді зупинився на історії переслідувань Римо-Католицької Церкви за часів радянської влади та початок її відродження зі здобуттям Україною незалежності. Доповідач навів приклади особливої ролі чернечих орденів РКЦ у відродженні духовності та відбудові храмів, відзначив потужну наукову базу та значну благодійну діяльність, розгорнуту Римо-Католицькою Церквою в Україні. Він підкреслив, що в поєднанні культури та духовності полягає відродження РКЦ в Україні, і не тільки в західному регіоні, а й на всій території України.
Прес-секретар УПЦ КП, кандидат богослов’я о. Євстратій (Зоря) звернув увагу на намагання політиків повністю відмежувати Церкву від світського життя та постійне вказування Церкві, що її роль зводиться лише до відправляння богослужінь. Також він висловив свою стурбованість постійною реорганізацією органу у справах релігій та призначеннями на керівні посади у цій структурі, а особливо на місцях, задаючи риторичне питання: „Чи там працюють люди, які хоча б знайомі з релігією?” Архимандрит Євстратій також висловився про неспроможність ВР України прийняти закони, які б допомогли в діяльності Церкви.
Шейх Ахмед Тамім – Голова Духовного управління мусульман України, Муфтій України висловив стурбованість щодо реєстрації релігійних організацій, які під лозунгом Ісламу проповідують деструктивізм, та закликав до міжконфесійного діалогу щодо консолідації конфесій.
Колишній Голова Державного комітету у справах релігій, нині завідувач кафедри культурології Національного педагогічного університету ім. М.П. Драгоманова, д. філос. н., професор Віктор Дмитрович Бондаренко наголосив, що правовий нігілізм не повинен торкатись сфери релігії та свободи совісті, щоб новий Закон „Про свободу совісті та релігійні організації” не зменшував прав релігійних організацій та підкреслив необхідність постійного доопрацювання та вдосконалення чинного законодавства в сфері свободи совісті. Віктор Дмитрович також висловив свою позицію щодо неприпустимості Церкви ставати на політичні „граблі”, що стосувалося заяви ВРЦіРО до громадян України, та займати релігійним організаціям певну позицію в політичному житті, а також звернувся до керівництва комітету з проханням апелювати до релігійних організацій молитись, щоб надалі не було його реформувань.
Заступник глави конференції Римо-Католицьких єпископів України, ординарій Луцької дієцезії єпископ Маркіян Трофим’як у своєму виступі звернув увагу на те, що 30 березня 2007 року під головуванням Віце-прем’єр-міністра України Дмитра Табачника відбулося перше засідання Комісії при Кабінеті Міністрів України з питань повернення майна релігійним організаціям, до складу якої увійшли керівники багатьох міністерств і відомств, які причетні до вирішення питань, пов’язаних з поверненням релігійним організаціям колишніх культових споруд, що не використовуються або ж використовуються не за призначенням та висловив своє здивування, що представників Церков до складу цієї комісії не запросили.
Єпископ Маркіян у своїй промові звернувся до керівництва комітету, оскільки організаційне та технічне забезпечення діяльності Комісії при Кабінеті Міністрів України з питань повернення майна релігійним організаціям покладено на Державний комітет України у справах національностей та релігій, із проханням підтримати звернення ВРЦіРО до Д.Табачника, яким запропонували залучити уповноважених представників Робочої групи ВРЦіРО з питань реституції колишнього культового майна до участі у роботі Комісії при Кабінеті Міністрів України з питань повернення майна релігійним організаціям.
Тому прагну наголосити на актуальності проголошеної єпископом Трофим’яком тези щодо необхідності залишити в минулому практику вирішувати питання, які стосуються існування та діяльності Церкви, без її представників: питання законодавчого забезпечення співпраці держави і Церкви, виконання положень чинних законодавчих актів щодо повернення церковного майна, яке знаходиться у державній чи комунальній власності, та багато інших.
Старший науковий співробітник Відділення релігієзнавства Інституту філософії НАН України, к. філос. н. Бабій Михайло Юхимович наголосив на необхідності нормативного врегулювання вільного простору діяльності віруючих, пригадав про принцип світськості держави та невиконання Церквою державних функцій, вважаючи, що такі порушення, на жаль, спостерігаються з обох сторін, та висловив думку щодо недопустимості визнання будь-якої Церкви обов’язковою.
Керівник бюро для зв’язків з органами державної влади УГКЦ, магістр державного управління о. Роман Небожук наголосив, що із здобуттям незалежності України Церква і держава стали суверенними інститутами. У співпраці держави і Церкви були спроби перейти до партнерської форми співжиття, але останнім часом почав спостерігатись рух назад. Отець Роман наголосив на обов’язковості ВРЦіРО – представницького органу Церков висловлювати свою точку зору щодо подій, які відбуваються в суспільстві. Він також відзначив, що відсутнє порозуміння між законодавцем і Церквою в справах законодавчого забезпечення діяльності релігійних організацій, а прагнення Церков до співпраці державними чиновниками сприймається як порушення відокремлення.
Завідувач відділу гуманітарної політики Національного інституту стратегічних досліджень, к. філос. н. Сергій Іванович Здіорук наголосив на необхідності вчитись користуватись свободою, в тому числі і релігійним організаціям, виробляти культуру жити в свободі, на необхідності правдивої рівності перед законом всіх конфесій, на сприйнятті атеїстичного світогляду та поваги до такого переконання, як і до всіх релігійних визнань. Він також висловив свою думку, що Церква втрачає довіру у вірних при її втручанні в політичні процеси. При цьому наголосив на необхідності партнерства держави і Церкви у вивченні європейського досвіду в галузі свободи совісті та застосуванні його у нашому законодавстві і на практиці.
На жаль, за браком часу, відведеного організаторами круглого столу, присутні не мали змоги почути доповідь заступника Голови Державного комітету України у справах національностей та релігій, к. філос. н. Миколи Романовича Новиченка на тему „Повернення церковного майна як пріоритет державної політики щодо релігії та Церкви” та начальника відділу науково-експертної роботи Державного комітету України у справах національностей та релігій, к. філос. н. Володимира Пімоновича Любчика з доповіддю „Сучасні аспекти державно-конфесійних відносин в Україні”.
Отже, представники Церков в черговий раз наголосили на своїй готовності до співпраці у питанні вдосконалення чинного законодавства в галузі забезпечення свободи совісті, діяльності релігійних організацій та шляхи його реалізації.
На мою думку недоцільно вирішувати питання законодавчого забезпечення співпраці держави і Церкви без представників Церков. Вважаю, що, окрім питань юридичного плану, існують ще й питання індивідуальних потреб та особливостей тієї чи іншої релігійної громади, які без участі представників Церков вирішити об’єктивно неможливо, адже співпраця державних органів влади з Церквою у даному питанні практикується лише в поодиноких випадках.
Тому залишається лише сподіватись, що керівництво Державного комітету України у справах національностей та релігій не залишить без уваги проголошені заяви та пропозиції керівників Церков і зробить відповідні кроки щодо забезпечення свободи совісті та діяльності релігійних організацій, оскільки, на мою думку, лише завдяки спільним зусиллям Церков та державних органів можливо буде позитивно вирішувати проблеми, які ймовірно виникатимуть в ході підготовки та виконання чинного законодавства в сфері свободи совісті та діяльності релігійних організацій в Україні.
